РЕВУЦЬКИЙ Лев Миколайович (20(08).02.1889—30.03.1977) — композитор, піаніст, педагог, музично-громадський діяч. Професор (1935). Д-р мистецтвознавства (1941). Академік АН УРСР (1957). Герой Соц. Праці (1969). Засл. діяч мист-в УРСР (1941). Нар. арт. СРСР (1944). Член орг. бюро Спілки рад. композиторів України (1932—39; голова — 1932—36), орг. к-ту Спілки композиторів СРСР (1939—48), голова правління Спілки композиторів України (1944—48), член секретаріату правління Спілки композиторів України (до 1977). Брат Д.Ревуцького. Н. в с. Іржа-
вець (нині село Ічнянського р-ну Черніг. обл.) в родині, генеалогічно пов’язаній із родами козац. старшини 17 ст. Навч. в київській муз. школі М.Тутковського по класу фортепіано М.В.Лисенка (1903), із 1904 — у Музично-драм. школі М.Лисенка, із 1908 — у муз. уч-щі, із 1913 — у консерваторії по класу фортепіано С.Короткевича й Г.Ходоровського. 1916 закінчив Київ. консерваторію по класу композиції Р.Гліера та юрид. ф-т Київ. ун-ту. 1916—18 перебував у армії на фронтах Першої світової війни. 1919—24 працював із Прилуцькою хоровою капелою (хормейстер — О.Фарба), 1921 — один з очільників Прилуцької філії Музичного товариства імені М.Леонтовича. Від 1924 — викладач Музично-драм. ін-ту ім. М.Лисенка в Києві (із 1934 — Київ. консерваторії), професор (1935). 1941— 44 — зав. кафедри композиції, теорії та історії музики Ташкентської консерваторії, 1944—60 — Київ. консерваторії. Серед учнів: композитори — В.Гомоляка, Л.Грабовський, М.Дремлюга, С.Жданов, Г.Жуковський, В.Кирейко, А.Коломієць, Г.Майборода, П.Майборода, І.Паїн, В.Свєчніков, К.Шипович та ін.; музикознавці — Ф.Аерова, М.Бялик, Н.Герасимова-Персидська, В.Клин, Є.Столова, Б.Фільц. Творчий стиль Р. позначився поєднанням європ. муз. лексики доби модерну з інтонаційно-гармонічним мисленням на основі укр. нар. мелосу. Започаткував нові напрями розвитку укр. фортепіанної музики (Соната, Прелюдії, Концерт для фортепіано — удостоєний Держ. премії УРСР ім. Т.Шевченка за 1966), новаторський підхід до вільної обробки нар. пісні для голосу із супроводом фортепіано (цикли «Козацькі пісні», «Сонечко», «Галицькі пісні» тощо), вияскравив нац. мелос у масштабній формі — Симфонія № 2, визнана як один із кращих зразків жанру свого часу (1927; удостоєна за 2-гу редакцію Сталінської премії за 1941; із 1966 лауреати Сталінської премії іменувалися лауреатами Держ. премії СРСР). Пафос усієї творчості Р. — нац. ідея, яка пронизувала кожен його твір як малої, так і крупної, форми. Стильові риси музики Р.
переважно романтичного напряму в широкому аспекті — від осмислено обраного фольклоризму й до новітніх на 1920—30-ті рр. спроб імпресіонізму («Пісня» для фортепіано, 1929). Р. відомий як ретельний муз. редактор творчості М.Лисенка, зокрема, опери «Тарас Бульба» (літ. редакція М.Рильського, оркестровка Б.Лятошинського), здійснивши впродовж 1936—55 три її редакції та дописавши до неї Увертюру (1936 —37, знаковий твір для укр. к-ри), сцену в гетьмана Остряниці, думу кобзаря та ін. Автор багатьох муз. творів: вокально-симфонічних — кантата-поема «Хустина» (слова Т.Шевченка, 1923; 2-га ред.: 1944), «Ода пісні» (слова М.Рильського, 1956); «Монолог Тараса Бульби» (слова М.Рильського за повістю М.Гоголя, 1936—56); симфонічних — Симфонія № 1, присвячена Р.Гліеру (не закінчена, 1916— 20; 2-га ред.: 1957), Симфонія № 2, присвячена С.Ревуцькій (1927; 2-га ред.: 1940; 3-тя ред.: 1960), Козачок (1936); концертів, сонат, прелюдій; хорових — «На ріках круг Вавілона» (1923), «У перетику ходила», «Ой чого ти почорніло» (усі на слова Т.Шевченка) та ін.; обробок нар. пісень (понад 120), зокрема циклів для голосу і фортепіано — «Козацькі пісні» (1925), «Галицькі пісні» (1926), та ін.; збірки обробок укр нар. пісень для дітей «Сонечко» (1925); пісень — «Із-за гір та з-за високих» (слова М.Рильського), та ін.; музики до театральних вистав, кінофільмів, радіопередач. Документи спец. органів свідчать, що Р. разом із братом були в колі постійного нагляду останніх до 1941, їхні імена як «буржуазних націоналістів» проходили по справах ряду репресованих діячів укр. к-ри. Лауреат Держ. премії СРСР (1941), Держ. премії УРСР ім. Т.Шевченка (1966). П. у м. Київ. Меморіальний музей-садиба в с. Іржавець (1989), меморіальний горельєф Р. роботи О.Ковальова (м. Київ, вул. Софіївська, будинок 16), пам’ятна дошка на будинку гімназії у м. Прилуки (1997). Його ім’я внесено до реєстру «100 найвідоміших українців» (2002). Праці і тв.: Автобіографічні записки. «Радянська музика», 1939, № 1;
Виховання композиторської молоді. «Мистецтво», 1956, № 1; Струни Лисенка живі. «Мистецтво», 1967, № 4; Повне зібрання творів, тт. 1—11. К., 1989. Літ.: Грінченко М. Музичні силуети. Левко Ревуцький. «Музика», 1927, № 2; Кисельов Г. Л.М. Ревуцький. К., 1949 (2-ге вид. — К., 1951); Шеффер Т. Л.М. Ревуцький: Нарис про життя і творчість. К., 1958 (рос. пер. — К., 1960); Кирейко В. Народна музика в творчості Л.М. Ревуцького. «Народна творчість та етнографія», 1959, № 1; Бялик М. Л. Ревуцький: Риси творчості. К., 1963 (2-ге вид. — К., 1973); Герасимова-Персидська Н. Друга симфонія Л. Ревуцького. К., 1963; Горюхіна Н. Симфонізм Л. Ревуцького. К., 1965; Її ж. Образи Шевченка в «Хустині» Л. Ревуцького. В кн.: Збірник «Шевченко і музика». К., 1968; Клин В. Л.М. Ревуцький — композитор-піаніст. К., 1972; Шеффер Т. Лев Ревуцький. К., 1973 (2-ге вид. — К., 1979; 3-тє вид. — К., 1982); Короткевич Ю. Народно-пісенна основа ладової змінності у творчості Л.М. Ревуцького. «Народна творчість та етнографія», 1974, № 5; Клин В. Неподвластный времени. «Советская музыка», 1978, № 5; Поставна А. Становлення творчого методу Л. Ревуцького. К, 1978; Бялик М. Л.Н. Ревуцкий. Л., 1979; Шевчук О. Фольклор у творах Л. Ревуцького. «Музика», 1980, № 6; Лев Николаевич Ревуцкий: Статьи, воспоминания. К., 1989; Лісецький С. Л.М. Ревуцький. К., 1989; Фільц Б. Народна пісня у творчості Л.М. Ревуцького. «Народна творчість та етнографія», 1989, № 3; Куровська Л. Родинне гніздо Ревуцьких. «Музика», 1990, № 6; Кузик В. Ревуцькі — державці с. Іржавець. В кн.: Українська генеалогія: Теорія, методологія, історія та практика: Матеріали I генеалогічних читань пам’яті Вадима Модзалевського. К., 1996; Громовенко Л. Дмитро і Левко Ревуцькі. В кн.: 100 найвидатніших українців. К., 2002; Кузик В. Лев Миколайович Ревуцький. Ніжин, 2009 (2-ге вид. — Ніжин, 2011). В.В. Кузик.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Ревуцький Лев Миколайович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
