РУХ ОПОРУ — визвол. антифашист. боротьба в європ. країнах у період Другої світової війни. Р.О. зародився на самому початку світ. війни, отримав могутній стимул унаслідок героїчного опору народів СРСР віроломній агресії гітлерівської Німеччини. Як у Німеччині, так і в країнах, окупованих нею, — Нідерландах, Бельгії, Франції, Польщі, Румунії, Данії, Норвегії, Чехії, Болгарії, Італії, Югославії, Словаччині, Албанії, Греції, — виявлявся спочатку в ігноруванні та саботажі заходів окупаційних властей, уникненні праці на військо, антифашист. агітаційній роботі тощо. Перемога Червоної армії в Сталінградській битві 1942— 1943, що означала корінний поворот у ході війни на користь країн антигітлерівської коаліції, спричинила піднесення антифашист. боротьби народів Європи. Поряд із діяльністю підпілля на цьому етапі Р.О. утворилися патріотичні збройні формування, які перейшли до партизан. боротьби з окупантами. Сотні тисяч вояків налічували партизан. армії — Армія Крайова та Армія Людова у Польщі, Народно-визвол. армія в Югославії, Народновизвол. повстанська армія в Болгарії, партизан. сили Норвегії, Данії, Італії, Греції та ін. Сили Р.О. завдавали значних втрат фашистам і в підпіллі. Антифашист. підпілля підготовило й очолило масові збройні повстання у варшавському гетто (1943), у Варшаві (1944), Парижі (Франція; 1944), Празі (нині столиця Чехії; 1944), Словаччині (1944). Проявом Р.О. в Німеччині були діяльність розгалуженої розвідницької мережі «Червона капела» та організація змови й замаху на А.Гітлера 1944. Бойове підпілля діяло в гітлерівських таборах смерті — у Бухенвальді, Маутгаузені, Освенцимі та ін., де антифашисти провадили пропагандистську й організаторську роботу, рятували в’язнів від загибелі, готували та здійснювали збройні
повстання. Під кер-вом табірного підпілля здійснювалися саботаж і диверсійні акції на великих військ. підпр-вах («Густлоф-верке», «Сіменс», «Дора» та ін.). Осередки Р.О. діяли і в таборах остарбайтерів. У європ. Р.О. активну участь брали вихідці з України. Багато з них діяли в бойовому табірному підпіллі, зокрема, у таких розгалужених конспіративних орг-ціях, що діяли в багатьох таборах військовополонених, як «Братерська співдружність військовополонених», «Інтернаціональний антифашистський комітет» (Лейпциг, Німеччина), «Інтернаціональний союз» (Берлін, Німеччина) та ін. Сотні людей укр. походження брали участь у партизан. русі в окупованих фашистами країнах. Серед численних фактів можна навести, зокрема, такі приклади. Одним із керівників партизан. руху у Франції став вінничанин В.Порик (посмертно удостоєний звання Героя Рад. Союзу). Командиром партизан. полку в Бельгії був Г.Велогоненко із Дніпропетровська. Очолив бригаду партизанів Югославії харків’янин А.Д’яченко. Керував партизан. загоном в Італії уродженець Київщини Д.Касьян. Літ.: Антифашистское движение сопротивления в странах Европы в годы Второй мировой войны. М., 1966; Вторая мировая война, кн. 3: Движение Сопротивления в Европе. М., 1966; GuJrin A. La RJsistance Chronique illustrJe 1930—1950, vol. 1—5. Paris, 1972; Украинская ССР в Великой Отечественной войне Советского Союза 1941—1945 гг., т. 3. К., 1975; Mommsen H. Alternative zu Hitler: Studien zur Geschichte des deutschen Widerstandes. Mhnchen, 2000; Muracciole J.-F. Histoire de la rJsistance en France. Paris, 2003; Roth K.H., Ebbinghaus A. Rote Kapellen, Kreisauer Kreise, Schwarze Kapellen: Neue Sichtweisen auf den deutschen Widerstand gegen die NS-Diktatur. Hamburg, 2004; Neugebauer W. Der `sterreichische Widerstand 1938—1945. Wien, 2008. М.В. Коваль.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РУХ ОПОРУ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
