РУСЬКА ПРАВОСЛАВНА СТАРООБРЯДСЬКА ЦЕРКВА (РПСЦ) виникла 1666 внаслідок розколу РПЦ та проклять старих обрядів Моск. соборами 1666 і 1667. Відразу після розколу РПЦ почали формуватися кілька визначних центрів «попівщини»: із 1660-х рр. — Керженець (Нижньогородська губ.), із серед. 18 ст. — Стародубщина (Чернігівська губернія), із 1790-х рр. — Іргіз (Саратовська губ.) та Рогозький центр у Москві, із 1840-х рр. — Біла Криниця (Буковина), із 1860-х рр. — Куренівське тримонастир’я (Подільська губернія). Відсутність повної церковної ієрархії хвилювала старообрядців; пошуки архієрея, готового перейти у старообрядство, тривали протягом усього 18 ст. Питання про відтворення трьохчинної ієрархії було поставлене моск. і петерб. купецтвом у 1830—40-ві рр. Внаслідок жорстоких гонінь реалізувати це питання в межах Рос. імперії було неможливим. Рос. мільйонери-старовіри В.Рахманов, Ф.Рахманов, К.Солдатенков, С.Громов та ін. взялися до заснування церкви за кордоном, зокрема в підвладному династії Габсбургів с. Біла Криниця (нині село Глибоцького р-ну Чернів. обл.). 27 жовтня 1846 у СвятоПокровському храмі Білокриницького чол. монастиря відбувся знаменний собор, осн. питанням якого стало приєднання до старообрядської церкви босносараєвського митрополита Амвросія (Поповича). 18 січня 1847 в Білій Криниці відбулася перша архієрейська хіротонія. У сан єпископа — намісника Білокриницької митрополії — було возведено місц. мешканця Кирила (Тимофієва). 3 січня 1849 на Симбірську кафедру був поставлений перший для Росії єпископ Софроній (Жиров). Білокриницька церк. ієрархія (див. Білокриницька ієрархія) була визнана світською владою Османської імперії та Австрійс. імперії. 18 березня 1876 спец. комісія, що була створена при Константинопольській патріархії, визнала правонаступність Білокриницької церк. ієрархії. 1862 Моск. духовна рада за підписом провідних рос. єпископів видала Окружне послання, яке
393 РУСЬКА
394 РУСЬКА
знаменувало цілу епоху в житті Білокриницької церк. ієрархії, на 80 років розділивши її на окружницьку та протиокружницьку гілки. Білокриницька церк. ієрархія перетворилася на гол. старообрядську конфесію. Наприкінці 19 — на поч. 20 ст. вона отримала підтримку крупної рос. буржуазії. У догматичному відношенні РПСЦ мало чим відрізнялася від офіц. держ. церкви. Ця ієрархія в цілому сповідує те віровчення, що й РПЦ. Водночас РПСЦ керується правилами та осн. принципами, які залишаються практично незмінними з часу прийняття християнства на Русі. На відміну від РПЦ в РПСЦ виключається монополія єпископату та духовенства на церк. владу. Іноді голос мирянина виявляється більш вагомим, ніж думка священства. На час розпаду СРСР у д-ві налічувалося лише 112 громад РПСЦ. Під тиском комуніст. гонінь у багатьох регіонах СРСР старообрядство зникло взагалі. Нині РПСЦ є найбільшою старообрядською конфесією світу і другою за чисельністю правосл. інституцією в РФ. Вона налічує бл. 500 як зареєстрованих, так і не зареєстрованих, громад, які головно зосереджені в РФ, Україні та Румунії, а також Білорусі, Італії, США, Канаді, Австралії та ін. Найбільш презентативними районами проживання білокриницьких старообрядців у Росії є: Нижньогородська, Моск., Костромська області, Алтайський, Пермський краї та Удмуртія; в Україні — Одес., Чернів., Він. та Хмельн. області. Під омофором Московського та всієї Русі митрополита перебуває 10 єпархій, серед них одна в Україні — Київська та всієї України, яку окормляє архієпископ Саватій (Кізка). Налічує бл. 60-ти парафій і має 2 монастирі: у с. Біла Криниця (Чернів. обл.) та с. Куренівка (Чечельницького р-ну Він. обл.). За кордоном діє братня Рус. правосл. старообрядська церква в Румунії, яку очолює митрополит Білокриницький та всіх давньоправосл. християн Леонтій (Ізотов). Після завершення Великої вітчизн. війни Рад. Союзу 1941—
45 офіц. резиденція митрополита Білокриницького перемістилася із с. Біла Криниця до м. Браїла (Румунія). У віданні моск. митрополита перебувають віруючі старообрядці Росії, країн Співдружності Незалежних Держав, Балтії та Закавказзя. У віданні білокриницького митрополита — віруючі Румунії та решти країн світу. Літ.: Попов Н. Что такое современное старообрядчество в России? (в приложении Окружное послание старообрядцев поповщинского согласия). М., 1866; Монастырев М. Исторический очерк австрийского священства после Амвросия. Казань, 1877; Смирнов П.С. История русского раскола. СПб., 1895; Материалы для истории так называемой Австрийской или Белокриницкой иерархии (приложение к Братскому слову). М., 1899; Долотов А. Церковь и сектантство в Сибири. Новосибирск, 1930; Катунский А. Старообрядчество. М., 1972; Таранец С. Русская православная старообрядческая церковь на рубеже веков: Конец ХХ — начало ХХI вв. В кн.: Липоване: История и культура русских-старообрядцев, вып. 5. Одесса, 2008; Його ж. Старообрядчество в Российской Федерации в конце ХХ — начале ХХI вв. В кн.: Доля старообрядства в ХХ — на початку ХХI ст.: Історія та сучасність: Збірник наукових праць та матеріалів, вип. 2. К., 2008; Зеньковский С.А. Русское старообрядчество: Духовные движения семнадцатого века, т. 1. М., 2009. С.В. Таранець.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РУСЬКА ПРАВОСЛАВНА СТАРООБРЯДСЬКА ЦЕРКВА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
