РОСІЙСЬКО-ПОЛЬСЬКА ВІЙНА 1654—1667, «Тринадцятилітня війна» — війна між Річчю Поспо-
298 РОСІЙСЬКО
литою та Моск. д-вою (див. Росія), яка розпочалася після укладення українсько-рос. договору (див. Березневі статті 1654), одним із положень якого була воєнна допомога Москви Війську Запорозькому в його боротьбі проти Польщі. Активні бойові дії було припинено з підписанням між обома д-вами Андрусівського договору (перемир’я) 1667. Моск. д-ва давно прагнула ревізії умов Полянівського миру 1634 з Річчю Посполитою та повернення Смоленська (нині місто в РФ) й Чернігово-Сіверщини (див. Сіверське князівство), втрачених на поч. 17 ст. Повстання під проводом Б.Хмельницького серйозно послабило Річ Посполиту й давало Моск. д-ві шанси на реванш. Але складна внутрішньополіт. та фінансова ситуація в самій Росії 1648—51 відстрочила початок воєнних дій. 1653 Моск. д-ва відчула себе достатньо сильною для нової війни. Приводом до неї стало неправильне титулування моск. царя в кількох виданих у Речі Посполитій книгах. Царський уряд потурбувався про зовнішньополіт. забезпечення ізоляції свого супротивника, відправивши посольства в Голландію, Францію та «Священну Римську імперію германської нації». Рішення почати війну було прийняте Боярською думою в лютому—березні 1653. Царський уряд влітку того ж року висунув вимоги до польс. короля Яна II Казимира Ваза: заборонити книги з «обр<зами» царя та покарати їхніх авторів, а також відновити дію Зборівської угоди (див. Зборівська угода Криму з Польщею 1649); ці вимоги були відхилені. 1 жовтня 1653 Земський собор у Москві вирішив прийняти Військо Запорозьке під царську владу (див. Земського собору рішення 1653). Це означало офіц. оголошення війни Речі Посполитій. Осн. удар моск. військо спрямовувало на територію Великого князівства Литовського силами 3-х корпусів: від Новгорода і Пскова (нині обидва міста в РФ) на Невель (нині місто Псковської обл., РФ), Полоцьк і Вітебськ (нині місто і центр Вітебської обл., Білорусь); від Москви
на Смоленськ (гол. сили, 41 тис. війська); від Брянська на Рославль (нині місто Смоленської обл.; обидва міста в РФ), Мстиславль (нині місто Могильовської обл.) та Борисів (нині місто Мінської обл.; обидва міста в Білорусі). На допомогу моск. військам Б.Хмельницький послав 20-тис. загін під проводом І.Золотаренка, а сам з осн. козац. силами і з моск. загоном боярина А.Бутурліна мав діяти в напрямку Кам’янець (нині м. Кам’янецьПодільський) — Львів — Люблін (Польща). Річ Посполита не була готова до війни з Моск. д-вою. Її війська зазнали великих втрат у боротьбі з козаками Б.Хмельницького та їхніми союзниками кримськими татарами, держ. скарбниці Польщі й Литви були виснажені, а стратегія оборони з опором на фортифікації анулювалася тим, що ВКЛ майже не мало сучасних фортець. Перший період війни (1654— 1655). Коли влітку 1654 почалися воєнні дії, литов. міста здавалися моск. війську одне за одним, лише Смоленськ боронився 3 місяці (із липня по вересень 1654). Окрім Смоленська, під владою царя опинилися Невель, Вітебськ, Полоцьк, Мстиславль, Орша (нині місто Вітебської обл.), Шклов (нині місто Могильовської обл.; обидва міста в Білорусі). 8-тис. армія литов. гетьмана кн. Я.Радзивілла була вщент розбита під Шепелевичами (нині село Могильовської обл., Білорусь). Восени військо Б.Хмельницького вирушило в похід із Фастова та зайняло Острог, Межиріч та Рівне. Успіхи московсько-козац. союзних військ призвели до укладення формального союзу між Кримським ханатом та Річчю Посполитою проти Москви та Війська Запорозького. Взимку 1654—55 гол. моск. сили залишили ВКЛ, і литов. військо разом із загонами добровольців зробило спробу повернути втрачені території. Хоча йому вдалося зайняти кілька міст, 3-місячна облога Могильова (нині місто в Білорусі) завершилася невдачею через брак артилерії. У той же час в Україні коронне
військо з’єдналося з татарами та вело важкі бої без явної переваги якоїсь із сторін під Охматовим («Дрижиполем») у січні 1655 (див. Охматівська битва 1655). Під час літньої кампанії 1655 козац. підрозділи І.Золотаренка спільно з гол. моск. військом кн. Я.Черкаського розгромили армію кн. Я.Радзивілла та 13 липня 1655 оволоділи Мінськом, а 8 серпня захопили Вільно (нині м. Вільнюс). У серпні були здобуті Ковно (нині м. Каунас, Литва) й Гродно (нині місто в Білорусі). Восени того ж року московсько-укр. війська обложили Львів та Кам’янець. Але стратегічна ситуація ускладнилася тим, що влітку того ж 1655 із Річчю Посполитою почала війну Швеція. Не бажаючи подальшого посилення Швеції (у Москви були плани реваншу щодо втрачених на поч. 17 ст. на користь Швеції земель), моск. уряд припинив активні дії проти Речі Посполитої, а в жовтні 1656 без консультації з Б.Хмельницьким уклав перемир’я до 1658 в Немежі (Віленське перемир’я 1656) та розпочав війну зі Швецією. Другий період війни (1656— 1659). Б.Хмельницький не дотримався угоди про перемир’я та 1657 послав проти Польс. королівства козац. корпус під проводом А.Ждановича, що діяв разом із союзником шведів трансильванським кн. Дєрдем II Ракоці. Зазнавши поразки від польськотатар. військ, А.Жданович залишив трансильванців та повернувся до Чигирина. Звістка про поразку А.Ждановича прискорила смерть хворого Б.Хмельницького. На його місце був обраний І.Виговський, який почав переговори з урядом Речі Посполитої, що завершилися Гадяцьким договором 1658. Війна Моск. д-ви зі шведами йшла невдало, і 1658 після розгрому шведами Данії (союзника Речі Посполитої і Москви) та виходу її з війни, а також звісток про дії І.Виговського було підписане перемир’я. Одразу ж поляки відновили воєнні дії проти моск. військ у Литві. Але після перших успіхів литов. загонів В.Госевського та П.-Я.Сапіги моск. воє-
водам вдалося повністю відновити свої позиції у ВКЛ і навіть здобути Старий Бихов (нині м. Бихов Могильовської обл., Білорусь), чого їм не вдавалося 1654 і 1655. В Україні також моск. позиції зміцнилися, бо, незважаючи на поразку моск. війська в Конотопській битві в липні 1659, гетьман І.Виговський зрікся булави, а його наступник Ю.Хмельницький присягнув цареві. Третій період війни (1660— 1667). 1660 рік виявився поворотним роком війни. Хоча він почався з нового наступу моск. армії кн. І.Хованського на Новогрудок (нині місто Гродненської обл., Білорусь), Гродно та Брест (нині місто в Білорусі), але ситуація змінилася в травні 1660. Річ Посполита уклала Оливський мирний договір зі шведами і змогла зосередити всі зусилля проти моск. військ. Литов. армія, посилена коронним загоном гетьмана С.Чарнецького, наприкінці червня 1660 під Полонкою (нині село Брестської обл., Білорусь) завдала тяжкої поразки кн. І.Хованському і вже на початку липня захопила Мінськ, а згодом — Полоцьк і всю Білорусь до р. Березина (прит. Дніпра). Моск. воєвода В.Шереметєв у вересні 1660 розпочав похід у Правобережну Україну, сподіваючись розбити війська на чолі з коронним гетьманом кн. Є.-С.Любомирським, але сам був розгромлений під Любаром. В.Шереметєв відступив до Чуднова, де був блокований поляками й татарами. Коли козаки гетьмана Ю.Хмельницького, які йшли йому на допомогу, зазнали поразки під Слободищами (нині с. Слободище Бердичівського р-ну Житомир. обл.) та знову визнали зверхність над собою польс. короля (див. Чуднівський договір 1660), В.Шереметєв капітулював і потрапив у полон до татар з усім 15-тис. військом. Протягом 1661 литов. війську вдалося захопити Могильов, Себеж та ін. міста ВКЛ, а в листопаді 1661 — його столицю Вільно. На цей момент обидва супротивники опинилися в стані фінансової та внутрішньополіт. кризи. У Речі Посполитій бунту-
вали солдати, яким не було виплачено жолд, шляхта утворювала конфедерації проти короля, а в Моск. д-ві спроба заміни срібних грошей мідними призвела до інфляції й масових нар. заворушень (т. зв. Мідний бунт). Це змусило обидві сторони розпочати переговори, що тягнулися безрезультатно 1662—64. Наприкінці 1663 король Ян II Казимир Ваза розпочав великий похід у Лівобережну Україну. Його підтримали козац. полки гетьмана П.Тетері, але литов. армія не надала запланованої допомоги, також і допомога крим. татар виявилася недостатньою. Поляки захопили багато лівобереж. міст, однак облога Глухова в січні 1664 була невдалою, а потім король був змушений відступити від Новгорода-Сіверського. Влітку 1664 литов. війська здобули перемогу під Вітебськом над армією кн. І.Хованського, зупинили наступ гол. моск. корпусів князів Я.Черкаського та Ю.Долгорукова і навіть перенесли воєнні дії на територію Моск. д-ви (на Новгородську і Псковську землі). Тим часом у Правобереж. Україні вибухнуло повстання проти поляків та гетьмана П.Тетері. Гетьман С.Чарнецький розпочав жорстоку й успішну кампанію проти повстанців, але вона закінчилася по його смерті на поч. 1665. Далі в 1665 воєнних дій фактично не було, оскільки гетьман кн. Є.-С.Любомирський підняв рокош проти короля. Скрутне становище королів. уряду у зв’язку з рокошем Є.-С.Любомирського намагалася використати моск. делегація на нових переговорах, що почалися у квітні 1666 в с. Андрусово (нині село Смоленської обл., РФ). Моск. уряд також намагався підкріпити свої вимоги воєнними діями влітку 1666, але взаємне виснаження воюючих сторін змусило обидва уряди піти на укладення компромісної угоди — Андрусівського перемир’я 1667. Літ.: W\jcik Z. Traktat Andruszowski 1667 roku i jego geneza. Warszawa, 1959; Сагановіч Г. Невядомая вайна 1654—1667. Мінск, 1995; Таїрова-Яковлева Т. Гетьманщина у другій половині 50-х років XVII століття, причини і початок Руїни. К., 1998; Пиріг П. Лівобережний похід Яна-Ка-
зимира 1663—1664 рр. «Сіверянський літопис», 1999, № 5; Смолій В., Степанков В. Українська національна революція 1648—1676 рр. К., 1999; Таїрова-Яковлева Т. Руїна Гетьманщини: Від Переяславської ради-2 до Андрусівської угоди (1659—1667 рр.). К., 2004; Малов А. Русско-польская война 1654—1667 гг. М., 2006; Федорук Я. Віленський договір 1656 року: Східноєвропейська криза і Україна у середині XVII століття. К., 2011. А.А. Галушка.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РОСІЙСЬКО-ПОЛЬСЬКА ВІЙНА 1654—1667» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
