РЮРИК — легендарний князьзасновник правлячого роду Рюриковичів. Згідно з переказом «Повісті временних літ» Р. 862 був запрошений на княжіння групою слов’янських і фінських племен півночі Сх. Європи (словени, чудь, весь, кривичі), щоб встановити політ. порядок і очо-
лити їхнє об’єднання. Прийшовши з двома братами, Синеусом і Трувором, Р., за версією Іпатіївського літопису, зайняв спершу Ладогу (нині с. Стара Ладога Ленінгр. обл., РФ), а за два роки після смерті братів сів у Новгороді (див. Новгород Великий). За ін. версією (Новгородська Кормча 1282, Троїцький літопис, Новгородський перший літопис молодої редакції), Р. одразу сів у Новгороді. Р. начебто привів із собою також сканд. плем’я русь, від якого отримала назву Руська земля. За «Повістю временних літ», Р. помер 879, віддавши свого малолітнього сина Ігоря та своє княжіння родичу Олегу. Р. — один із найважливіших і водночас найсуперечливіших персонажів ранньої рус. історії. Починаючи із середньовіччя, образ Р. активно використовувався в істор. та худож. текстах, драматургії, політ. пропаганді і памфлетах. Р. — гол. персонаж генеалогічних легенд ранньомодерного часу. В результаті надзвичайної уваги до образу Р. він обріс величезною кількістю псевдоістор. деталей, що ускладнює задачу дослідження «історичного» Р. «Проблема Рюрика» була однією із ключових у полеміці норманістів та антинорманістів, що розгорталася на межі ідеології та науки (див. Норманська проблема). Проблема розпадалася на два осн. питання: якого походження Р. (якщо це реальна особа) і в чому полягало насправді його «закликання». Питання по-
ходження вирішується етимологією імені. Антинорманісти намагалися довести, що Р. міг бути західнослов’ян. походження, і пропонували слов’ян. етимологію його імені (від слова «рарог» чи «рерік» — сокіл). Проте єдино обґрунтованою на сьогодні є сканд. етимологія (Hr`rekr, від коренів зі значеннями «слава» і «володіти/правити», варіантом цього ж імені є «Родріго»). Сюжет закликання Р. для антинорманістів виглядав образливим; у ньому бачили наклеп на слов’ян, що ніби ті не здатні до державотворення. В істор. працях можна знайти численні інтерпретації цієї події: закликання, завоювання, легітимне успадкування тощо. Між тим, поза ідеологічною рамкою, гострота питання знімається. Історія Р. в літописі багата на мандрівні мотиви та спільні місця, має паралелі в ін. легендах про заснування держави (напр., мотив закликання іноземця-правителя; мотив трьох братів). Але вона, вочевидь, має реальну основу. На думку частини дослідників, переказ літопису відображає договір між ватажком групи скандинавів і пн. племенами. Навряд чи Р. привів до Сх. Європи «всю русь», як оповідає літопис, але сканд. походження «русі» і приблизний час її проникнення вказано правильно. Зважаючи на стан дослідження «проблеми Рюрика», дилему «міфічний чи реальний?» слід вирішувати в бік «реального». Проте за наявної джерельної бази біографія Р. є вкрай темною. Жодна дата в житті Р. не є точною. В науці існують суперечки, чи відносити діяльність Р. на 2-гу пол. 9 ст. відповідно до хронології літопису, чи переносити на кінець 9 — поч. 10 ст. (а значить, і зміщувати ключові події всієї ранньої рус. історії на півстоліття назад). Неясно, чому літописець приурочив закликання Р. до 862, а смерть — до 879. Зрозуміло тільки, що це результат умоглядних підрахунків, а не запозичення з давніх датованих записів. Під питанням зв’язки Р. з ін. згадуваними в літописі персонажами. Заперечувати всякий зв’язок Р. з Ігорем та Олегом було б перебільшенням. Але повні-
стю довіряти літописній генеалогії (Ігор — син Р.), зважаючи на низку суперечностей, також не можна. У зв’язку з цим в історіографії існує сумнів у коректності назви роду — Рюриковичі, адже достовірна генеалогія простежується тільки від Ігоря Київського. Ніяк не можна підтвердити братський зв’язок Р. із Синеусом і Трувором, як і саме існування останніх чи принаймні синхронність Р. Літописна характеристика київ. князів Аскольда і Діра як бояр Р. могла бути чистим домислом літописця, що хотів захистити монополію Рюриковичів на князівський статус. Історії Р., відомій виключно з літопису, бракує паралельних джерел. Завжди існувала спокуса «впізнати» Р. в одному з персонажів зх. джерел. Єдиною серйозною спробою це зробити стало ототожнення Ф.Крузе літописного Р. з данським вікінгом Рориком Ютландським, войовничим «морським конунгом» серед. 9 ст. Незважаючи на те, що нічого спільного (крім імен, сканд. походження, часу діяльності і роду занять) Р. і Рорик не мали, їхні історії без непереборних суперечностей взаємно доповнювали одна одну. Зникнення Рорика з поля зору зх. хронік після 860-х рр. завжди можна було б пояснити відходом Рорика до східнобалт. територій, де він уже став відомий як Р. Між тим, за браком прямих джерельних свідчень (скільки б не було побічних спостережень), ототожнення Р. і Рорика так і залишиться тільки зручною гіпотезою.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РЮРИК» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
