САМУСЬ (Самійло Іванович; р. н. і р. с. невід.) — політ. і військ. діяч, полковник Богуславського полку, останній гетьман наказний правобереж. козацтва, один із керівників національновизвол. повстання в Правобережній Україні 1702—04. Козак Переяславського полку. Перейшов на Правобережжя, де після Віденського походу 1683 отримав «приповідний лист» від польс. уряду на формування козац. полку із центром у Богуславі. Брав участь у воєнних заходах Речі Посполитої проти Османської імперії, у т. ч. в молдов. походах (1686, 1691). Після смерті Гришка (Грицька Івановича) польс. король Ян III Собеський призначив С. наступним наказним гетьманом правобереж. козацтва. На цій посаді вперше згадується 1693. 1699 С. був позбавлений гетьманства, коли за рішенням варшавського пацифікаційного сейму (червень) протягом 2-х тижнів козац. формування Правобережжя мали бути розпущені. Резиденцією гетьмана до 1699 була Вінниця. Після цього він отримав дозвіл жити та займатися поселенням людей у районі Богуслава, але Вінницю залишив лише 1702. Навесні 1702 взяв участь у нараді у Фастові за участю козац. полковників С.Палія та З.Іскри, волин. шляхтича Д.Братковського, межиріцького війта Юрія (Григорія) Косовича, священика із Клевані Івана. Обговорювалися питання початку повстання на Правобережжі. Безпосереднім приводом до повстання став приїзд до Богуслава польс. урядників. Після знищення прибічників Польщі в Богуславі С. керував військами повсталих при захопленні Немирова, Бердичева, на початковому етапі облоги Білої Церкви, при здобутті Бара. Із початком 1703 зазнав поразки під Меджибожем та Немировом. У червні 1704 приєднався до військ гетьмана І.Мазепи, які перейшли на Правобережжя, та передав останньому гетьман. клейноди. Під командою лівобереж. гетьмана перебував і під час наступного приходу мазепинських військ у червні 1705. 1711 приєднався з Богуславським полком до військ гетьмана П.Орлика, крим. калги
Мегмед-Гірея та київ. воєводи Ю.Потоцького під час їхнього походу на Правобережжя. У ході воєнних дій разом зі старшиною свого полку та сином потрапив у полон до росіян. Після повернення до Богуслава перебував там до 1713, коли, згідно з умовами Прутського трактату 1711, територія Правобережжя передавалася Речі Посполитій. На поч. 18 ст. заснував Богуславський монастир на р. Рось (прит. Дніпра). За нар. переказами, похований на території Київського Межигірського Спасо-Преображенського монастиря, якому 1713 заповів свої млин, ліс, сади, земельні ділянки та грошову суму. Літ.: Архив Юго-Западной России, ч. 3, т. 2. К., 1868; Perdenia J. Stanowisko Rzeczypospolitej szlacheckiej wobec sprawy Ukrainy na prze»omie XVII—XVIII w. Wroc»aw—Warszawa— Krak\w, 1963; Сергієнко Г.Я. Визвольний рух на Правобережній Україні в кінці ХVII і на початку ХVIII ст. К., 1963; Артамонов В.А. Россия и Речь Посполитая после Полтавской победы (1709—1714). М., 1990; Гуржій О.І., Чухліб Т.В. Гетьманська Україна. К., 1999. В.В. Станіславський.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «САМУСЬ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
