САВЧЕНКО Федір Якович (02.02.1892 — імовірно, липень 1938) — історик, близький співробітник М.Грушевського. Н. в м. Хорол. Навч. в Ніжинському історико-філологічному інституті
князя Безбородька та Історико-філол. ін-ті в Санкт-Петербурзі, спеціалізувався спершу з історії літератури. 1914 відряджений за кордон як професорський стипендіат. До 1924 (спершу з наук. метою, згодом як емігрант) відвідав Німеччину, Швейцарію, Італію, Бельгію, Велику Британію, Австрію, Польщу. Найдовше (1916—21) перебував у Франції, де, зокрема, виконував спец. доручення мін-ва нар. освіти Тимчасового уряду й до січня 1918 мав акредитацію при франц. уряді. Рівночасно відвідував виклади в Сорбонні та був одним із керівників «Української національної ради» у Франції. За кордоном відбулося його знайомство з М.Грушевським, що визначило подальшу долю С. За пізнішим свідченням М.Грушевського, «познайомившися … зі мною в 1919 р., він (Савченко. — Авт.) став під моїм керівництвом працювати над фолькльором, етнольогією і соціольогією, і 1924 р. вийшла його перша праця, зроблена під моїм керівництвом: “Обрядовість найпримітивніших”…» Восени 1924 С. на пропозицію М.Грушевського переїхав із Берліна (Німеччина) до Києва для роботи на штатній посаді у ВУАН. Був керівником Комісії історії Зх. України, співробітником Комісії історичної пісенності. Йому належить ґрунтовне дослідження «Заборона українства 1876 р.: До історії громадських рухів на Україні 1860— 1870-х рр.» (1930). У листі до Я.Гординського у Львів 20 лютого 1931 (за два тижні перед власним арештом), повідомляючи про перші відгуки на його монографію доморослих «марксо-ленінських» істориків, С. зауважив: «Оскільки чую розмови, то ставлення досить гостре й критичне, хоч навряд чи кому вдасться зменшити значіння тих матеріялів і документів, що я витяг із архівної темряви на світ. У цьому відношенні я не знаю, хто б тут у нас міг зо мною конкурувати». 1924—31 С. був довіреною особою керівника Істор. секції ВУАН у всіх науково-орг. питаннях: допомагав у редагуванні видань, полагоджував видавничі проблеми з Державним видавниц-
твом України, постійно їздив у всіх справах М.Грушевського та Істор. секції ВУАН до Харкова. Несприйняття М.Грушевського з боку кер-ва ВУАН (С.О.Єфремов, А.Кримський) впливало й на оцінку постаті та діяльності С. як його довіреної особи. Заарештований київ. оперативним сектором Державного політичного управління УСРР 8 березня 1931 у сфабрикованій «справі» т. зв. Укр. нац. центру (див. «Українського національного центру» справа 1930—1932). 7 лютого 1932 Колегією ОДПУ СРСР засуджений до 5-ти років позбавлення волі. Утримувався в Суздальському та Ярославському політізоляторах. Після завершення терміну покарання за рішенням Особливої наради при НКВС СРСР, затвердженим ЦВК СРСР 10 березня 1936, був засланий на 3 роки до Саратова (нині місто в РФ). Викладав у школах англійську, у місц. консерваторії — італійську мови; працював над десятимовним словником, який довів до літери «С». 18 жовтня 1937 вдруге заарештований Управлінням НКВС РРФСР по Саратовській обл. за обвинуваченням у приналежності до «контрреволюційної есерівської націоналістичної групи». Як і «керівник» останньої Й.Гермайзе, одержав ще 10 років таборів. Від липня 1938 дружина не
419 САВЧЕНКО
І.А. Савченко.
Ф.Я. Савченко.
Савченко Ф. «Заборона українства 1876 р. До історії громадських рухів на Україні 1860—1870-х рр.». Харків—Київ, 1930. Обкладинка.
420 САВЧЕНКО
мала від нього звісток — вірогідно, С. був страчений або помер в ув’язненні. Праці: Бальзак на Україні (1847— 1850). «Україна», 1924, кн. 1—2; Обрядовість найпримітивніших: Пігмеї та бушмени. В кн.: Науковий збірник за 1924 р.: Записки Українського наукового товариства в Києві, т. 19. К., 1925; Перший збірник українських пісень Максимовича: 1827—1927. К., 1928; Українське науково-культурне самовизначення 1850—1876 рр. «Україна», 1929, січень—лютий (кн. 32); Заборона українства 1876 р.: До історії громадських рухів на Україні 1860—1870-х рр. Х.—К., 1930; Листування Я. Головацького з О. Бодянським (1843—1876). В кн.: За сто літ: Матеріяли з громадського й літературного життя України ХIХ і початків ХХ ст., кн. 5. К., 1930; The Suppression of the Ukrainian Activities in 1876. Mhnchen, 1970. Літ.: Полонська-Василенко Н. Історична наука в Україні за совєтської доби та доля істориків. «ЗНТШ» (Париж—Чикаго), 1962, т. 173; Рубльов О.С. Особистий секретар академіка М.С. Грушевського: Ф.Я. Савченко. В кн.: Репресоване краєзнавство: 20— 30-ті роки. К., 1991; Гирич І.Б., Кіржаєв С.М. До історії Всеукраїнської академії наук: Михайло Грушевський і Агатангел Кримський: З приводу «Осібної гадки акад. М. Грушевського до протоколу спільного зібрання УАН від 17 жовтня 1927 р.». В кн.: Український археографічний щорічник, вип. 1 (4). К., 1992; Рубльов О.С. «Аташе» академіка М.С. Грушевського: Савченко Федір Якович. В кн.: Реабілітовані історією. К.—Полтава, 1992; У півстолітніх змаганнях: Вибрані листи до Кирила Студинського (1891— 1941). К., 1993; Рубльов О.С., Черченко Ю.А. Сталінщина й доля західноукраїнської інтелігенції (20—50-ті роки ХХ ст.). К., 1994; Єфремов С.О. Щоденники, 1923—1929. К., 1997; Михайло Грушевський: Справа «УНЦ» і останні роки (1931—1934). К., 1999; Юркова О.В. Діяльність Науково-дослідної кафедри історії України М.С. Грушевського (1924—1930 рр.). К., 1999; Миллер А.И. «Украинский вопрос» в политике властей и русском общественном мнении (вторая половина ХIХ в.). СПб., 2000; Папакіна Т. Комісія дослідження історії Західної України Всеукраїнської академії наук: Науково-бібліографічний доробок (1925—1933). «Бібліотечний вісник [НБУВ]», 2001, № 3; Рубльов О. Західноукраїнська інтелігенція у загальнонаціональних політичних та культурних процесах (1914—1939). К., 2004. О.С. Рубльов.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Савченко Федір Якович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
