РУДИЧІВ Іван Опанасович (28. 05.1881—28.10.1958) — громад. і політ. діяч, журналіст, правник. Н. в м-ку Кишеньки (за ін. даними — у с. Іванівка; нині обидва села Кобеляцького р-ну Полтав.
обл.) в сім’ї священика. Навч. в Полтав. духовній семінарії (із 1897), де зблизився із С.Петлюрою та ін. національносвідомими членами семінарської укр. громади, вступив до Полтав. осередку Революційної української партії (1900). 1902 за розповсюдження в селах Полтавщини політ. літератури Р. виключено з 5-го класу семінарії, а в жовтні 1903 заарештовано в Прилуках із великим транспортом нелегальних видань РУП і ув’язнено до Полтав. тюрми. Після звільнення (червень 1904) виїхав до Катеринослава (нині м. Дніпропетровськ), де організовував таємну друкарню та час. «Добра порада» (1906). Згодом співробітничав з полтав. тижневиком «Рідний край». У вересні 1906 вступив на юрид. ф-т Казанського ун-ту, де брав активну участь у діяльності укр. студентської громади. Після закінчення ун-ту з 1912 Р. працював у канцелярії гірничого ін-ту в Катеринославі, у міськ. вид-ві, Катеринославському товаристві «Просвіта», у редакціях ряду газет. 1917 був мобілізований до армії, там проводив активну агітаційну роботу серед військовиків, спрямовану на українізацію частин рос. армії. Із квітня 1918, перебуваючи в Києві, перейшов у розпорядження Вищого Корпусного військ. суду, займав ряд суд. посад в Армії Української Народної Республіки (Київ, Вінниця, Кам’янець-Подільський). Після поразки визвол. змагань Р. виїхав до Варшави, потім (у червні 1921) — до Берліна (Німеччина), де працював коректором в укр. емігрантському вид-ві. 1922—23 жив у Празі (Чехословаччина), звідки переїхав до Парижа (Франція), де на той час перебував уряд УНР в екзилі. Після трагічної загибелі С.Петлюри Р. взяв найдіяльнішу участь у створенні Бібліотеки імені Симона Петлюри в Парижі, був її директором упродовж багатьох років (із березня 1927 до поч. 1950-х рр.). Завдяки зусиллям Р. фонди б-ки швидко зростали. На кін. 1940 кількість книг, періодичних видань, документів та ін. джерел у б-ці, яка складалася із 3-х частин: книгозбірні, музею і архіву, становила майже 20 тис. одиниць зберігання. Одночасно
Р. активізував науково-видавничу діяльність б-ки. У роки нацистської окупації Франції Р. разом з бібліотекою перебував у Німеччині. Після звільнення Парижа від гітлерівських загарбників Р. самовіддано займався відновленням пограбованих окупантами бібліотечних фондів, пошуками вивезених безцінних книжкових та архів. скарбів. Турбуючися про збереження і вшанування істор. пам’яті про С.Петлюру, відтворення правди про його життя і діяльність, він допомагав В.Іванису в написанні монографії «Симон Петлюра — Президент України» (Торонто, 1952), брав активну участь у підготовці до видання 1-го т. збірника «Симон Петлюра: Статті, листи, документи» (Нью-Йорк, 1956), видав власні спогади у збірнику «Симон Петлюра в молодості» (Львів, 1936). Останні роки життя Р. провів в Українсько-грузин. домі для старих людей в м. Абондан (поблизу Парижа, Франція), де й помер. Літ.: Жук А. Пам’яті Івана Рудичева. «Українське слово», 1958, грудень; [Стрельський Г.В.] Товариш Симона Петлюри. В кн.: Український історичний календар’1996. К., 1995; Пустовіт Т., Наконечна Л. Іван Рудичів — перший директор Бібліотеки імені С. Петлюри в Парижі. «Українське слово», 1996, № 44—45, 7—14 листопада; Михальчук В. Українська Бібліотека імені Симона Петлюри в Парижі: Заснування, розвиток, діяльність (1926—1998). К., 1999; Стрельський Г. Діячі України доби національно-визвольних змагань. «Історія в школі», 1999, № 3. Г.В. Стрельський.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РУДИЧІВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
