СУТНІСТЬ, ВИДИ ТА ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ ІНФЛЯЦІЇ
Сутність інфляції. Інфляція — це тривале і швид-ке знецінення грошей внаслідок надмірного зростання їх маси в обороті. При цьому стрімке зростання гро-шової маси може бути як абсолютним, так і відносним. Наприклад, збільшення маси грошей за місяць на 15% протягом двох-трьох років неминуче викличе інфля-ційне знецінення грошей, оскільки економіка жодної країни не в змозі забезпечити відповідне збільшення фізичних обсягів пропозиції на товарних ринках. Та-ким же буде результат, коли грошова маса залишається незмінною чи зростає незначно, наприклад на 5% за рік, зате фізичні обсяги виробництва товарів і послуг скорочуються щорічно на 10—15% протягом кількох років, тобто постійно грошова маса буде швидко зрос-тати відносно cпадаючих обсягів виробництва у нату-ральному виразі. Незважаючи на очевидність зв’язку інфляції зі зне-ціненням грошей, сутність цього явища не знайшла однозначного трактування в економічній літературі. Найчастіше її трактують як знецінення грошей через зростання цін або просто як процес зростання цін . Проте таке визначення інфляції не дає відповіді на цілий ряд запитань: — Чи є зростання цін єдиною ознакою інфляції? — Чи за будь-яких темпів зростання цін виникає інфляція? — Чи за будь-яких причин зростання цін можлива інфляція тощо? Уже сам перелік поставлених запитань свідчить про те, що ін-фляцію не правомірно ототожнювати з простим підвищенням цін, що це складніше соціально-економічне явище. Досить сказа-ти, що інфляція можлива і без зростання цін, якщо знецінення грошей набуває форми хронічного товарного дефіциту за фіксо-ваних державою цін. У цьому разі грошова одиниця формально може не знецінюватися, зате знецінюються в цілому грошові до-ходи економічних суб’єктів через так звані «примусові» заоща-дження, оскільки вони не мають можливості витратити їх на купі-влю дефіцитних товарів. Коли такі заощадження набувають великих розмірів, виникає так званий «інфляційний навіс», під тиском якого держава планово підвищує ціни, як це неодноразово було в СРСР. Найрадикальнішим заходом проти «інфляційного навісу» є лібералізація цін без індексації заощаджень, унаслідок чого вони просто «згоряють» від інфляції, як це сталося в Україні в період гіперінфляції 1992—1994 рр. Отже, і без явного зростання цін су- спільство може пережити очевидні прояви і тяжкі наслідки інфля-ції, якщо порушується рівновага на ринках між товарним і грошо-вим обігом і знецінюються гроші у будь-якій формі. Не можна однозначно відповісти і на друге з поставлених ви-ще запитань. Якщо зростання цін є короткочасним, наприклад се-зонним, і змінюється наступним їх зниженням, то інфляційних наслідків воно не має. Не зовсім коректно називати інфляцією і процес тривалого підвищення цін, якщо воно досить повільне, мало помітне в суспільному житті та дає можливість економічним суб’єктам легко компенсувати свої втрати від такого зростання цін підвищенням ефективності своєї діяльності. Це зовсім інше за своїми економічними і соціальними наслідками явище. На жаль, у літературі воно не знайшло поки що специфічної назви і більшістю дослідників розглядається як особливий вид інфляції. Ще більш складним і дискусійним є третє запитання. Одні еко-номісти вважають, що тільки те зростання цін може розглядатися як інфляційне, яке спричинене надмірним випуском неповноцін-них грошей. Визначаючи сутність інфляції, вони роблять наголос на переповненні каналів обігу паперовими грошима, на його роз-буханні, а зростання цін розглядають як наслідок і прояв інфляції . Найбільш послідовно і повно цей підхід до визначення сутності інфляції розвивають представники монетаристської теорії. Зокре-ма, М. Фрідман без будь-яких застережень стверджує, що «інфля-ція завжди і всюди є грошовим феноменом» . Сутність інфляції він ототожнює з високими темпами зростання пропозиції грошей, яке провокує зростання попиту і цін, а в зростанні цін убачає її прояв. Фрідман вважає, що, зменшуючи пропозицію грошей, можна при-душити інфляцію і навіть викликати рефляцію. Деякі економісти вважають, що зростання пропозиції грошей не завжди призводить до інфляції, і шукають більш глибокі її причини, такі як, наприклад, зростання витрат виробництва. Джерела інфляції вони переміщують углиб економіки, а розбу-хання пропозиції грошей з причини перетворюють у наслідок ін-фляції. Виходить так, що зростання витрат виробництва нібито безпосередньо спричинює зростання цін, а останнє зумовлює збі-льшення маси грошей в обороті і переповнення нею каналів обо-роту . Сама економіка оголошується інфляційною, і зростання цін та інфляція стають неминучими, незалежними від монетарної політики держави. Таку інфляцію називають інфляцією витрат і надають їй відносно самостійного статусу як явища об’єктивного і навіть прогресивного, а по суті заперечують її як загально-визнане економічне явище (детальніше цей аспект інфляції буде розглянуто в підрозділі 5.2). Інфляція — явище досить складне за формою її прояву та за сукупністю чинників, що її спричинюють. Зовні вона виявляється в зростанні цін на товари і тарифів на послуги, у падінні валют-ного курсу національних грошей, у поглибленні товарного дефі-циту. Усі ці явища є проявом знецінення грошей, незалежно від причинно-наслідкових зв’язків між грошима і товарами на ринку. Як відомо, поступове зростання цін спостерігається протягом усієї історії розвитку товарного виробництва і ринку. В епоху функціонування повноцінних грошей воно зумовлювалося псу-ванням монет або зниженням вартості золота, чи першим і дру-гим одночасно. В усіх цих випадках зменшувалася вартість самої монети, що зумовлювало згідно з вимогами закону вартості зрос-тання товарних цін. Проте відбувалося воно надзвичайно повіль-но і поступово, було майже непомітним протягом одного людсь-кого життя. Більше того, періоди підвищення цін змінювалися періодами їх спаду. Тому таке знецінення грошей не викликало істотних економічних пертурбацій чи соціальних потрясінь і не розглядалося як самостійне економічне явище. Помітного суспільного «звучання» зростання цін набувало в умовах запровадження нерозмінних паперових грошей, коли пе-реставав діяти механізм автоматичного забезпечення сталості грошей. Якраз у ці періоди виникали стрімкі злети цін і падіння вартості грошей, що призводило до відчутних соціальних збу-рень. Ці процеси стали привертати до себе пильну увагу науко-вців і практиків, які розгледіли в ньому складне економічне яви-ще і назвали його «інфляція» (від лат. inflatio — здуття). Уперше термін «інфляція» почав вживатися в 70-ті роки ХІХ ст. стосовно грошового обігу в Північній Америці, переповненого па-перовими знаками, які випускалися для ведення громадянської вій-ни. З того часу він широко ввійшов у наукову літературу і практич-ний лексикон. Особливо після краху золотого стандарту. Його часто вживають для характеристики грошового обігу і більш ранніх епох — докапіталістичної і домонополістичного капіталізму, при-чому саме в періоди, коли встановлювався обіг нерозмінних банк-нот чи просто паперових грошей (обіг асигнатів періоду Французь-кої революції кінця ХVIII ст. та наполеонівських війн, обіг асигнацій Росії кінця ХVІІІ — початку ХІХ ст. та ін.). Як правило, це були періоди війн та внутрішніх політичних і соціальних потрясінь. Форми прояву інфляції поступово змінювалися в міру розвит-ку грошових систем та самих грошових форм. На початку виник-нення паперових грошей, коли вони тільки відірвалися від роз-мінних на золото банкнот, а на руках у суб’єктів обігу були ще повноцінні монети, які нерідко оберталися, першою ознакою ін-фляції став лаж на золото, тобто підвищення ціни на золоті мо-нети в паперових грошах порівняно з їх номінальною вартістю. Відповідно до зростання лажу посилювався процес зменшення реальної вартості грошової одиниці порівняно з її номінальним золотим вмістом, який називається дизажіо. У сучасних умовах, коли в обігу немає золота і розірваний ви-димий зв’язок грошових знаків з ним, лаж і дизажіо як показники інфляційного процесу втратили своє значення. Головною формою прояву інфляції стало знецінення грошових знаків відносно вартості звичайних товарів, серед яких опини-лося й золото, тобто падіння їх купівельної спроможності. Якщо цей процес набуває затяжного характеру, то поглиблюється роз-рив між рівнями цін на внутрішньому ринку країни та на ринках інших країн і світовому ринку в цілому. Виникає знецінення на-ціональних грошей відносно іноземної валюти. Це призводить до зниження валютного курсу національних грошей, що теж є про-явом інфляції. Якщо держава вводить обмеження на зростання цін, тобто запроваджує регулювання ринку, то за наявності над-мірного попиту інфляція не зникає, а набуває форми широкомасштабного товарного дефіциту, як це було в СРСР. Після загальної демонетизації золота інфляція зі спорадичного явища перетворилася в хронічне, властиве, по суті, всім країнам. Відмінності спостерігаються лише в рівнях інфляції, її причинах та наслідках. В одних країнах вона має незначний рівень, її пере-біг керований і має позитивний вплив на економіку, а в інших цей перебіг некерований, досягає гіпервисоких рівнів і призво-дить до тяжких руйнувань в економіці та соціальній сфері. Закономірності інфляційного процесу. Інфляція не виникає ра-птово, а розвивається поступово як тривалий процес, який можна розділити на кілька стадій. Відрізняються ці стадії співвідношен-ням темпів зростання пропозиції грошей і темпів їх знецінення. На першій стадії темпи зростання пропозиції грошей випере-джають знецінення грошей, причому це випереджання поступово зменшується, наближаючись до вирівнювання. Таке співвідно-шення і його тенденція зумовлюються кількома причинами. Одна з них полягає в тому, що надмірна пропозиція грошей поглинається оборотом за рахунок уповільнення їх обігу. Суб’єкти ринку певний час не відчувають надмірності в обігу грошей і використовують їх для нагромадження чи зберігання. Це тимча-сово відволікає зайві гроші з обігу, послаблює інфляційний тиск на товарні ціни, і вони певний час залишаються незмінними чи підвищуються повільніше, ніж зростає маса грошей. Указані процеси зумовлюють ще один чинник послаблення інфляційних наслідків надмірної емісії. Зростання грошових на-громаджень і зберігань у період, коли не виявилася тенденція до знецінення грошей, посилює стимули активізації підприємницт-ва, товарно-грошових відносин, підвищення продуктивності пра-ці, що призводить до розширення виробництва та реалізації това-рів і поліпшення співвідношення між попитом і пропозицією на товарних ринках. На другій стадії інфляції темпи знецінення грошей випере-джають темпи зростання їх пропозиції. Це зумовлюється такими чинниками: — у певний момент власники грошових нагромаджень почина-ють розуміти їх надмірність і пред’являють на ринок для купівлі то-варів. Це прискорює швидкість руху грошей у поточному обігу та збільшує платоспроможний попит порівняно з поточною емісією; — одночасно зменшується відплив у нагромадження нових пропозицій грошей, унаслідок чого ще більше зростає швидкість обігу всієї грошової маси; — виникають і швидко поширюються бартерні операції, зву-жуючи товарну основу грошової маси в обігу; — знецінення грошей призводить до відпливу робочої сили зі сфери виробництва у сферу спекулятивного обміну, що зумовлює падіння виробництва і товарообороту, через що зменшується по-пит на гроші. Унаслідок дії зазначених чинників з’являються так звані ін-фляційні очікування, коли економічні суб’єкти починають усві-домлювати неминучість майбутнього підвищення цін. Щоб уникнути пов’язаних з ним майбутніх втрат, вони починають негайно купувати товари не тільки для поточного споживання, а й для майбутнього. Для цього на ринок «викидаються» не тільки всі поточні доходи, а й заощадження попередніх періодів. Немину-чим наслідком стає випереджаюче зростання рівня цін порівняно зі зростанням грошової маси і падіння рівня монетизації валового внутрішнього продукту . Вимірювання інфляції. Точно виміряти відкриту цінову інфля-цію можна за допомогою індексу цін за певний період — рік, квартал, місяць. На практиці може розраховуватися багато різних індексів цін. Проте для вимірювання інфляції найчастіше засто-совується три їх види: — індекс цін споживчих товарів (індекс споживчих цін); — індекс цін на засоби виробництва (індекс цін виробників); — індекс цін ВВП, або дефлятор ВВП. Індекс споживчих цін (ІСЦ) характеризує зміну в часі зага-льного рівня цін на товари і послуги, які купує населення для особистого споживання. Цей показник найчастіше використову-ється для характеристики інфляції, оскільки він досить точно ви-ражає не тільки економічні, а й соціальні аспекти інфляції, зок-рема її вплив на рівень життя населення, а тому його називають ще індексом вартості життя. ІСЦ широко застосовується в практиці регулювання державної фінансової і соціальної політи-ки, аналізу і прогнозування цінових процесів, регулювання курсу національної валюти, вирішення правових спорів тощо. Визначається ІСЦ за вартістю певного законодавчо зафіксова-ного набору товарів і послуг («споживчого кошика»), обчисле-ною у ринкових цінах базового і поточного періоду. Розрахувати ІСЦ можна за такою формулою:
де Р0 і Р1 — ціни одиниці товарів (послуг) базового і звітного пе-ріодів відповідно; g0 — кількість товарів у «споживчому кошику» базового періоду. Незважаючи на широке застосування ІСЦ, він не досить то-чно виражає інфляційний процес і його вплив на вартість жит-тя. Річ у тім, що ІСЦ розраховується за фіксованим набором товарів, який залишається незмінним протягом тривалого часу. В умовах же інфляції населення часто замінює в споживанні товари, що найбільше подорожчали, дешевшими. Як наслідок, структура споживання істотно змінюється порівняно з тією, яка була зафіксована при визначенні «кошика». Тому в умовах високої інфляції потрібно частіше змінювати структуру «спо-живчого кошика». Індекс цін на засоби виробництва (цін виробника) харак-теризує зміну в часі загального рівня цін на засоби виробницт-ва, які купують юридичні особи для виробничого споживання. Цей індекс виражає зростання оптових цін, темпи якого не завжди збігаються з темпами зростання роздрібних цін, за якими визначається ІСЦ. Індекс цін виробника чутливіший до зміни витрат на виробництво, ніж до зміни попиту. Тому його часто використовують при характеристиці інфляції витрат, особливо коли зростання оптових цін відбувається в часі попе-реду зростання роздрібних цін. Цей індекс застосовується більш обмежено, ніж ІСЦ. Визначається індекс цін виробника за формулою агрегатного індексу цін Ласпейреса: , де Р1 і Р0 — рівень цін одиниці товару (послуги) поточного і ба-зового періодів відповідно; g0 — кількість товарів (випадків надання послуг) у базовому періоді, що взяті в розрахунок. Дефлятор ВВП характеризує зміну в часі загального рівня цін на всі товари і послуги, що реалізовані кінцевим споживачам. Це найбільш широкий показник, який характеризує інфляційні зміни всіх цін. Тому дефлятор ВВП може помітно відхилятися від ІСП та ІЦВ, оскільки він точніше враховує реальну структуру особистого і виробничого споживання, ніж попередні індекси. Визначається де-флятор ВВП теж за формулою агрегатного індексу цін Ласпейреса. Види інфляції. У літературі зустрічаються десятки різних фор-мулювань видів інфляції. При цьому автори не завжди дотримують-ся певних критеріїв для визначення того чи іншого виду. Тому по-ряд можуть вживатися такі поняття інфляції, як інфляція цін, імпортована інфляція, інфляція попиту, інфляція податкова, інфляція витрат тощо. При такій класифікації інфляція втрачає будь-яку ви-значеність і змістовність, істотно ускладнюється пізнання її сутнос-ті. Найбільш коректною є класифікація видів інфляції за трьома критеріями: формами прояву, темпами знецінення грошей, чин-никами інфляції. За формами прояву інфляції можна виділити: — цінову інфляцію, що проявляється у формі зростання цін; — інфляцію заощаджень, коли знецінення грошей проявля-ється у зростанні вимушених заощаджень при зафіксованих дер-жавою цінах і доходах; — девальвацію, за якої знецінення грошей проявляється у па-дінні їх курсу до іноземних валют. Основним видом інфляції в розвинутій ринковій економіці є цінова інфляція, оскільки в умовах лібералізованого ринку ви-мушені заощадження взагалі неможливі, а девальвація звичайно розглядається як відносно самостійне явище. За темпами знецінення грошей звичайно виділяють три види інфляції: — повзучу, що характеризується прискореним зростанням ма-си грошей в обороті без помітного підвищення чи з незначним зростанням цін — до 5% на рік; — помірну, відкриту, яка проявляється у прискоренні знецінен-ня грошей у формі зростання цін, що коливається в межах 5—20% на рік. Така інфляція стає відчутною для економічних суб’єктів, і вони починають вживати адаптаційних заходів. Найбільше це вда-ється підприємствам монополізованих секторів економіки, особли-во «природним монополістам». Зайняті тут підприємці починають прискорено підвищувати ціни на свої товари у відповідь на зрос-тання попиту. Їх покупці починають нести додаткові витрати, а то-му підвищують ціни на свої товари. Поступово інфляція поширю-ється на всі сектори економіки, порушуючи рівновагу всього ринку; — галопуюча інфляція, коли зростання цін досягає 20—50%, а інколи 100% на рік. Для цього виду інфляції характерне стриб-коподібне, вкрай нерівномірне зростання цін, яке важко передба-чити і яке не піддається регулюванню. Від такої інфляції важко захиститися, і вплив її на економіку різко негативний; — гіперінфляція, що характеризується надзвичайно високими темпами зростання цін — більш як 100% на рік. На цій стадії гроші починають втрачати свої функції, купюри низьких номіна-лів та розмінна монета зникають з обігу, падає роль грошей в економіці, поширюється бартер. Порушується кредитний меха-нізм, посилюються стихійні процеси в економіці тощо. За чинниками, що спричинюють інфляційний процес, можна виділити багато видів інфляції. Проте на практиці всі ці чинники часто діють одночасно, накладаючись один на одного. Тому чітко вичленити такі види інфляції практично неможливо, і в літерату-рі за цим критерієм заведено виділяти лише два види інфляції: — інфляцію витрат; — інфляцію попиту. Ці два види інфляції, по суті, виділені залежно від того, з яко-го боку здійснюється тиск на ціни — з боку пропозиції чи з боку попиту. Такий тиск на ціни з кожного боку може провокуватися багатьма чинниками, а відтак інфляція витрат і інфляція попиту є багатоскладовими її видами. Проте для розуміння суті інфляції та розроблення ефективної антиінфляційної політики такої узагаль-неної класифікації видів інфляції достатньо. Інфляція витрат спричинюється тиском на ціни з боку зрос-тання виробничих витрат. Це передусім зростання заробітної плати, витрат на енергетичні й сировинні ресурси, а також падін-ня продуктивності праці, посилення монополізації виробництва і ринку, зростання в структурі виробництва галузей з уповільне-ними темпами підвищення продуктивності праці (наприклад, по-слуг), з високою часткою витрат на заробітну плату та низькою питомою вагою виробництва предметів споживання тощо. В усіх цих випадках, щоб зберегти обсяги виробництва і пропозиції на попередньому рівні, необхідно збільшувати грошові виплати, що призведе до зростання попиту, а отже і цін. Якщо грошові випла-ти не збільшувати, то вказані чинники призведуть до скорочення виробництва і пропозиції, що при попередньому попиті теж під-штовхуватиме ціни вгору. Тут теж виникне «зайвий» попит, що провокуватиме зростання цін. В умовах України в період гіперінфляції 1992—1994 рр. най-більш відчутними витратними чинниками тиску на ціни були: — зростання цін на енергоносії, насамперед імпортні. У чет-вертому кварталі 1994 р. ціни на природний газ були вищими від цін четвертого кварталу 1992 р. у 1237 разів, на нафту — в 467 разів, на топковий мазут — у 313 разів. Таке зростання цін на енергоносії було пов’язане з переведенням на світові ціни імпор-тованих з Росії енергоносіїв; — посилення страйкової боротьби окремих груп працівників (шахтарі, працівники електротранспорту та ін.) за підвищення за-робітної плати. Вимоги страйкуючих підтримувалися профспіл-ками, й уряд змушений був піти на задоволення вимог страйкарів; — розрив усталених господарських зв’язків, падіння рівня ор-ганізації виробництва, погіршення технологічної, трудової та фі-нансової дисципліни призвели до «шокового» скорочення реаль-них обсягів виробництва та товарної пропозиції: в 1992 р. — майже на 10%, у 1993 — більш ніж на 14%, у 1994 р. — майже на 23%, а за три роки в цілому — на 40,4%. Інфляція попиту спонукається тиском на ціни з боку грошей унаслідок зростання їх пропозиції банківською системою і зумов-леного цим збільшення платоспроможного попиту на товарних ринках. Визначальним чинником цієї інфляції є зростання пропо-зиції грошей, тому її ще називають монетарною інфляцією. Саме зростання пропозиції грошей може бути викликане використанням сеньйоражу для покриття бюджетного дефіциту чи переходом до ліберальної монетарної політики або обома чинниками одночасно. На перший погляд складається враження, що інфляція попиту розвивається цілком самостійно відносно інфляції витрат. Насправ-ді вони між собою тісно пов’язані, по суті є двома проявами одного й того самого явища інфляції як глибокої і тривалої розбалансова-ності економіки. Адже бюджетний дефіцит спричинюється в кінце-вому підсумку тими ж чинниками, що й зростання затратності ви-робництва, а лібералізація монетарної політики — спробами уряду та центрального банку підтримати неефективну, затратну економіку за рахунок «емісійного податку», що стягується з усього суспільства. Більше того, лібералізація монетарної політики ще більше провокує економічних суб’єктів до затратного господарювання, посилення ви-мог щодо підвищення заробітної плати, до нарощування доходів за рахунок підвищення цін при скороченні обсягів виробництва тощо. Тому поділ інфляції на два види — інфляцію витрат і інфляцію попи-ту — це скоріше прийом наукового аналізу, ніж реальність. Однозна-чно оцінити ту чи іншу інфляцію як інфляцію витрат чи інфляцію попиту надзвичайно складно, а то й просто неможливо.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СУТНІСТЬ, ВИДИ ТА ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ ІНФЛЯЦІЇ» з дисципліни «Гроші та кредит»
