РОСТИСЛАВ МИХАЙЛОВИЧ, Ростислав-Константин (імовірно) Михайлович (р. н. невід. — п. до 1264) — князь новгородський, галицький, луцький; син черніг. кн. Михаїла Всеволодича і доньки галицько-волин. кн. Романа Мстиславича (імовірно Єлени). Одружений з Анною, донькою угор. короля Бели IV. У 2-й пол. 1229 був посаджений батьком у Новгороді Великому, однак унаслідок поразки прочерніг. боярської партії 1230 був вигнаний новгородцями. 1235 разом із батьком, котрого галицькі бояри запросили на княжіння, прибув до Галича (давнього). 1238 Михаїл Всеволодич сів у Києві, залишивши галицьким князем Р.М., але того ж року його вигнав звідти Данило Романович (див. Данило Галицький). Р.М. від’їхав до Угорщини, але вже скоро був змушений просити притулку в Данила Галицького, котрий дав йому в умовне володіння м. Луцьк. Після монголотатарської навали Р.М. повернувся до Чернігова, однак майже одразу на заклик одного з угруповань галицьких бояр знову втрутився у боротьбу за Галич (давній). 1241 пішов із військом та боярами на галицьке Пониззя, і хоча ненадовго навіть захопив Галич (давній), але був відкинутий Данилом Галицьким і втік до Угорщини. Одруживши Р.М. зі своєю донькою, Бела IV дав йому «угор много», і той у липні 1245 рушив на Перемишль. Данило Галицький і Василько Романович відбили його напад. Тоді Р.М. з угор. військом, дружинами союзних йому польс. князів та магнатів, галицькими боярськими загонами обложив галицьке м. Ярослав, в околиці якого 17 серпня 1245 відбулась одна з найбільших у тогочасній Європі битв (див. Ярославська битва 1245), що принесла повну перемогу Данилові Галицькому. Втративши майже все військо, Р.М. втік до Угорщини. Бела IV зробив його баном (намісником) Славонії (він втратив її бл. 1247/48) та, пізніше, господарем (домінусом) Мачви (колиш. Срему). Бл. 1252 Р.М. видав свою дочку Єлизавету (у деяких джерелах — Анна) за болг. царя Михаїла II Асеня та уклав з ним союз проти Нікейської імперії (див.
339 РОСТИСЛАВ
340 РОСТИСЛАВ
Візантія). Після перемоги об’єднаного війська над візант. імп. Феодором II Ласкарісом Р.М. очолив переговори з візантійцями. Та, як пише середньовічний візант. хроніст Георгій Акрополіт, був ними підкуплений. У результаті укладеного ним у м. Регіна (нині м. Еркене, Туреччина) від імені болг. царя миру, незважаючи на воєнні перемоги, Болгарія втратила значні території у Фракії та Македонії. 1256 в заворушеннях, що спалахнули в Болгарії після повідомлення про умови цього миру, Михаїла II Асеня було вбито, а трон посів Каліман II Асень, який одружився із вдовою свого попередника — Єлизаветою Ростиславною. Р.М. у відповідь обложив столицю Болгарії — Тирново, вбив Калімана II Асеня та проголосив царем себе. Але, зважаючи на заг. опір, був змушений полишити Болгарію та повернутися до своїх угор. володінь. Болгарія ж поринула в багаторічну громадян. війну. Незважаючи на цю свою поразку, Р.М. до кінця життя титулував себе «імператором Болгарії» та навіть карбував власну монету із цим титулом. Р.М. мав двох синів — Белу та Михаїла, які успадкували по його смерті батьківські володіння й мали титули герцогів Мачви та Боснії. Про їхніх нащадків нічого не відомо. С.Палаузов ототожнював східноболг. царя Міцо (Міну) Асеня (1257—64) із сином Р.М. Михаїлом, але таке його припущення, зроблене виключно на віддаленому співзвуччі імен, не знаходить підтвердження джерел. Крім Єлизавети, Р.М. мав ще двох дочок — Кунігунду та Агрипину (Грифіну). Кунігунда стала дружиною чеського короля Пржемисла II Оттокара, Агрипина ж вийшла заміж за польс. кн. Лєшека II Чорного. Р.М. і на Русі, і за її межами зазнав слави розпалювача усобиць, честолюбної людини й недалекоглядного політика. П. в Угорщині. Літ.: Palacky F. O RuskJm knjсeti Rostislawowi, otci kr<lovny …eskJ Kunhuty, a rodu geho. «„asopis „eskeho Museum», 1842, 16, 1; Палаузов С.Н. Ростислав Михайлович, русский удельный князь на Дунае. СПб., 1851; Wertner M. Boris und Rostislaw: Beitrag zur Geschichte der russisch-polnisch-ungarischen Beziehungen, II: Rostislav von
Halics und seine Familie. «Vierteljahrsschrift fhr Heraldik, Sphragistik und Genealogie», 1889, 22; Ников П. Българо-унгарски отношения от 1257 до 1277 г.: Историко-критическо изследване. В кн.: Сборник на българската Академии на Науките, 11. София, 1920; Прокофьев В.Г. Ростислав Мстиславич, русский князь XIII века. В кн.: Юбилейный сборник Русского археологического общества. Белград, 1936; Галицько-Волинський літопис: Дослідження. Текст. Коментар. К., 2002; Павлов П. Търновските царици. Велико Търново, 2006; Hardi o. Rostislav Michailovi… «Dominus de Machou». В кн.: Studia Balcanica Bohemo-Slovaca. VI. Brno, 2006. М.Ф. Котляр, А.Г. Плахонін.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РОСТИСЛАВ МИХАЙЛОВИЧ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
