РЕФЕРЕНДАРСЬКИЙ СУД — домініальний суд польс. короля, що діяв у Речі Посполитій у 16— 18 ст. і гол. чин. розглядав сел. справи та скарги, які надходили від підданих із королів. маєтностей (у т. ч. і з укр. земель). Р.с. не створювався конкретним королів. декретом, а постав еволюційно протягом 16 ст. та був тісно пов’язаний з інститутом референдарів. Останні виконували функції суд. двірських урядників та засідали в надвірному королів. суді поряд із сенаторами-асесорами. В міру занепаду уряду на-
двірного судді референдарі зміцнили свій вплив, а згідно з уставою 1507 було узаконено їхні функції. Передбачалося існування посад 2-х референдарів — світського та духовного (із дорадчими функціями), які мали докладно вивчати суд. справи та вносити до суду пропозиції щодо їхнього розв’язання. Устава 1538 чітко регламентувала юрисдикцію референдарів, передбачала їхнє засідання в надвірних судах, де особисто судив король, але не наділила референдарів самостійними суд. повноваженнями. Проте в 1550—60-х рр. референдарі скріплювали власним підписом вироки чи ін. суд. документи, що стосувалися королів. підданих. Виокремлення Р.с. в окрему суд. інстанцію пов’язують зі створенням 1578 Коронного трибуналу (вищого апеляційного суду для гродських судів і земських судів) та подальшим розмежуванням функцій між Коронним трибуналом та ін. судами. Наприкінці 16 ст. з королів. надвірного суду виділилися асесорський суд, який розглядав справи королів. міст (тяжби між громадянами й магістратами, тлумачення королів. міських привілеїв тощо), та Р.с., який вирішував широке коло питань, що стосувалися внутр. життя королів. сіл та їхніх взаємин із державцями, посесорами, шляхтою, магнатами, Церквою. Твердити про Р.с. як самостійну суд. інстанцію можна, лише починаючи з 1580-х рр. і до 1793, коли він був скасований сеймовою постановою. Щодо позовів укр. селян (переважно галицьких) до Р.с., то дослідники відмічають їхню активність із кінця 16 і до 1-ї чв. 17 ст. У подальшому кількість сел. звернень зменшилася, й у 18 ст. Р.с. втратив реальне значення для укр. селян (через дороговизну суд. виплат, громіздкість, тяганину, відсутність ефективного виконавчого апарату, а також сваволю урядовців на місцях, які не зважали навіть на королів. «залізні» листи (глейти; охоронні грамоти), що видавалися селянам). Літ.: Baranowski I.T. Sdy referendarskie. «Przegld Historyczny» (Warszawa), 1909, rocz. 9, zesz. 1—2; Крип’якевич І.П. Референдарські суди і їх діяльність в українських землях на переломі ХVI—XVII вв. «ЗНТШ»,
1910, т. 97; Hejnosz W. Znamienny dekret sdu referendarskiego: Przyczynek do sprawy stosunku ch»opa do ziemi w dawnej Polsce. В кн.: Roczniki Dziej\w Spo»ecznych i Gospodarczych, t. 2. Lw\w, 1932; Rafacz J. Sd referendarski koronny: Z dziej\w obrony prawnej ch»op\w w dawnej Polsce. В кн.: Studia nad histori prawa polskiego, t. 20, zesz. 1. PoznaЅ, 1948; Matuszewski J. W sprawie genezy sdu referendarskiego. «Czasopismo Prawno-Historyczne», 1954, t. 6, zesz. 2; Гроссман Ю.М. К характеристике референдарского суда в Речи Посполитой. В кн.: Доповіді і повідомлення Львівського державного університету імені І. Франка, вип. 5, ч. 1. Львів, 1955; Falniowska-Gradowska A. Ostatnie lata dzia»alnoСci sdu referendarskiego: 1768—1793. Wroc»aw, 1971; Bardach J. та ін. Historia ustroju i prawa polskiego. Warszawa, 1996; Гурбик А.О. Еволюція соціально-територіальних спільнот в середньовічній Україні (волость, дворище, село, сябринна спілка). К., 1998; Зашкільняк Л.О., Крикун М.Г. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів. Львів, 2002; Інкін В. Сільське суспільство Галицького Прикарпаття у ХVI—XVIII ст.: Історичні нариси. Львів, 2004. А.О. Гурбик.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РЕФЕРЕНДАРСЬКИЙ СУД» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
