САРБЕЙ Віталій (30.01.1928—22.04.1999) Д-р істор. н. (1976). (1981). Засл. діяч н. і
Григорович — історик. Професор т. України
(1996). Почесний відмінник Харків. ун-ту (1950), почесний член Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (1987). Н. в с. Янчекрак (нині с. Кам’янське Василівського р-ну Запоріз. обл.). Походив із родини інтелігентів. 1946—51 навч. спершу на істор. ф-ті Середньоазіат. ун-ту в Ташкенті (нині столиця Узбекистану), згодом — Харків. ун-ту, котрий закінчив із відзнакою. Працював учителем у сільс. середніх школах Підбузького р-ну Дрогобицької області (1951— 52). Навч. в аспірантурі Ін-ту історії АН УРСР (1953—56). 1958 захистив канд. дис. на тему: «Історичні погляди О.М. Лазаревського» під кер-вом М.Рубача, а 1972 — докторську дис. на тему: «Основоположники марксизмуленінізму і дожовтнева історіографія України». 22 жовтня 1976 присуджено наук. ступінь д-ра істор. н. Зав. відділу історії капіталізму, пізніше — історії України 19 — поч. 20 ст. Ін-ту історії АН УРСР (1979—99; із 1991 — Ін-т історії України АН України, із 1994 — Інститут історії України НАН України). Автор бл. 1200 праць з укр. історії, історіографії та джерелознавства 19—20 ст., зокрема розвідок про М.Аркаса, Д.Бантиша-Каменського, М.Берлинського, Є.Болховітінова, М.Драгоманова, М.Зібера, І.Каманіна, В.Ключевського, М.Костомарова, А.Кримського, О.Лазаревського, О.Левицького, М.Максимовича та ін., а також студій, присвячених теор. та методологічним проблемам істор. науки, концептуальним питанням укр. історії 19 — поч. 20 ст. Брав участь у низці колективних багатотомних видань з укр. історії, у т. ч. «Історії міст і сіл Української РСР», «Історії Української РСР», «Україна крізь віки» та ін. За редакцією С. видано понад 60 наук. та науково-популярних видань. Підготував 40 канд. та бл. 10 д-рів істор. н. Істор. погляди С. первісно формувалися в руслі жорстко детермінованої рад. версії марксизму, яка поступово доповнювалася й корелювалася за рахунок включення до концептуальних схем культ. і духовних чинників на ниві укр. історії. Відтак наприкінці 1980-х — на поч. 1990-х
рр. С. виступав зі спробами культурницької та соціологічної реінтерпретації марксизму щодо концепції укр. історії. Приміром, С. висунув синтетичну конструкцію укр. нац. відродження 19 ст., в якій прагнув узгодити марксистські, народницькі та діаспорні підходи. У 1990-х рр. пропонував переглянути роль традиційних рушіїв істор. процесу — народу та окремих соціальних спільнот — на основі сполучення соціологічного та культурологічного трактування. Крім того, С. тримався думки про потребу полівимірної концептуалізації укр. минувшини, зокрема з перспективи розмаїтої просторово-регіональної конфігурації історії України. В історії укр. істор. науки С. приділяв особливу увагу інституціонально-орг. чинникам, зокрема регіональним осередкам — губернським ученим архівним комісіям, стат. к-там та ін. Обстоював думку про існування в укр. історіографії 19 — поч. 20 ст. лівобереж. школи істориків, яку пов’язував з О.Лазаревським. Лауреат диплома ім. Є.Болховітінова (Воронеж, 1995), Республіканської премії ім. Д.Яворницького (1998). Нагороджений Почесною Грамотою ВР УРСР, медаллю А.Макаренка Мін-ва освіти України. П. у м. Київ.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «САРБЕЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
