САМОЙЛОВИЧ Іван Самійлович (р. н. невід. — п. 1690) — гетьман Лівобережної України (1672—87). Н. в м. Ходорків (нині село Попільнянського р-ну Житомир. обл.) в сім’ї священика. Навч. в Київ. колегіумі. Служив писарем Красноколядинської сотні Чернігівського полку, згодом перебрався на Полтавщину, де став сотником Веприцької сотні Гадяцького полку. Протягом 1660-х рр. займав різні посади в Полтавському полку і Чернігів. полку. За гетьманства Д.Многогрішного був обраний на посаду генерального судді. С. став гетьманом у результаті змови проти свого попередника та обрання на старшинській раді 27 (17) червня 1672 в Козацькій Діброві неподалік Конотопа. Там же він підписав українсько-рос. договір (див. Конотопські статті 1672), який в основному повторював попередні домовленості з моск. царем Олексієм Михайловичем від 1669 (див. Глухівські статті 1669). Протягом свого правління С. здійснював політику, спрямовану на об’єднання Правобережної та Лівобережної України. Після здійснення військ. походу на Правобережжя на козац. раді під Переяславом (нині м. Переяслав-Хмельницький; 27 (17) березня 1674) був обраний гетьманом «обох сторін Дніпра». Однак невдовзі в результаті вторгнення турец. військ втратив контроль над Правобережною Гетьманщиною.
Брав активну участь і проявив себе як здібний воєначальник у війні об’єднаних сил Лівобережної Гетьманщини та Росії з Османською імперією (1676—81). У цей час проводив спец. операції з виселення українців із Правобережжя в Лівобережну Україну. 1681 висловив незадоволення з приводу підписання між Росією і Осман. імперією Бахчисарайського миру 1681, згідно з яким більшість правобереж. укр. земель переходила під владу осман. султана Мегмеда IV, а також крим. хана Мурад-Ґерея. Так само виступав проти укладення польсько-рос. «Вічного миру» 1686, який узаконював розподіл України. За гетьманства С. укр. правосл. церква, що визнавала зверхність Константиноп. патріарха, була підпорядкована Московському патріархату (1686). Після невдалого українсько-рос. походу на Крим 1687 (див. Кримські походи 1687 і 1689) був скинутий із гетьманства, заарештований і відправлений на заслання до м. Тобольськ (нині місто Тюменської обл., РФ), де й помер. С. був визначним меценатом укр. к-ри — на його кошти по всій Україні було збудовано кілька десятків храмів і монастирів. Володів великими маєтностями. Намагався зробити гетьман. владу спадковою. 2002 у с. Ходорків С. встановлено пам’ятник роботи скульптора І.Зарічного.
433 САМОЙЛОВИЧ
Д.С. Самойлович.
І.С. Самойлович. Портрет роботи невідомого художника. Кінець 17 — початок 18 ст.
434 САМОЙЛОВИЧА
Літ.: Пархоменко В. До питання про політику гетьмана Самойловича. В кн.: Ювілейний збірник на пошану М. Грушевського. т. 1. 1928; Сергієнко Г. Самойлович Іван. В кн.: Володарі гетьманської булави: Історичні портрети. К., 1994; Гуржій О., Чухліб Т. Гетьманська Україна. К., 1999; Чухліб Т. Іван Самойлович. В кн.: Історія України в особах: Козаччина. К., 2000; Його ж. Особливості зовнішньої політики І. Самойловича та проблема міжнародного становища Українського гетьманату в 1672—1686 рр. «УІЖ», 2005, № 2; Його ж. Козаки і монархи: Міжнародні відносини ранньомодерної Української держави 1648— 1721 рр. К., 2009. Т.В. Чухліб.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Самойлович Іван Самійлович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
