РУСЬ — у середньовічних писемних джерелах вживається в кількох значеннях: 1) назви народу (однина — русин); 2) назви території, населеної руссю; 3) назви д-ви русі (див. також Руська земля). У синхронних візант. та араб. джерелах назва (переважно у першому значенні) виступає як пj С т та ar-Rгs (Rгsiyyah в Ібн Фадлана). Походження назви, а також її етимологія не з’ясовані і лишаються предметом тривалої дискусії. Ранні джерела (візант., араб., латинські) розрізняють слов’ян. населення Сх. Європи та Р. і дають підстави вбачати в істор. Р. вихідців зі Скандинавії, зайнятих т. зв. далекою торгівлею між Балтикою та Сходом, а також піратством і работоргівлею. У відповідності з істор. інтерпретацією з числених гіпотез про походження назви «русь» перевага нині віддається скандинавській, згідно з якою слов’ян. форма є запозиченням фінської назви «Routsi» зі значенням «скандинави, шведи». Щоправда, надійної етимології
останньої не запропоновано, але вважається, ніби вона походить від однієї з реконструйованих (історично не зафіксованих) форм (ropsmen, ropskarlar, rotp(e)R) зі значенням «учасник морського походу». Із виникненням Київ. д-ви назва «русь» була перенесена на її жителів (кін. 10 ст.), а згодом стала самоназвою слов’ян. населення Сх. Європи. У значенні назви д-ви та її території термін вперше вжито в русько-візант. договорі 911. У серед. 10 ст. візант. імп. Константин VII Багрянородний («Про управління імперією») розрізняв власне Русь (С уб) та «Зовнішню Русь» — території, підвладні київ. князям. У давньорус. джерелах 11—13 ст. побутувало два значення терміна із суттєво різним об’ємом: на позначення істор. ядра д-ви в Середньому Подніпров’ї (із центрами Київ, Чернігів, Переяслав; нині м. ПереяславХмельницький) та всіх земель Сх. Європи, на які розповсюджувалася влада рус. князів. Пізніше (14—17 ст.) термін «русь» побутував на позначення правосл. населення Сх. Європи в кількох держ. утвореннях пізнього середньовіччя та раннього Нового часу (Великого князівства Литовського, Великого князівства Московського, Королівства Польського), а також у назвах істор. провінцій, асоційованих із цим населенням. У дещо видозмінених формах (русини) проіснував на позначення православного (а пізніше — також греко-католицького) населення Речі Посполитої, Польщі та деяких ін. д-в до серед. 20 ст. У формі «русские», «россияне» є самоназвою титульної нації РФ. Літ.: Насонов А.Н. «Русская земля» и образование территории древнерусского государства. М., 1951; Генсьорський А.І. Термін «Русь» (та похідні) в Древній Русі в період формування східнослов’янських народностей і націй. В кн.: Дослідження і матеріали з української мови, т. 5. К., 1962; Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі. К., 1985; Константин Багрянородный. Об управлении империей. М., 1989 (коментар до глави 9); Толочко П.П. Древнерусская народность. СПб., 2005; Максимович К.А. Происхождение этнонима Русь в свете исторической лингвистики и древнейших
письменных источников. В кн.: KБNIУKION: Юбилейный сборник в честь 60-летия профессора Игоря Сергеевича Чичурова. М., 2006. О.П. Толочко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РУСЬ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
