РАКОВСЬКИЙ Християн Георгійович (13.08.1873—11.09.1941) — болг., румун., рос. і укр. політ. діяч, голова РНК УСРР із січня 1919 по червень 1923. Н. в м. Ко-
тел (нині місто в Болгарії) в сім’ї Г.Станчева. У гімназичні роки змінив прізвище на знак поваги до свого родича, національного героя болг. народу Георгія Раковського. Щоб не втратити маєток у Добруджі, яка з 1878 відійшла до Румунії, сім’я Станчевих мусила прийняти румун. підданство й оселитися в Мангалії (Румунія), біля кордону з Болгарією. 1890 виключений із г-зії за поширення соціаліст. ідей, після чого поїхав навчатися до Женевського ун-ту. Зав’язав близькі стосунки із членами групи «Визволення праці», керував разом із Р.Люксембург марксистським гуртком самоосвіти. 1891—92 разом із Д.Благоєвим узяв участь у створенні Болг. соціал-демократ. партії. 1893 продовжив освіту в Берлінському ун-ті, але був висланий поліцією за контакти з В.Лібкнехтом, А.Бебелем і К.Каутським. Навчаючись в ун-ті Нансі (Франція), активно друкувався у франц. соціаліст. пресі й налагодив робочі стосунки з Ж.Гедом, Ж.Жоресом, П.Лафаргом. Влітку 1896 з мандатом від Болг. соціал-демократ. партії взяв участь у Лондонському конгресі II Інтернаціоналу. 1898—99 служив у румун. армії військ. лікарем, щоб не втратити спадкового права на мангалійський маєток. 1900—02 надавав істотну фінансову допомогу газ. «Искра». Зайнявся відновленням Румун. соціал-демократ. партії, яка розпалася 1899. На Штутгартському конгресі II Інтернаціоналу 1907 був обраний членом постійного інформаційно-дорадчого органу — Міжнар. соціаліст. бюро, в якому працював до 1914. Під час Першої світової війни створив і очолив Балканську соціал-демократ. федерацію. Був одним з організаторів міжнар. соціаліст. конференцій у Ціммервальді та Кінталі (обидва міста у Швейцарії). У травні 1917 вирушив у революційний Петроград (нині м. Санкт-Петербург). Посланий В.Леніним із дипломатичною місією в Одесу, уклав у березні 1918 російсько-румунський договір, за яким Бессарабія мала бути звільнена від румун. військ. Однак сепаратний мир, укладений із Центр. д-вами Українською Народною Республікою і рад. Росією,
129 РАКОВСЬКИЙ
В.І. Раков.
І.Є. Ракович (1863 — після 1915).
А.А. Ракович (1869 — р. с. невід.).
130 РАКОЦІ
Х.Г. Раковський.
перекреслив цей договір. У квітні 1918 очолив рос. делегацію на переговорах з урядом П.Скоропадського в Києві. У січні 1919 очолив уряд рад. України. На VIII з’їзді РКП(б) в березні 1919 був обраний одним із 19-ти членів її ЦК. Йому зарахували весь час перебування в соціал-демократ. русі — із 1890. До п’ятиособового політбюро, тобто неформального керівного органу ЦК РКП(б), Р. не ввійшов. Більшовики високо цінували європ. славу, енциклопедичну освіченість і орг. талант цієї людини, але вважали її чужою. Якщо до відступу з України влітку 1919 Р. просто виконував вказівки компартійно-рад. центру, то після повернення він почав проводити політику, яка враховувала місц. умови. Багаторічні близькі стосунки з В.Леніним, особиста дружба з Л.Троцьким і членство в ЦК РКП(б) робили його авторитет у республіці високим. Коли В.Ленін через хворобу почав відходити від справ, а в політбюро ЦК РКП(б) сформувалася спрямована проти Л.Троцького «трійка» в особі Й.Сталіна, Г.Зінов’єва і Л.Каменєва, Р. втратив підтримку у вищих ешелонах влади. Однак 1922—23 він очолив боротьбу периферійних лідерів партії з наркомом у справах національностей РСФРР і ген. секретарем ЦК РКП(б) Й.Сталіним у питанні про адміністративно-політ. устрій рад. федерації. 1922 під час короткочасного відходу В.Леніна від справ Й.Сталін зробив спробу ліквідувати формально незалежний статус нац. республік і перетворити їх на автономні республіки РСФРР. Протести Р. (якого під-
тримав В.Ленін) зробили своє: СРСР було утворено як федерацію формально незалежних республік із правом кожної вийти з його складу. Все значення такої конституційної побудови виявилося тільки 1991. Керівна «трійка» в політбюро ЦК РКП(б) у червні 1923 відкликала Р. з УСРР і перевела його на дипломатичну роботу. До осені 1927 він працював повноважним представником (послом) СРСР у Великій Британії і Франції. Повернувшись в СРСР, продовжив безкомпромісну, але безнадійну боротьбу з Й.Сталіним. У січні 1928 його вислали в Астрахань (нині місто в РФ). 31 грудня 1936 Р. був заарештований і проходив у сфабрикованій справі «правотроцькістського блоку» разом з М.Бухаріним, О.Риковим та ін. керівними діячами партії. 11 вересня 1941 під час наближення гітлерівців до Орла (нині місто в РФ) всіх політ. в’язнів місц. тюрми розстріляли. Серед розстріляних був і Р. Літ.: Conte F. Christian Rakovski, vol. 1—2. Lille, 1975; Його ж. Un rJvolutionnaire-diplomate Christian Rakovski. Paris, 1978; Атанасова П. Крыстю Раковски: 1878—1941. София, 1988; Панайотов Ф. Доктор Крыстю Раковски: Допълнения към автобиографията му. София, 1988; Волковинський В.М., Кульчицький С.В. Християн Раковський: Політичний портрет. К., 1990; Мельниченко В. Нескорений: Науково-художня книга про Християна Раковського. К., 1990; Конт Ф. Революция и дипломатия: Документальная повесть о Христиане Раковском. М., 1991; Мельниченко В.Е. Христиан Раковский: Неизвестные страницы жизни и деятельности. К., 1992; Чернявский Г.Н., Станчев М.Г. Х.Г. Раковский в борьбе против самовластия: 1927—1941. Х., 1993; Головко В.А. и др. Между Москвой и Западом: Дипломатическая деятельность Х.Г. Раковского. Х., 1994; Станчев М.Г., Чернявский Г.Н. Фарс на крови. Х., 1997; Мирні переговори між Українською Державою та РСФРР: 1918 р.: Збірник документів і матеріалів. К.—НьюЙорк—Філадельфія, 1999. С.В. Кульчицький.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РАКОВСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
