САНКТ-ПЕТЕРБУРГ, Петербург (СПб.; у просторіччі Пітер, із серпня 1914 — Петроград, із січня 1924 — Ленінград, 6 вересня 1991 місту повернено його історичну назву) — столиця Росії з 1712 до березня 1918, потім —
444 САНКТ
із населенням більше 1 млн осіб. Із кінця травня до середини липня в місті можна спостерігати білі ночі (нічні сутінки). Населення СПб.: у 1869 — 667 тис. осіб, у 1900 — 1440 тис., у 1910 — 1906 тис., у 1939 — 3191 тис., у 1959 — 3340 тис., у 1989 — 5 млн, у 2002 — 4,6 млн осіб. СПб. — традиційно багатоетнічне місто з переважанням етнічних росіян, при цьому сукупна чисельність кількох десятків нерос. етнічних груп зросла від 6 % у серед. 18 ст. до 18 % на поч. 20 ст., а на поч. 21 ст. становила більше 15 % усього населення. В СПб. представлено осн. релігії Росії: християнство (православ’я, католицизм, протестантизм), іслам, іудаїзм, буддизм. Динаміка чисельності українців в СПб.: у 1869 — бл. 0,5 тис. осіб, у 1881 — 1,4 тис., у 1890 — 5,0 тис., у 1900 — 10,6 тис., у 1910 — 17,0 тис., у 1926 — 10,8 тис., у 1939 — 54,7 тис., у 1959 — 68,7 тис., у 1970 — 117,0 тис. (2 % населення), у 1989 — 151,0 тис. (3 % населення), у 2002 — 87,1 тис. осіб (1,9 % усього населення міста). СПб. засновано 27 (16) травня 1703 в ході Північної війни 1700—1721 як фортецю СанктПітер-Бурх на Заячому о-ві, у найширшому місці Неви. Буд-во велося за наказом і планом рос. царя Петра I, під кер-вом О.Меншикова. 1703 у фортеці закладено дерев’яну церкву Святих Петра і Павла (1712—33 — замінено мурованою), за якою фортецю почали називати Петропавловською (див. Петропавловська фортеця), а назва Санкт-Петербург закріпилася за містом. 1703—04 у Фінській затоці біля о-ва Котлін споруджено форт Кроншлот — перше укріплення Кронштадтської фортеці. 1704— 06 споруджено Адміралтейську верф і фортецю. Під захистом цих трьох укріплень почалося буд-во СПб. — рос. «вікна в Європу». СПб. — одне з найгарніших і цілісних із худож. погляду міст у світі, його планування вирізняється логічністю просторової композиції (строгі прямі вулиці, просторі площі, а також численні канали, мости, набережні, са-
ди й парки). Забудова багата на пам’ятки палацового та церковного зодчества і монументальної скульптури, які утворюють унікальні архіт. ансамблі. У створенні СПб. брали участь архітектори Д.Трезіні, Ж.-Б.Леблон, М.Земцов, І.Коробов, Ф.-Б.Растреллі, Ю.Фельтен, Ч.Камерон, Ж.-Б.Валлен-Деламот, А.Кокорінов, С.Чевакінський, І.Старов, Дж.Кваренгі, А.Вороніхін, А.Захаров, Ж.Тома де Томон, К.Россі, В.Стасов, О.Монферран, Л.Руска та ін. Обличчя міста переважно формують стилі петровського і єлизаветинського бароко, класицизму, ампіру, еклектики, модерну, конструктивізму. Історичний центр СПб., передмістя і фортифікаційні споруди внесено у список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (1990). На поч. 20 ст. місто було гол. революц. осередком імперії (рад. кліше — «колискою революції»; див. Революція 1905—1907, Російська революція 1917—1918). Під час Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу 1941— 1945 протягом 873 днів (прийнято цифру 900 днів) Ленінград перебував у ворожій блокаді, яка забрала більше 1 млн життів. 1 травня 1945 йому було надано звання «Місто-герой». У СПб. щорічно відбувається бл. 100 фестивалів і конкурсів різних напрямів к-ри та мист-ва, у т. ч. більше 50 міжнародних. Серед численних музеїв — перший рос. музей Кунсткамера, всесвітньо відомі Ермітаж і Рос. музей, Музей історії релігії, Рос. етнографічний, Всерос. музей О.Пушкіна, палацово-паркові ансамблі передмість (Петергоф, Царське Село, Павловськ, Гатчина, Оранієнбаум, Стрєльна). У СПб. працюють Олександринський театр (Академічний театр драми ім. О.Пушкіна), Великий драматичний, Малий драматичний (Театр Європи), Театрфестиваль «Балтійський дім», Держ. академічний Маріїнський театр (опери і балету), Академічна філармонія ім. Д.Шостаковича, Держ. академічна капела, Філармонія джазової музики, найстаріша в Росії Держ. консерваторія ім. М.Римського-Корсакова (1863), перше хореографічне
уч-ще (1738; нині Академія Рос. балету ім. А.Ваганової). У СПб. було створено Академію наук (1724; 1934 переведено в Москву, в наш час працює Петерб. наук. центр РАН; див. Російська академія наук); 1795 відкрито Імператорську публічну б-ку (нині Рос. нац. б-ка). Працює більше 100 держ. і недерж. вищих навч. закладів, у т. ч. Петерб. держ. ун-т (заснований 1819; у наш час його вважають наступником «академічного університету», який був заснований при Імператорській АН 1724 і припинив свою діяльність 1765), Академія мист-в (1757), Гірничий ін-т (1773), Військово-мед. академія (1798), Лісотех. академія (1803), Ун-т шляхів сполучення (1809), Технологічний ін-т (1828), Політех. ін-т (1899), Рос. держ. пед. ун-т ім. О.Герцена (1918), Академія театрального мист-ва (1918), Ун-т економіки і фінансів (1930), Ун-т аерокосміч. приладобудування (1941) та ін. Перебування України у складі Рос. держави і СРСР рельєфно і суперечливо проявилося в СПб. — столиці, «найбільш неросійському з усіх російських міст». Усупереч поширеній думці українці масово не брали участь у буд. роботах на «петровському» етапі існування СПб. Щоправда, 1721—23 укр. козаки працювали на спорудженні каналу в обхід Ладозького озера, який мав велике значення для життєзабезпечення столиці та її зв’язку із країною. У петровський час у СПб. бували гетьман І.Скоропадський, наказний гетьман П.Полуботок (помер в ув’язненні в Петропавловській фортеці), ген. обозний Я.Лизогуб (див. Лизогуби), літописець Г.Граб’янка, полковник, пізніше гетьман Д.Апостол; за Катерини II — останній кошовий Запороз. Січі П.Калнишевський. Із часів Петра I українці входили до держ. еліти Рос. імперії. Із 1716 в СПб. жив Феофан Прокопович. У царювання Єлизавети Петрівни піднеслися брати О.Г.Розумовський і К.Розумовський, а в царювання Катерини II і Павла I — О.Безбородько. П.Завадовський — перший у Росії мі-
ністр нар. освіти (1802—10) — здійснив радикальну реформу системи освіти. На посту міністра (1810—16) його заступив О.Розумовський. 1802—07 і 1819— 23 міністром внутр. справ був В.Кочубей (див. Кочубеї). Держ. контролером і дипломатом в епоху Миколи I був О.Кушельов-Безбородько. Міністрами фінансів Рос. імперії були граф Ф.Вронченко і О.Абаза. Міністром фінансів та закордонних справ Тимчасового уряду був Мих.Терещенко. Губернатором СПб. 2003—11 була уродженка Шепетівки В.Матвієнко. У царювання Єлизавети Петрівни (1741—61) при дворі тримали бандуристів, придворний хор складався майже цілком з укр. співаків, серед яких 1741—44 був Г.Сковорода. 1763 було створено Придворну співоцьку капелу, яку очолював спочатку М.Полторацький, а з 1796 — Д.Бортнянський. У СПб. працював композитор і поет-перекладач П.Ніщинський. З капелою і Петерб. консерваторією були пов’язані композитори С.Гулак-Артемовський (перша вистава опери «Запорожець за Дунаєм» відбулася 1862 в СПб.), М.В.Лисенко, М.Леонтович, гол. диригентом Маріїнського театру 1914—18 був М.Малько. Автором іконостаса у Петропавловському соборі є уродженець України І.Зарудний. В Академії мист-в навчалися і працювали живописці Д.Г.Левицький, А.Лосенко, В.Боровиковський, І.Сошенко, А.Мокрицький, М.Ярошенко, Р.Судковський, М.Самокиш, скульптори І.П.Мартос (ректор Академії мист-в із 1814) і Л.Молодожанин (Лео Мол, автор пам’ятника Т.Шевченку на Слов’янській площі, СПб., 2000). У СПб. працювали архітектори укр. походження М.Гребінка, А.Томішко, М.Перетяткович, О.Бубир та ін. Із СПб. пов’язані долі багатьох письменників — уродженців України. 1798 в СПб. надруковано перший твір нової укр. літератури — «Енеїду» І.Котляревського. 1828 в СПб. приїхав М.Гоголь, тут розкрився його письменницький талант, було написано твори укр. тематики. Уродженець Полтави М.Гнєдич 1829 пере-
445 САНКТ
Санкт-Петербург. «Біржа». Гравюра Б. Патерсена. 1807.
клав рос. мовою поему Гомера «Іліада». У 1840-х рр. Є.Гребінка видавав у СПб. укр. альманах «Ластiвка». У СПб. жили і працювали поети та прозаїки О.Афанасьєв-Чужбинський, Н.Кукольник, Д.Мордовець, В.Короленко та ін. 17 років (1831—45 і 1858—61) прожив у СПб. Т.Шевченко, який тут став вільним від кріпацтва (завдяки зусиллям петерб. інтелігенції, 1838) і відбувся як художник і поет. Українці та уродженці України посідали помітне місце в наук. колах СПб.: учений-енциклопедист Н.Амбодик-Максимович; засновник петерб. мат. школи М.Остроградський; віце-президент Імператорської АН математик В.Буняковський; анатом і фізіолог Д.Велланський (Кавунник); ветеринар, віце-директор Мед. департаменту проф. Я.Кайданов; лейб-медик, один із засновників Т-ва рос. лікарів у С.-Петербурзі Ю.Андрієвський; член Мед. колегії, директор створеної за його проектом Петерб. медико-хірургічної академії (майбутньої Військово-мед. академії) С.Андрієвський; професор Військово-мед. академії І.Калинський-Гелліт; історик, письменник, один із керівників Кирило-Мефодіївського товариства М.Костомаров; хімік, академік В.Тищенко та ін. У петерб. вищих навч. закладах здобули освіту тисячі українців.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «САНКТ-ПЕТЕРБУРГ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
