Зростання напруги у відносинах Османської імперії з Рос. д-вою 1709 було спричинене з турец. боку розрахунками на те, що після розгрому швед. війська під Полтавою та взяття значної частини його в полон під Переволочною цар Петро I планував поширити свій вплив на Річ Посполиту, а далі
розпочати війну з Осман. імперією. Із боку ж рос. кер-ва як недружні дії розцінювалося прийняття турец. стороною під свій захист залишків швед. та укр. військ на чолі з Карлом XII та І.Мазепою. Суттєвий вплив на позицію Порти мали діяльність Карла XII, заходи крим. хана Девлет-Гірея II, які підштовхували Стамбул до війни, певне значення мало й звернення до турец. кер-ва І.Мазепи. Із боку Росії висувалися настійливі вимоги видати чи затримати швед. короля та видати їй І.Мазепу, виконання яких називалося умовою збереження мирних взаємин. Наприкінці 1709 — на поч. 1710 турки виявили схильність до миру, призупинили підготовку сухопутних і мор. сил до воєнних дій, готувалися до відправки зі своїх володінь Карла ХII. 3 січня 1710 вони підтвердили Константинопольський мирний договір 1700. Проте воєнні акції провели прибічники швед. короля, здійснивши без санкції Порти напади на рос. залоги Ягорлика, Бершаді, Кам’янки, а також на Сумський полк. Обрання гетьманом П.Орлика 5 квітня 1710, яке відбулося під контролем швед. короля, варто розглядати в контексті підготовчих заходів короля до війни, оскільки Карл XII прагнув організувати українців у ефективну військ. силу для наступного використання їх проти Москви. Воєнні настрої турків знову активізувалися восени 1710. Велике значення для цього мали заходи при Порті з боку швед. та франц. королів, крим. хана. Певний вплив на антирос. настрої Стамбула справляли діяльність австрійс. дипломатії, фінансова підтримка швед. короля англ. Левантійською компанією. Турец. кер-во прагнуло відвернути загрозу з боку Росії, повернути втрачене за Константиноп. договором 1700. Мало значення і бажання Порти зняти соціальне напруження в імперії шляхом переможної війни. Війну Росії Агмед III оголосив 9 листопада 1710. Пропозиції Петра I султану про підтвердження миру та шведам про укладення миру не були
підтримані. За царським наказом із Прибалтики перекидалися війська на Південь. Із поч. 1711 Осман. імперія розпочала воєнні дії, зокрема силами татар і укр. козаків. У січні 1711 був укладений українськотатар. військово-політ. союз. Надалі були здійснені походи: крим. татар на чолі з ханом Девлет-Гіреєм II та запорожців до Слобожанщини, у ході якого було взяте Новосергієвське місто; буджацьких татар на чолі із сином хана, укр. козаків під проводом П.Орлика і К.Гордієнка, поляківприбічників Станіслава-Богуслава Лещинського в Правобережну Україну; кубанського султана до Азова. Військо, очолюване П.Орликом, здобуло значну підтримку на етнічних укр. землях, наприкінці березня 1711 взяло в облогу Білу Церкву, яку захопити не вдалося. Похід закінчився невдачею через рішення татар про відступ, взяття ними полонених і пограбування татарами населення на територіях, мешканці яких надали підтримку П.Орлику. 22 лютого 1711 був оприлюднений царський маніфест про початок війни з Осман. імперією. У квітні 1711 у Слуцьку (нині місто Мінської обл., Білорусь) було складено план майбутньої кампанії, згідно з яким рос. військо мало досягти Дунаю раніше осман. сил, що дало б змогу приєднатися до них валашському та молдовському господарям. Цар розраховував і на підтримку ін. християн, які перебували під владою султана в його європ. володіннях. Однак осман. військо переправилося через Дунай 4—19 червня 1711 — до приходу рос. сил. У результаті їх підтримав лише молдов. господар Д.Кантемір — молдов. кордон рос. кавалерія перейшла 30 травня 1711. 29 червня 1711 турец. сили вирушили лівим берегом Пруту (прит. Дунаю) на зближення з росіянами, 7 липня 1711 вони почали переправу через Прут. Із 8 липня рос. армія, перебуваючи біля цієї річки, вела бої із противником. У ніч на 9 липня, через нестачу продовольства та корму для коней, а також значну перевагу сил противника, вона розпочала відхід. Із вечора 9 лип-
ня турки атакували рос. позиції та оточили рос. армію, зранку 10 числа почався обстріл рос. позицій турец. артилерією. 10 липня росіяни висунули туркам пропозиції щодо відновлення миру. В результаті переговорів 12 липня був укладений Прутський трактат 1711. За його умовами росіяни мусили передати Осман. імперії Азов, зруйнувати Таганрог (нині місто Ростовської обл., РФ) і Кам’яний Затон, дати можливість Карлу XII без перешкод дістатися до Швеції, припинити втручання в польс. справи, відмовитися від влади над укр. козаками та запорожцями, відкликати зі Стамбула свого посла. У воєнних діях на Пруті разом із турец. військом були козаки П.Орлика. А гетьман. війська на чолі з І.Скоропадським разом із рос. частинами діяли в напрямку Криму одночасно з походом осн. царських сил. Проте їхні акції були малорезультативними через важкі умови походу та появу татар і запорожців в їхньому тилу. У липні 1711 турки розпочали вживати заходів для відправки зі своїх володінь Карла ХII, однак через протидію швед. та франц. дипломатії, представників Станіслава-Богуслава Лещинського та П.Орлика король залишився на території Осман. імперії. Цар же прийняв рішення не поспішати з виконанням умов миру й поставив реалізацію пункту про передачу Азова та зруйнування Таганрога в залежність від вислання турками Карла ХII; рос. частини затрималися на правобереж. укр. теренах, підвладних Речі Посполитій. Це призвело до нових воєнних приготувань Османів, дізнавшись про що Петро I видав розпорядження передати туркам Азов наприкінці грудня 1711 або на початку січня 1712, розорити Таганрог, вивести війська з укр. земель Речі Посполитої. Однак 9 грудня 1711 султанський уряд, при спонуканні швед. короля, франц. посла та крим. хана, оголосив про початок війни з Росією. 27 січня 1712 на засіданні дивану було підтверджено намір почати війну. Невдовзі до турец. кер-ва надійшла звістка про те, що 2 січня 1712
росіяни передали їм Азов, і 5 квітня 1712 було укладено новий мир (див. також Константинопольський мирний договір 1712). За його умовами під владу Осман. імперії переходила зх. частина Запорожжя, росіяни мусили покинути територію Речі Посполитої, а вступити на неї могли тільки в разі початку там воєнних заходів шведів. Після перемоги на Пруті у 1711 Порта шукала способів захисту своїх пн. кордонів від Росії в майбутньому. Із цією метою розглядалася можливість створення васальної д-ви в Україні. На переговори з питання політ. перспектив України до Стамбула їздило посольство від П.Орлика. Воно, зокрема, підняло питання про допомогу Порти у звільненні укр. теренів по обох боках Дніпра від рос. влади. У березні 1712 султан Агмед III видав грамоту, згідно з якою під булаву П.Орлика передавалися лише правобережні терени України. Спроба П.Орлика поширити свою владу на Правобережжя призвела до того, що в 2-й пол. 1711 — 1712 Петро I та І.Скоропадський здійснили згін місц. населення в Лівобережну Україну. 31 жовтня 1712 Стамбул знову оголосив війну Рос. д-ві, приводом до якої стала неправдива інформація про перебування в Польщі великої кількості рос. військ. У лютому—березні 1713 було здійснено татар. напади за участю запорожців та козаків П.Орлика на Правобережну та Лівобережну Україну, Слобожанщину. Укр. сили І.Скоропадського та рос. частини, щоб не провокувати Порту на масштабні воєнні дії, за наказом царя здійснювали оборонну тактику. Тим часом войовничі наміри султана згасли, і 13 червня 1713 було підписано чергову мирну угоду — Адріанопольський мирний договір 1713. Згідно з ним Росія мала вивести з Речі Посполитої всі свої війська протягом 60 днів та надалі їх не вводити, російсько-турец. кордон переносився із Дніпра та приазовських степів на межиріччя Самари та Орелі (обидві ліві прит. Дніпра), від верхів’їв яких далі мав проходити по Сіверському Дінцю (прит. Дону). Таким
303 РОСІЙСЬКО
304 РОСІЙСЬКО
чином сх. частина Запорожжя переходила під владу Стамбула. На поч. 1713 турец. кер-во здійснило рішучі заходи для того, аби позбавитися від присутності на території Осман. імперії швед. короля. Карл ХII отримав дві вимоги султана покинути його володіння, після відмови короля їх виконати вийшло розпорядження про силовий спосіб вирішення питання. Це призвело до збройної сутички шведів із турками і татарами 31 січня 1713 (див. «Калабалик»), у результаті якої король був заарештований та відвезений у Фракію. Поступливість Росії Туреччині в мирних угодах, укладених після Прутського миру 1711, пояснюється зосередженням її осн. сил на воєнних діях, які проводилися проти Швеції в ході Північної війни 1700—1721. Літ.: Соловьев С.М. История России с древнейших времен, кн. 8, т. 15—16. М., 1962; Орешкова С.Ф. Русско-турецкие отношения в начале XVIII в. М., 1971; Молчанов Н.Н. Дипломатия Петра Первого. М., 1986; Артамонов В.А. Россия и Речь Посполитая после Полтавской победы (1709—1714). М., 1990; Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків, т. 3. К., 1991; Павленко Н.И. Петр Великий. М., 1994; Субтельний О. Мазепинці: Український сепаратизм на початку XVIII ст. К., 1994; Чухліб Т. Гетьмани і монархи: Українська держава в міжнародних відносинах 1648—1714 рр. К., 2003; Павленко Н.И. Птенцы гнезда Петрова. М., 2008. В.В. Станіславський.
Нагородна медаль козакам Війська Запорозького за військову експедицію у російсько-турецькій війні. 1771. Аверс і реверс. Срібло.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1710—1711» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
