РІЧИЦЬКИЙ Андрій (справжні прізвище, ім’я та по батькові — Пісоцький Анатолій Андрійович; 1893—25.04.1934) — політ. діяч, журналіст, економіст, літературознавець. Із сім’ї заможного селянина. Навч. в Петровській с.-г. академії в Москві, але не закінчив останнього, 4-го, курсу. У перші
дні Лютневої революції 1917 в Росії вступив до місц. орг-ції Української соціал-демократичної робітничої партії. У липні 1917 як делегат прибув до Києва на Перший Всеукраїнський робітничий з’їзд, під час якого був обраний до Всеукраїнської ради робітничих депутатів і кооптований до складу Української Центральної Ради. Входив до Малої Ради (див. Комітет Української Центральної Ради) від фракції УСДРП. Був членом укр. делегації на З’їзді поневолених народів 1917 в Києві, секретарем президії з’їзду. На 4-му з’їзді УСДРП (30 вересня — 5 жовтня 1917) обраний до її ЦК. 25 жовтня 1917 на закритому засіданні Малої Ради спільно з київ. революц. орг-ціями обраний до складу Крайового комітету по охороні революції в Україні. 16 листопада 1917 увійшов до складу комісії законодавчих внесень УЦР від УСДРП. Репрезентував укр. соціал-демократію на Всеукраїнському з’їзді рад селянських, робітничих і солдатських депутатів 4—6 грудня 1917, був обраний до президії зібрання. Після гетьманського перевороту 1918 залишався на парт. роботі, входив до складу Українського національного союзу. Під час протигетьманського повстання 1918 входив до складу Укр. революц. к-ту. Після розколу УСДРП й виокремлення її лівого крила в Українську соціал-демократичну робітничу партію (незалежних) став одним з її лідерів. 1919—20 — редактор парт. органу — час. «Червоний прапор». Один з ідеологів та авторів парт. програми реорганізованої з УСДРП (незалежних) Української комуністичної партії, член ЦК УКП. Обирався до ВУЦВК кількох скликань. 1923— 24 очолював стат. відділ Українбанку. Після постанови Інтернаціоналу Комуністичного про розпуск УКП (24 грудня 1924) разом з ін. членами ЦК УКП приєднався до КП(б)У. На Х з’їзді КП(б)У (20—29 листопада 1927) обраний кандидатом у члени ЦК КП(б)У. Із 1925 працював зав. сектору соціально-екон. літератури Державного видавництва України; 1928—30 — голова правління Держ. вид-ва України. Одночасно — професор Ін-ту марксиз-
му-ленінізму, член кафедри нац. питання Всеукраїнської асоціації марксистсько-ленінських науководослідних інститутів, член редколегії час. «Більшовик України». Виступав як марксистський публіцист, зокрема, 1924 в час. «Червоний шлях» надрукував розвідку «Як Грушевський “виправляє” Енгельса» із критикою праці М.Грушевського «Початки громадянства (генетична соціологія)» (1921). Був одним із критиків праці М.Волобуєва «До проблеми української економіки», створюючи цьому дослідженню імідж «економічної платформи українського націоналізму». Літературознавчі студії Р. присвячені творчості Т.Шевченка, В.Винниченка («Тарас Шевченко в світлі епохи», 1923; «В.Винниченко в літературі і політиці», 1928). Був автором праць із новітньої історії України («Центральна Рада від лютого до жовтня», 1928; «Національне питання доби наступу соціалізму», 1931; «Від демократії до комунізму», 1931) та ін. Р. призначили членом комісії політбюро ЦК КП(б)У з редагування укр. перекладу творів В.Леніна. Тимчасова комісія ЦК КП(б)У з питань виборів дійсних членів ВУАН під головуванням П.Любченка 15 лютого 1933 затвердила Р. кандидатом в академіки ВУАН по кафедрі «пожовтневої літератури». 1 березня 1930 на засіданні Комісії у справі видання «Української радянської енциклопедії» («УРЕ») Р. затверджений членом заг. ред. колегії енциклопедії; 7 вересня 1930 постановою секретаріату ЦК КП(б)У — заст. гол. редактора «УРЕ». «З 10 липня 1930 р. по 5 лютого 1933 р., тобто за 31 місяць, рівно 12 місяців, а за 1932—33 р. 8 місяців, провів на сільській роботі». 9 березня 1933, через місяць після повернення із хлібозаготівель в Арбузинському р-ні Одеської обл. (це «відрядження» невдовзі відіграло фатальну роль у житті Р.), він адресував меморандум у справі «УРЕ» секретареві ЦК КП(б)У М.Попову, в якому наголошував, що «стан редакційної і видавничої роботи над Українською Радянською Енциклопедією» конче потребує «повної
перебудови всієї організації справи і роботи». 5 червня 1933 на засіданні політбюро ЦК КП(б)У під час розгляду питання «Про стан видавництва УРЕ і видання енциклопедії і словників» Р. та ін. членів ред. бюро «УРЕ» було піддано нищівній критиці за «націоналістичні настрої в роботі». 17 червня ухвалою ЦК йому було оголошено сувору догану з попередженням і знято з роботи в «УРЕ». 9 серпня 1933 секретаріат ЦК КП(б)У усунув Р. від обов’язків члена редколегії час. «Більшовик України», а 8 вересня 1933 він був заарештований Державним політичним управлінням УСРР за обвинуваченням у приналежності до «Української військової організації», «активній провокаторській контрреволюційній роботі, спрямованій на повалення Радянської влади на Україні». У постанові об’єднаного пленуму ЦК і Центр. контрольної комісії КП(б)У 18—22 листопада 1933 щодо Р. йшлося: «Зважаючи на те, що кандидата в члени ЦК — Речицького — викрито як дворушника і зрадника, як члена націоналістичної контрреволюційної організації, що ставила своїм завданням відрив України від Радянського Союзу і перетворення її в колонію чужоземного імперіалізму — Пленум ЦК ухвалює — виключити Речицького з кандидатів в члени ЦК і із партії». 24 лютого 1934 Суд. трійка при Колегії ДПУ УСРР ухвалила утримувати його у виправно-трудовому таборі упродовж 10-ти років. Вирок від 24 лютого 1934 щодо Р. не набув чинності, оскільки майже одночасно проти нього порушили справу по обвинуваченню в «перекрученні лінії партії» під час хлібозаготівель в Арбузинському р-ні Одес. обл., де у грудні 1932 — на початку лютого 1933 він був уповноваженим ЦК КП(б)У. Так, 22 січня 1933 голова Центральної контрольної комісії КП(б)У й нарком робітничо-сел. інспекції УСРР В.Затонський як обласний уповноважений ЦК КП(б)У повідомляв у ЦК: «Положение в Одесской области тяжелое. (Тяжелое для нас, но лег-
кое для саботажников хлебозаготовок.) Народу в районах много сидит и как будто инструктировали их неплохо. Т[оварищи] Молотов, Каганович, Косиор, Хатаевич — все побывали тут. А пришедшие в район все эти особо и просто уполномоченные, если не отсиживаются (фактически), то мечутся, хватаясь за каждую случайно попадающуюся яму». Особливо відзначалося В.Затонським «тяжке становище» в Арбузинському р-ні, згадувався й Р., який «сейчас перепуган неудачами и готов “проявлять твердость”», наголошувалося: «Надо использовать остающиеся дни, чтобы побольше выкачать хлеба. Тов. Речицкого основательно проинструктировал, посидел с ним полдня в колхозе, намеченном для операции. Посмотрим, как он себя покажет». Подальші події засвідчили, що Р. так і не вдалося пройти поміж Сціллою «м’якотілого» ставлення до голодуючого укр. села й Харибдою «викривлення» апріорно вже збоченої «генеральної лінії» злочинної ВКП(б). Як і у випадку «саботування» видання «УРЕ» чи міфічної належності до «УВО», його обрали офірним цапом. Змінилися лише акценти обвинувачення — «викривлював» парт. лінію харків. професор, мовляв, за завданнями кер-ва «УВО», яке, у свою чергу, «відповідало» за Голодомор 1932—1933 років в УСРР. 27 березня 1934 в с. Арбузинка однойменного району Одес. обл. відбулося виїзне засідання Надзвичайної сесії Верховного суду УСРР. Судили 7-х осіб на чолі з Р. Гол. обвинуваченого засудили до смерті, решта відбулися порівняно невеликими термінами ув’язнення в таборах. 28 березня засуджений апелював до Президії ВУЦВК щодо помилування. Але сподівання на це було марним — його страта планувалася заздалегідь. Підтверджує це лист кер-ва КП(б)У Й.Сталіну від 3 квітня 1934: «Тов. Сталин! Посылаем Вам приговор, вынесенный… по делу националиста Речицкого — одного из главных руководителей “Украинской Военной Организации” (УВО), которого судили в Одесской области в районном центре — селе
239 РІЧИЦЬКИЙ
240 РІШЕЛЬЄ
Е.О. де Рішельє.
Гарбузинка — за истязание колхозников при проведении хлебозаготовок в декабре 1932 г. и в январе 1933 г.» «Замучених і заляканих селян» при страті Р. 25 квітня 1934 не було. Вони були лише учотирьох: приречений, комендант ДПУ УСРР О.Шашков, прокурор наркомату юстиції УСРР Диковський і заст. коменданта ДПУ УСРР І.Нагорний. 24 січня 1990 Прокуратура УРСР скасувала ухвалу Суд. трійки при Колегії ДПУ УСРР від 24 лютого 1934 щодо Р., згідно зі ст. 1 Указу Президії ВР СРСР від 16 січня 1989. 29 січня 1992 Прокуратура України констатувала, що справа про існування в УСРР розгалуженої мережі УВО була сфальшована слідчими органами, і відмінила вирок виїзної Надзвичайної сесії Верховного суду УСРР від 27 березня 1934 щодо Р., оскільки на нього поширюється дія ст. 1 Закону УРСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991. Літ.: Орлов М. Проти націоналістичних настанов у роботі УРЕ: Бюлетені УРЕ №№ 1, 2, 3. «Більшовик України», 1933, № 7/8; Кошелівець І. Микола Скрипник. Мюнхен, 1972; Майстренко І. Історія мого покоління: Спогади учасника революційних подій в Україні. Едмонтон, 1985; Костюк Г. Зустрічі і прощання: Спогади, кн. 1. Едмонтон, 1987; Пиріг Р.Я. Життя Михайла Грушевського: Останнє десятиліття (1924—1934). К., 1993; Рубльов О.С., Черченко Ю.А. Сталінщина й доля західноукраїнської інтелігенції (20—50-ті роки ХХ ст.). К., 1994; Костюк Г. Сталінізм в Україні (генеза і наслідки): Дослідження і спостереження сучасника. К., 1995; Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник. К., 1998; Фельбаба М. Нездійснений проект: З історії підготовки скрипниківської «Української Радянської Енциклопедії». В кн.: Історія України: Маловідомі імена, події, факти: Збірник статей, вип. 8. К., 1999; Рубльов О.С. Репресивний режим в Україні, 1930-ті роки: Справа «Української військової організації». Там само, вип. 9. К., 1999; Фельбаба М.М. «Українська Радянська Енциклопедія»: Перша спроба підготовки (1927—1934 рр.). В кн.: Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка: Історія, вип. 45. К., 1999; Рубльов О., Фельбаба М. Долі співробітників «УРЕ» на тлі репресивної політики 30-х років. «З архівів ВУЧК— ГПУ—НКВД—КГБ», 2000, № 2/4 (13/15); Рубльов О. Західноукраїнська
інтелігенція у загальнонаціональних політичних та культурних процесах (1914—1939). К., 2004. О.С. Рубльов.
Пам’ятник Е.О. де Рішельє в м. Одеса. Скульптор І. Мартос. 1823—1828. Фото початку 21 ст.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РІЧИЦЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
