ФІНАНСОВА КРИЗА НА ПІДПРИЄМСТВІ. ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ І ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ
Заходи, спрямовані на оздоровлення фінансової системи України, можуть дати позитивні результати лише за умови санації фі-нансів базової ланки економіки — підприємств та організацій. Висока собівартість продукції вітчизняного виробництва та істо-тне зменшення попиту на неї стали головними причинами фінан-сової кризи переважної більшості українських підприємств. В умовах дії ринкових відносин суб’єкти господарювання ма-ють постійно адаптуватися до змін попиту: розширювати асор-тимент, поліпшувати якість, знижувати собівартість та ціни, оп-тимізувати структуру витрат. Проте вітчизняні підприємства не змогли безболісно перейти від «ринку продавця», який діяв за адміністративної системи господарювання, до «ринку покупця». Керівники багатьох суб’єктів господарювання за браком належ-ної кваліфікації (або зумисне) довели свої підприємства до межі банкрутства. Останніми роками в Україні спостерігається стійка тенденція до зростання кількості фінансово неспроможних підприємств. Частку збиткових підприємств в економіці України за окремими галузями економіки характеризують дані табл. 1.1. Так, 1993 ро-ку збитковим було кожне дванадцяте підприємство, 1994-го — кожне дев’яте, 1995-го — кожне п’яте, 1996-го — кожне третє, а в 1997—98 рр. — кожен другий суб’єкт підприємницької діяль-ності працював збитково. У 1999 році, незважаючи на певні по-зитивні зрушення в економіці, тенденція до збільшення частки збиткових підприємств збереглася: понад половина підприємств працювали збитково. Таблиця 1. ЧАСТКА, %, ЗБИТКОВИХ ПІДПРИЄМСТВ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ* Рік Загалом Промисловість Будівництво Сільське господарство 1992 9,5 3,7 3,3 0,7 1993 8,3 4,0 3,6 1,0 1994 11,4 6,5 4,5 5,7 1995 22,2 11,5 9,8 28,3 1996 43,0 30,0 31,7 66,0 1997 53,4 45,1 44,6 80,1 1998 54,5 53,9 48,2 70,0
* За інформацією Державного комітету статистики України.
Ще однією негативною тенденцією, яка є наслідком незадові-льного фінансового стану більшості вітчизняних підприємств, є катастрофічне зростання їх кредиторської і дебіторської заборго-ваності. Структуру та обсяг дебіторської заборгованості суб’єктів господарювання всіх форм власності характеризує табл. .2. Як бачимо, близько 55% дебіторської та близько 60% креди-торської заборгованості є простроченими. Це є наслідком непла-тоспроможності більшості суб’єктів господарювання. Неплатоспроможність, у свою чергу, є підставою для оголошення підприємства банкрутом. Як наслідок, значна кількість позовних заяв до арбітражних судів надходить у зв’язку з банкрутствами підприємств. Так, протягом 1996 року арбітражні суди порушили 6552 справи про банкрутство, з них 1691 закінчилась прийняттям постанови про визнання боржника банкрутом; у 1997 році ці цифри склали відповідно 9645 та 4107, в 1998 році — 12281 та 4525, а в 1999 році — 12618 та 6244, ця ж тенденція зберігається Таблиця 2 СТРУКТУРА ДЕБІТОРСЬКОЇ ТА КРЕДИТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ, млн грн. (частка від загальної суми, %), СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ станом на 01.01.99* Стаття заборгованості Дебіторська заборгованість Кредиторська заборгованість Всього З неї прострочена Всього З неї прострочена За товари, роботи, послуги 77345 (75,1) 46695 (81,8) 84350 (62,3) 51831 (63,5) За векселями 3663 (3,5) 974 (1,8) 5817 (4,2) 1362 (1,7) З оплати праці — — 6485 (4,7) 4845 (5,9) З розрахунків за платежами до бю-джету 47645 (4,7) 1454 (2,6) 15477 (11,3) 9824 (12) За авансами 2370 (2,3) 949 (1,6) 3037 (2,2) 1149 (1,4) З учасниками 461 (0,5) 171 (0,3) 466 (0,3) 119 (0,1) Зі страхування — — 5970 (4,3) 4562 (5,6) З дочірніми під-приємствами 5482 (5,3) 2948 (5,2) 5381 (3,9) 2307 (2,8) Інша заборгованість 8910 (8,6) 3745 (6,7) 10629 (7,7) 5551 (6,8) Разом: 102976 57079 137613 81550 _____________
* Розрахунки автора згідно з даними Державного комітету статистики України.
і нині. Зауважимо, що банкрутство та ліквідація підприємства означають не лише збитки для його акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів, споживачів продукції, а й зменшення податко-вих надходжень до бюджету, зростання безробіття, що зрештою може стати одним із чинників макроекономічної нестабільності. Істотним є те, що серед підприємств, справи про банкрутство яких перебувають на розгляді, значний відсоток становлять такі, що тимчасово потрапили в скрутне становище. Вартість їхніх ак-тивів набагато вища за кредиторську заборгованість. За умови проведення санації (оздоровлення) чи реструктуризації ці під-приємства можуть розрахуватися з боргами і продовжити діяль-ність. Проте через недосконале законодавство, відсутність нале-жного теоретико-методичного забезпечення санації, дефіцит кваліфікованого фінансового менеджменту, брак державної фі-нансової підтримки виробничих структур та з інших суб’єктивних і об’єктивних причин багато з потенційно життєздатних під-приємств, у тому числі тих, що належать до пріоритетних галузей народного господарства України, стають потенційними банкру-тами. На межі фінансової кризи опинилось і чимало фінансово-кредитних установ. З огляду на сказане вивчення теми «Фінансова санація та бан-крутство підприємств» є надзвичайно актуальним. У ринковій економіці банкрутство підприємств — нормальне явище. Із кожних 100 новостворених підприємств утримується на ринку не більш як 20—30. У США, наприклад, загальна кількість підприємств, оголошених банкрутами в 1997 році, досягла близь-ко 30 000. Для Німеччини проблема банкрутства підприємств ни-ні є актуальною не менш ніж для України. Так, у ФРН починаю-чи з 1990 року спостерігається стійке зростання кількості підприємств, які оголошено банкрутами: 1990 — 8730; 1991 — 8837; 1992 — 10920; 1993 — 15148; 1994 — 18837; 1995 — 22344; 1996 — 25 530. Причому кількість фінансово неспроможних підприємств зро-стає не лише в абсолютному, а й у відносному вираженні. Так, на кожну тисячу підприємств 1991 року припадало 3,4 банкрутства; 1992-го — 4,1; 1993-го — 5,8; 1994-го — 6,8; 1995-го — 8,0; 1996-го — 9,2 . Найбільша кількість збанкрутілих у ФРН підпри-ємств, як правило, спостерігається в галузі будівництва (1996 ро-ку — 27,5% всіх підприємств-банкрутів). А в Україні найбільше збанкрутілих підприємств припадає на галузь матеріально-технічного постачання та збуту, хоча потенційно банкрутами є май-же всі сільськогосподарські підприємства. Банкрутство підприємств — це наслідок глибокої фінансової кризи, система заходів щодо управління якою не дала позитивних результатів. Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяль-ності підприємства та обмежених можливостей впливу його кері-вництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприєм-стві. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенці-алу для успішного функціонування. З позиції фінансового менедж-менту кризовий стан підприємства полягає в його нездатності здій-снювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності. Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома па-раметрами: джерелами (факторами) виникнення; видом кризи; стадією її розвитку. Для вибору найефективніших форм санації, прийняття прави-льних рішень щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб’єкта господарювання. Фактори, які можуть призвести до фінансової кризи на під-приємстві, поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що за-лежать від підприємства). Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути: • спад кон’юнктури в економіці в цілому; • зменшення купівельної спроможності населення; • значний рівень інфляції; • нестабільність господарського та податкового законодавства; • нестабільність фінансового та валютного ринків; • посилення конкуренції в галузі; • криза окремої галузі; • сезонні коливання; • посилення монополізму на ринку; • дискримінація підприємства органами влади та управління; • політична нестабільність у країні місцезнаходження підпри-ємства або в країнах підприємств — постачальників сировини (споживачів продукції); • конфлікти між засновниками (власниками). Вплив зовнішніх факторів кризи має здебільшого стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент неправильно або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня або недосконало функціонує система ран-нього попередження та реагування, одним із завдань якої є про-гнозування банкрутства. Можна назвати багато ендогенних факторів фінансової кри-зи. З метою систематизації їх можна згрупувати в перелічені далі блоки. 1. Низька якість менеджменту. 2. Дефіцити в організаційній структурі. 3. Низький рівень кваліфікації персоналу. 4. Недоліки у виробничій сфері. 5. Прорахунки в галузі постачання. 6. Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції. 7. Прорахунки в інвестиційній політиці. 8. Брак інновацій та раціоналізаторства. 9. Дефіцити у фінансуванні. 10. Відсутність або незадовільна робота служб контролінгу (планування, аналіз, інформаційне забезпечення, контроль). Співвідношення факторів, що зумовлювали фінансову кризу та стримували зростання виробництва на вітчизняних підприємс-твах у 1998 році, відбиває табл. .3. Таблиця .3. ЧАСТКА, %, КОЖНОГО З ФАКТОРІВ, ЩО ЗУМОВИЛИ ФІНАНСОВУ КРИЗУ НА ПІДПРИЄМСТВАХ УКРАЇНИ за кварталами 1998 року Квартал Фактор I II III IV Рівень податків Брак обігових коштів Недостатня кількість замовлень Високі процентні ставки Відстала технологія Несприятливий регуляторний клімат Брак сировини та матеріалів Брак кваліфікованих працівників Брак виробничих потужностей 93,4 69,0 67,9 39,0 22,3 12,9 16,7 3,1 2,8 82,8 71,8 57,9 39,6 20,1 19,8 10,6 2,6 1,8 82,3 58,3 55,9 30,2 15,3 10,4 19,1 2,8 4,9 90,0 72,3 60,3 42,7 14,3 14,0 20,3 2,7 4,0 Примітка. Використано дані соціологічного опитування вітчизняних бізнесменів Міжна-родним центром перспективних досліджень // Бізнес-огляд. — 1999. — № 4. Загалом усі названі причини кризи досить тісно взаємо-пов’язані, становлять складний комплекс причинно-наслідкових зв’язків. Безперечно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виокремити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але по суті вони зводяться до щойно перелічених. Типові наслідки впливу зазначених причин і факторів на фі-нансово-господарський стан підприємства такі: • втрата клієнтів і покупців готової продукції; • зменшення кількості замовлень і контрактів із продажу про-дукції; • неритмічність виробництва, неповне завантаження потуж-ностей; • підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці; • збільшення розміру неліквідних оборотних засобів і наяв-ність наднормативних запасів; • виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення плинності кадрів; • підвищення тиску на ціни; • істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, недооде-ржання виручки від реалізації продукції. Розрізняють три види кризи: • стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано вироб-ничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху); • криза прибутковості (перманентні збитки вихолощують власний капітал, і це призводить до незадовільної структури балансу); • криза ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності). Основні фактори, які зумовлюють кожний із наведених ви-дів кризи, подані в табл. 4. Між розглядуваними видами кри-зи існують тісні причинно-наслідкові зв’язки: стратегічна кри-за спричинює кризу прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до втрати підприємством ліквідності. Розвиток си-мптомів фінансової кризи на підприємстві унаочнює рис. 1.2. Зумовлене зовнішніми та внутрішніми факторами зменшення обсягів реалізації продукції призводить, з одного боку, до зни-ження прибутковості та до збитковості, а з іншого — до зниження рівня ліквідності та платоспроможності. Закономір-ним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є непо-мірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність та банкрутство підприємства. Важливою передумовою застосування правильних антикризо-вих заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи. Існують три фази кризи: а) фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризово-го управління); б) фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації; в) кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації. Таблиця .4 ФАКТОРИ, ЩО ЗУМОВЛЮЮТЬ РІЗНІ ВИДИ КРИЗИ Стратегічна криза Криза прибутковості Криза ліквідності • неправильний вибір ви-робничого майданчика (місця розташування підприємства) • неефективна політика збуту та асортиментна політика • недосконале плануван-ня та прогнозування • помилкова політика ди-версифікації • неефективний апарат управління • дефіцити в організацій-ній структурі • відсутність виробничої програми • зайві виробничі потуж-ності • відсутність або недіє-здатність системи конт-ролінгу • форс-мажорні обставини • несприятливе співвід-ношення цін та собівар-тості • невиправдане завищен-ня цін • ризиковані великі проекти • зростання собівартості за стабільних цін • зменшення обороту від реалізації продукції • збитковість окремих структурних підрозділів • придбання збиткових підприємств • значні запаси готової продукції на складі • високі витрати на пер-сонал • високі процентні ставки; • неефективна маркетин-гова політика • форс-мажорні обставини • невраховані вимоги золотого правила фінан-сування (конгруентність строків) • незадовільна структу-ра капіталу • відсутність або незначний рівень страхових (резервних) фондів • незадовільна робота з дебіторами • надання незабезпечених товарних кредитів • великий обсяг капіта-ловкладень із трива-лим строком окупності • великі обсяги низько-ліквідних оборотних активів • зниження кредитоспроможності підприємства • високий рівень креди-торської заборгованості • форс-мажорні обставини
Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумо-вою правильної та своєчасної реакції на неї.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ФІНАНСОВА КРИЗА НА ПІДПРИЄМСТВІ. ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ І ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ» з дисципліни «Фінансова санація та банкрутство підприємств»
0
