РАНГОВІ МАЄТНОСТІ — категорія земельної власності й на ній посполитих у Гетьманщині та на Слобожанщині серед. 17 — 18 ст., пов’язана зі службовим становищем представників соціальної еліти тогочасного укр. сусп-ва (переважно козац. старшин). Одну з перших Р.м. — Чигиринське староство із прилеглими до нього угіддями — одержав Б.Хмельницький «гетьманові на булаву» згідно зі Зборівським договором Криму з Польщею 1649 і царською жалуваною грамотою «Війську Запорозькому про збереження прав і вольностей» 27 березня 1654. За гетьманства Б.Хмельницького старшинам надавалися «на ранг», тобто відповідно до посади у Війську Запорозькому, гол. чин. млини. Із часом замість платні Р.м. були визначені для більшості посад у гетьман. адміністрації. Зокрема, згідно із царським указом 1732 на ранг генерального обозного припадало 400 дворів, двох генеральних суддів — по 300, малорос. генерального підскарбія — 300, генерального осавула, генерального бунчужного і генерального хорунжого — по 200 дворів. Ними розпоряджалися гетьмани, рос. царі й окремі сановники, вищі посадові особи в Україні. У процесі
134 РАНГОВІ
формування рангового землеволодіння маєтності переходили від одних рангів до інших, ставали спадковою власністю. Старшини почали перетворювати рангових посполитих на приватних, передавати право на їх експлуатацію у спадок. Великі Р.м. мали гетьмани, напр., К.Розумовському належали, зокрема, Гадяцький замок із прилеглими до нього містечками, селами і хуторами (2,4 тис. дворів), міста Батурин, Почеп (нині місто Брянської обл., РФ), Ямпіль (нині с-ще міськ. типу Сумської обл.) з повітами (3,3 тис. дворів), Шептаківська, Чехівська та Бихівська волості (3,2 тис. дворів). 1729—30 в Лівобережній Україні, за неповними даними Генерального слідства про маєтності, існувало 136 рангових маєтків із 3948 дворами посполитих у них, що складало бл. 6 % заг. кількості маєтків і 9 % усіх дворів. На 1764 чисельність таких маєтків, у зв’зку з перетворенням їх на приватні, скоротилася до 116, а дворів — до 2791. 1773 р. рангових дворів налічувалося вже менше 1 тис. З остаточною ліквідацією політ. автономії Гетьманщини царський уряд рештки Р.м. перетворив на державні або передав у руки поміщиків. Літ.: Барвинский В.А. Крестьяне в Левобережной Украине в XVII— XVIII вв. Х., 1909; Борисенко В.Й. Соціально-економічний розвиток Лівобережної України в другій половині XVII ст. К., 1986; Гуржий А.И. Эволюция феодальных отношений на Левобережной Украине в первой половине XVIII в. К., 1986; Історія українського селянства, т. 1. К., 2006; Гуржій О. Податне населення України ХVII— ХVIII ст.: Нариси з історії та статистики. Черкаси, 2009. О.І. Гуржій.
представників ін. соціальних прошарків населення. Юридично вони не належали приватним особам, однак як мешканці рангових маєтностей змушені були коритися урядовцям, котрі отримували ці маєтності на період виконання своїх службових обов’язків. На Лівобережжі Р.п. підпорядковувалися Генеральній військовій канцелярії, на Слобожанщині — воєводам. Протягом 18 ст. значна кількість Р.п. опинилися в приватній залежності від гетьманів, старшин і монастирів, тобто перестали бути державними. Царський указ від 3 травня 1783 офіційно узаконив статус останніх як кріпаків. Літ.: Лазаревский А.М. Малороссийские посполитые крестьяне (1648 —1783 гг.): Историко-юридический очерк по архивным источникам. К., 1908; Барвинский В.А. Крестьяне в Левобережной Украине в ХVII—XVIII вв. Х., 1909; Ткаченко М.М. Нариси з історії селян на Лівобережній Україні в ХVII—XVIII ст. К., 1931; Слюсарский А.Г. Социально-экономическое развитие Слобожанщины ХVII— XVIII вв. Х., 1964; Гуржій О.І. Еволюція соціальної структури селянства Лівобережної та Слобідської України (друга половина XVII — XVIII ст.). К., 1994; Історія українського селянства, т. 1. К., 2006; Гуржій О. Податне населення України XVII— XVIII ст.: Нариси з історії та статистики. Черкаси, 2009. О.І. Гуржій.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РАНГОВІ МАЄТНОСТІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
