РОЗУМОВСЬКИЙ Андрій Кирилович (02.11(22.10).1752—23(11). 09.1836) — дипломат, граф, князь (1814). Син гетьмана К.Розумовського, небіж О.Г.Розумовського, брат О.К.Розумовського. Н. в м. Глухів. До 1764 навч. у спеціальній, створеній батьком «академії» — прототипі закритого ліцею. Завершив освіту у Страсбурзькому ун-ті. 1769 приступив до служби на флоті, одержав звання лейтенанта. У липні 1770 брав участь у мор. битві в бухті Чесма в Егейському морі, командуючи фрегатом «Катерина». 1773 перейшов на придворну службу у званні камер-юнкера. Здобув значний вплив на цесаревича Павла Петровича (див. Павло I), що стало причиною віддалення Р. 1776 від двору. Спочатку висланий до Ревеля (нині м. Таллінн, Естонія), потім отримав дозвіл переїхати до батька в Батурин. Після зняття опали 1779 призначений рос. імп. Ка-
териною II надзвичайним послом у Неаполь (Італія), 1784 переведений у Копенгаген (Данія), 1786 — у Стокгольм (Швеція). Відзначився вмінням кваліфіковано аналізувати внутрішньополіт. ситуацію у країнах перебування, використовувати їхні внутрішньополіт. суперечності на користь Росії. Як один із «кращих міністрів» 1790 призначений послом у Відень. Доклав зусиль до відновлення 1792 союзницького договору між Росією і Австрією. Р. брав діяльну участь у переговорах Росії й Австрії з приводу 2-го і 3-го поділів Польщі у 1793 і 1795 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795). Поступово зблизився з міністром закордонних справ Австрії бароном Ф. фон Тугутом. Внаслідок скарг О.Суворова та поразки ген. О.Римського-Корсакова під Цюрихом 1799 рос. імп. Павло I, побоюючись «проавстрійських настроїв» Р., відкликав його з Відня і наказав переїхати в «заслання» до Батурина. Незабаром призначений сенатором. 1801 рос. імп. Олександр I поновив Р. на посаді посла у Відні. Під час наполеонівських війн Р. докладав багатьох зусиль, щоб спонукати Австрію до вступу в антинаполеонівську коаліцію та воєнних дій проти Франції. Після смерті дружини й укладення Росією Тільзітського миру з Францією вийшов, у липні 1807, у відставку. Залишився у Відні як приватна
особа. Займався, гол. чин., поповненням своєї відомої в Європі картинної галереї, влаштуванням муз. вечорів. Р. зав’язав дружні стосунки з Л. ван Бетховеном, виступав у ролі його мецената і протектора. Композитор присвятив Р. 5-ту та 6-ту симфонії, 3 струнні квартети («квартети Розумовського»). Р. був також добре знайомий з Ф.-Й.Гайдном, В.-А.Моцартом. 1808 організував і утримував на свої кошти кращий у Відні струнний квартет, який став першим в Європі ансамблем із постійним складом. Маючи муз. хист та високу майстерність, сам виступав у квартеті, граючи другу скрипку. Квартет першим виконував твори Л. ван Бетховена. Одночасно Р. вкладав великі кошти в буд-во палацу в неокласичному стилі під нове посольство імп. Олександра I та мосту через Дунай. 1813 імп. Олександр I включив Р. в імператорський почет, повернув на дипломатичну службу, призначивши повноважним послом на переговорах про мир. 1814 підписав Паризький мирний договір. Як перший рос. уповноважений був однією із ключових політ. фігур на Віденському конгресі 1814—1815. Від імені Росії підписав усі дипломатичні акти, прийняті конгресом. За підготовку, організацію і проведення конгресу нагороджений титулом найяснішого князя. 1815 вийшов у відставку. 1819 отримав чин дійсного таємного радника 1-го класу. До кінця життя мешкав у Відні. На поч. 1815 в палаці Р. сталася пожежа, внаслідок якої були пошкоджені або повністю знищені цінні твори мист-ва. З того часу Р. відчував постійну матеріальну скруту, яку не зміг подолати навіть за допомогою кількох субсидій царського уряду. Був двічі одружений: 1788 — із графинею Елізабет Тун-Гогенштейн з родини відомих віденських меценатів (померла 1806) — і 1816 — із графинею Констянтиною-Домінікою Тюргейм. Під впливом останньої за кілька років до смерті прийняв католицтво. П. у м. Відень. Нині у Відні є вулиця Розумовського, у музеї-квартирі
Л. ван Бетховена — великий портрет кн. А.Розумовського. Літ.: Бантыш-Каменский Д.Н. Словарь достопамятных людей русской земли. СПб., 1847; Брикнер А.Г. Война России со Швецией в 1788— 1790 гг. СПб., 1869; Васильчиков А.А. Семейство Разумовских, т. 3—4. СПб., 1882—87; Б-н А. Русский дипломат старого времени. «Исторический вестник», т. 30, 1887, № 10. О.К. Струкевич.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Розумовський Андрій Кирилович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
