САНГУШКИ — князівський рід герба «Погоня», належав до однієї з гілок Гедиміновичів. Із приводу походження роду серед учених ще й досі точаться суперечки. За родинною легендою, рід С. бере початок від Любарта Гедиміновича. Ця версія тривалий час бу-
ла традиційною для багатьох істориків (С.Окольський, А.Коялович та ін.). На думку інших, родозасновник С. — кн. Дмитро-Сангушко Федькович (Федорович; р. н. невід. — п. 1455) — був сином ратненського кн. Федора Ольгердовича (Ю.Вольф, З.Радзимінський Люба та ін.). У 17 ст. представники старшої гілки роду почали додавати до свого родового імені ще й прізвисько Ольгердовичі (напр. кн. Адам-Олександр Григорович Ольгердович С.-Каширський), представники ж молодшої гілки, спираючись на авторитет кн. Семена-Самуїла (Шимона-Самуеля) Андрійовича, звалися Любартовичами С.-Ковельськими. Родове прізвище «Сангушко» походить від імені першого представника роду та, імовірно, є формою імені Семен, Сенько. Представники роду обіймали різні держ. посади у Великому князівстві Литовському та Речі Посполитій і мали значні володіння на Волині, Поділлі та Брацлавщині, успадкувавши частину маєтностей князів Заславських і Острозьких. Спочатку православні, у 17 ст. С. перейшли до унії та католицизму. Від двох синів князя луцького, а згодом ратненського і каширського Дмитра-Сангушки Федьковича — князя каширського Олександра (р. н. невід. — п. бл. 1491), володимирського старости (бл. 1480), кременецького намісника (1484—90), та князя ковельського Михайла (р. н.
П.-К. Сангушко (1682—1750). Портрет першої половини 18 ст.
І.П. Сангушко (1743—1812). Портрет початку 19 ст.
невід. — п. бл. 1511) — беруть початок дві гілки роду — каширська та ковельська. До каширської гілки, яка згасла 1653, належали: Андрій Олександрович (р. н. невід. — п. 1534), намісник кременецький (1498— 1502), намісник брацлавський і вінницький (1500—01), володимирський староста (1508—31), маршалок Волин. землі (1522— 34); Андрій Михайлович (р. н. невід. — п. 1560), маршалок господарський (1522—47), староста луцький (1542—60); Роман Андрійович (р. н. невід. — п. 1517), намісник вінницький та брацлавський (1516—17), загинув у бою з татарами; Федір Андрійович (р. н. невід. — п. 1547), староста володимирський (1531—47), маршалок Волин. землі (1535—47), брацлавський і вінницький ста-
роста (1544—47), покровитель правосл. церкви (київ. Видубицького Свято-Михайлівського монастиря, Зимненського Свято-Успенського Святогорського монастиря та ін.); Олександр Андрійович (р. н. невід. — п. 1565), господарський маршалок (1533— 65); Дмитро Федорович (р. н. невід. — п. 1554), староста житомирський (1548—52), черкаський і канівський (1552—54); Роман Федорович (бл. 1537 — 1571), староста житомирський (1557—71), воєвода брацлавський (1566—71), польний гетьман литовський (1567—71), відомий полководець, учасник Лівонської війни 1558— 1583 та воєнних кампаній проти турків і татар, противник польсько-литов. унії, яку вимушений був підписати 1568 в Любліні (Польща); Григорій Львович (р. н. невід. — п. 1601), каштелян любачівський (1597) та брацлавський (1598—1601), борець за права правосл. церкви, покровитель Львівського братства; АдамОлександр Григорович (р. н. невід. — п. 1653), староста володимирський (1601—25), каштелян київський (1618—30), воєвода подільський (1621—30) і волинський (1630—53), прибічник об’єднання укр. правосл. церкви з католицькою, посередник між Папою Римським Урбаном VIII та митрополитом Київським Петром Могилою, останній у гілці С.-Каширських. До ковельської гілки належали: Семен-Самуїл (Шимон-Самуель) Андрійович (після 1570 — 1638), маршалок оршанський (1620—21), каштелян вітебський (1621—26), воєвода вітебський (1625—38), один із найосвіченіших людей свого часу, бібліофіл, дипломат, автор праці з генеалогії роду, в якій доводив походження С. від князя Любарта Гедиміновича; Ієронім-Владислав
(після 1603 — 1657), катол. священик, єпископ метонський (1645), а потім — смоленський, засновник єзуїтського колегіуму в Мінську; Казимеж-Юзеф-Антоній (1677—1734), больницький староста, гетьман надвірний литовський; Павло-Кароль (1682— 1750), маршалок надвірний литовський, а потім — великий маршалок литовський, великий гетьман литовський; Юзеф-Паулін (бл. 1740 — 1781), староста кременецький, маршалок ВКЛ. Після поділів Польщі 1772, 1793, 1795 представники роду С. проживали в Рос. імперії та Австрії. Так, 1793 два сини Павла-Кароля — Ієронім Павлович (1743— 1812), староста черкаський і воєвода волинський, та Януш Павлович (р. н. невід. — п. 1806), великий стражник коронний, — перейшли на рос. службу й отримали чини генерал-поручиків (1793). У Рос. імперії за ними була визнана князівська гідність, а герб внесений до 12-ї частини «Общего гербовника дворянских родов Всероссийской империи».
Ви переглядаєте статтю (реферат): «САНГУШКИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
