У день держ. перевороту 29 квітня 1918 (див. Гетьманський переворот 1918) після обрання гетьманом П.Скоропадський підписав «Закони про тимчасовий державний устрій України». Один із них мав назву «Про Раду міністрів і про міністрів» і визначав осн. напрями
внутр. і зовн. політики. Згідно з ін. законом — «Про гетьманську владу» — гетьман призначав отамана (голову) РМ і за його поданням затверджував і скасовував кабінет у повному його складі, призначав і звільняв ін. урядовців. Того ж дня формування кабінету було доручено одному з лідерів Української народної громади (УНГ) М.Сахно-Устиновичу, однак його пропозиції багатьом представникам поміркованих укр. партій увійти до уряду були відхилені. Тоді 30 квітня 1918 гетьман П.Скоропадський доручив формування кабінету вченому і громад. діячеві М.Василенку. 3 травня 1918 гетьман затвердив склад РМ у такому складі: голова уряду, міністр внутр. справ та тимчасово в. о. міністра пошт і телеграфів Ф.Лизогуб (октябрист), міністр фінансів — А.Ржепецький (кадет, поляк), торгівлі і пром-сті — С.Гутник (кадет, єврей), продовольчих справ — Ю.Соколовський (кадет), праці — Ю.Вагнер (нар. соціаліст, німець), нар. освіти і тимчасово в. о. міністра закордонних справ — М.Василенко (кадет), нар. здоров’я — В.Любинський (член УНГ), шляхів — Б.Бутенко (член УНГ), суд. справ — М.Чубинський (кадет), держ. контролер — Г.Афанасьєв (кадет, росіянин), тимчасово в. о. міністра військ. справ і флоту — нач. ген. штабу — О.Сливинський. Держ. секретарем був призначений М.Гижицький, якого через два тижні змінив І.Кістяківський. 10 травня 1918 міністром земельних справ було призначено Ф.Колокольцева, через кілька днів мін-во сповідань (віровизнань) очолив М.Зіньківський (кадет), а мін-во військ. справ — О.Рогоза. Значний вплив у першому гетьман. кабінеті отримали кадети (див. Конституційно-демократична партія), яких М.Василенко запросив за принципом фахової придатності, а не парт. приналежності; входження до уряду було здійснено за рішенням з’їзду партії на персональній основі. Програмою їхньої діяльності, яка не у всьому відповідала укр. нац. інтересам, передбачалося надати рос. мові права державної нарівні з українською, відновлення
приватної власності й госп-ва з допомогою твердої адм. влади, розпуск демократ. міських і земських органів самоврядування, ін. обмеження прав і свобод. Гетьман П.Скоропадський в основному підтримав прокадетський курс уряду, який до того ж значною мірою залежав від австро-нім. окупаційних властей. Намагаючись надати складу уряду більш укр. характеру, П.Скоропадський запросив 20 травня 1918 на посаду керуючого (міністра) закордонних справ Д.Дорошенка, а І.Кістяківського перемістив у червні 1918 на посаду міністра внутр. справ. Гол. турботою уряду було виконання умов Брестського мирного договору УНР з державами Четверного союзу 9 лютого 1918 щодо збору і відправки до Центр. д-в продовольства і сировини, що наштовхувалося на відчайдушний опір селянства, повстання якого переросли у справжню війну проти режиму. Посилилася страйкова боротьба робітників, невдоволення урядовою діяльністю зріло в лавах укр. політ. партій, які згуртувалися в Українському національно-державному союзі, що з вересня 1918 став іменуватися Українським національним союзом (УНС). Очоливши останній у вересні, В.Винниченко був утягнутий у переговори про реформування РМ (її «українізації» вимагали й німці), які не дали позитивного результату. Голова УНС відмежувався від делегування 24 жовтня 1918 союзом 5-ти членів Української партії соціалістів-федералістів до уряду — А.В’язлова (мін-во юстиції), О.Лотоцького (віровизнань), М.Славинського (праці), П.Стебницького (освіти) і В.Леонтовича (земельних справ). Міністерські посади також отримали В.Рейнбот (тимчасово в. о. міністра внутр. справ), С.Мерінг (торгу й пром-сті), С.Петров (держ. контролер). Посаду держ. секретаря обійняв С.Завадський. У результаті проведених змін вплив кадетів зменшився. Виникла тимчасова хистка рівновага між прихильниками єдинонеділимського курсу (федерації з нерад. Росією) і поборниками самостійності. 13 листопада 1918 П.Скоропадський змінив кабінет, який
очолив С.Гербель (він же — міністр земельних справ). На ін. міністерські посади були призначені Г.Афанасьєв (закордонних справ), Д.Шуцький (генерал, військ. справ), А.Покровський (віце-адмірал, мор. справ), І.Кістяківський (внутр. справ), В.Науменко (освіти), М.Воронович (віровизнань), А.Ржепецький (фінансів), В.Ляндеберг (шляхів), С.Мерінг (торгівлі), В.Рейнбот (юстиції), В.Любинський (нар. здоров’я), В.А.Косинський (праці), Г.Глинка (продовольчих справ), С.Петров (держ. контролер). Останній склад РМ, в якому не залишилося жодного противника федерації з нерад. Росією, відразу вважався тимчасовим і спрямував гол. зусилля на встановлення контактів із країнами Антанти та порозуміння з рос. консервативним рухом (особливу активність тут виявляв міністр закордонних справ Г.Афанасьєв). Але в умовах розгортання протигетьманського повстання 1918 вся влада в Українській Державі сконцентрувалася в руках військових (генерала від кавалерії Ф.Келлера, потім — генерал-лейтенанта кн. О.Долгорукова), а уряд втратив вагу та політ. вплив. Із 23 листопада 1918 функції голови РМ замість хворого С.Гербеля, за згодою гетьмана П.Скоропадського, виконував міністр фінансів А.Ржепецький. Відрікаючись 14 грудня 1918 від влади, П.Скоропадський формально передоручив її С.Гербелю, який, у свою чергу, офіційно передав владу Директорії Української Народної Республіки. Літ.: Винниченко В. Відродження нації, ч. 1—3. К.—Відень, 1920 (репринтне вид. — К., 1990); Дорошенко Д. Історія України: 1917—1923 рр., т. 2. Ужгород, 1930 (2-ге вид. — НьюЙорк, 1954; 3-тє вид. — К., 2002); Павленко Ю.В., Храмов Ю.О. Українська державність у 1917—1919 рр. (історико-генетичний аналіз). К., 1995; Скоропадський П. Спогади: Кінець 1917 — грудень 1918. К.—Філадельфія, 1995; Уряди України у ХХ ст.: Науково-документальне видання. К., 2001; Винниченко В. Відродження нації: Заповіт борцям за визволення. К., 2008; Солдатенко В.Ф. Україна в революційну добу: Історичні есе-хроніки, т. 2. К., 2009; Пиріг Р.Я. Українська гетьманська держава 1918 року: Історичні нариси. К., 2011. В.Ф. Солдатенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РАДА МІНІСТРІВ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
