РАХМАНІНОВ Сергій Васильович (01.04(20.03).1873—28.03. 1943) — російський композитор, диригент, піаніст-віртуоз. Н. в маєтку Онєг у с. Захар’їно (нині
142 РАХМАННИЙ
С.В. Рахманінов.
Р. Рахманний.
село Новгород. обл., РФ) в сім’ї дворян. З дитинства вчився грі на фортепіано в матері, згодом — у піаністки А.Орнатської, а потім — у Г.Кросса. Із 1882 навч. в класі проф. В.Дем’янського у Петерб. консерваторії, із 1885 — у Моск. консерваторії. Закінчив Московську консерваторію: 1891 — по класу фортепіано О.Зілоті, 1892 — по класу композиції С.Танєєва та А.Аренського. 18 жовтня 1893 Р. диригував прем’єрою «Алеко» в Києві. Викладав музику в Моск. ін-ті шляхетних дівчат; 1897—98 працював диригентом Моск. приватної рос. опери С.Мамонтова, 1904—06 — Большого театру, де поставив 1906 свої нові (1904) опери «Франческа да Ріміні» (за Данте Аліг’єрі) і «Скупий лицар» (за О.Пушкіним). Диригував симфонічними концертами моск. гуртка любителів рос. музики і Моск. філармонічного т-ва. Із 1899 концертував як піаніст і диригент у Росії та Європі, із 1909 — у США. Як віце-президент Рос. муз. т-ва (із 1909) боровся проти заборони Київ. міськ. думою провадити симфонічні концерти місц. відділу т-ва; перебуваючи 1911 в Києві на гастролях, сприяв майбутній (1913) реорганізації Київ. муз. уч-ща в консерваторію. Протягом 1914—17 виступав у Києві з оркестром С.Кусевицького та співачкою Н.Кошиць. Гастролював у Харкові (1893, 1911, 1913, 1914, 1917), Одесі (1911, 1913), Катеринославі (нині м. Дніпропетровськ; 1911, 1913), Полтаві (1913), Криму (1898, 1917). Не сприйнявши Жовтневого перевороту в Петрограді 1917, в кінці року виїхав на гастролі до Скандинавії, а звідти — у США, де з 8 грудня 1918 почав виступи як піаніст. Із 1921 відновив гастролі в Європі, допомагав матеріально голодуючим у Росії. 1925 заснував у Парижі (Франція) вид-во «Таїр» для публікації в основному творів рос. композиторів-емігрантів. Один з авторів листа групи рос. емігрантів із засудженням сталінського режиму, опубл. в «New York Times» 15 січня 1931, через що в СРСР було заборонено виконання творів Р. 10 березня 1931 нагороджений Золотою медаллю Королів. філармонічного т-ва
(Велика Британія). Востаннє виступав у Європі 11 серпня 1939 на Люцернському фестивалі, у США — 14 жовтня 1941 в м. Сиракузи (шт. Нью-Йорк). 1942 передав кошти у фонд оборони СРСР. Автор 3-х симфоній (1895, 1906—07, 1935—36), фантазії «Утес» (1893), «Капріччіо на циганські теми» (1894), поеми «Острів мертвих» (1909), «Симфонічних танців» (1940) та ін.; для фортепіано — сонат, варіацій на тему Ф.-Ф.Шопена (1902) і А.Кореллі (1931), 2-х циклів прелюдій (1902, 1910) та етюдів-картин (1911, 1916—17); хорів, кантати «Весна» (1902), поеми «Колокола» (1913); бл. 80-ти романсів, у т. ч. на слова Т.Шевченка в перекладі О.Плещеєва: «Дума» («Минають дні, минають ночі») і «Полюбила я на печаль свою» («Полюбилася я...»), створених 1893 в Лебедині, обробки укр. нар. пісні «Чоботи» для мішаного хору без супроводу (1899). «Київські наспіви» Р. використав у 3-му концерті для фортепіано, літургії та «Всенощном бдении» (1915). Незавершеним лишився вокальний квартет «Мазепа» (1890). Значну частину свого творчого доробку Р. записав на платівки в зарубіжних фірмах звукозапису, зокрема всі 4 концерти для фортепіано. Його музику виконували оркестри світу під кер-вом диригентів Г.Малера, Ю.Орманді та ін. П. у м. Беверлі Хіллс (шт. Каліфорнія, США) від швидкоплинної форми раку і похований у Кенсіко (шт. Нью-Йорк, США). Спогади про Р. залишили Р.Гліер, Ф.Шаляпін, М.Чехов, М.Шагінян та ін. У Росії та Україні широко відзначаються ювілеї композитора. 1998 в Харкові започатковано міжнар. фестиваль «С.В. Рахманінов і українська культура». 1989 в Києві засновано Т-во ім. Рахманінова під кер-вом чл.-кор. АН УРСР М.Синькова. Архівні матеріали Р. зберігаються в Центр. музеї муз. к-ри ім. М.Глинки (Москва). Тв.: Три интервью. «Советская музыка», 1973, № 4; «Исполнение требует глубоких размышлений» [інтерв’ю 1910 р.]. Там само, 1977, № 2; Литературное наследие, т. 1—3. М., 1978.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РАХМАНІНОВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
