РАДА БЕЗПЕКИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ (РБ ООН) — гол. орган цієї універсальної міжнар. орг-ції у справі запобігання війнам та сприяння ефективному мирному міжнародному співробітництву. Функції та повноваження РБ ООН були визначені Статутом Об’єднаних Націй, який набув чинності 24 жовтня 1945. Упродовж 1945— 63 РБ ООН складалася з 11-ти країн, з яких 5 (США, СРСР, Ве-
лика Британія, Китай, Франція) були постійними членами із правом вето. Після збільшення кількості країн-членів Організації Об’єднаних Націй 1963 РБ ООН була розширена до 15-ти членів: 5-ти постійних та 10-ти непостійних членів, які обираються на 2 роки Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй за критеріями участі країн-кандидатів у підтриманні міжнар. миру та безпеки, досягненні ін. статутних цілей ООН, а також відповідно до принципу справедливого геогр. представництва від Північної і Південної Америки, Європи, Азії та Африки. 1945—71 місце Китаю в РБ ООН належало Китайс. Республіці (Тайваню). Від 1971 і донині це місце належить Китайс. Нар. Республіці. Статут ООН надає РБ право не лише розглядати актуальні питання міжнар. безпеки, а й приймати рішення щодо запровадження санкцій, проведення миротворчих операцій, організації заходів превентивної дипломатії. РБ ООН може рекомендувати ГА ООН прийняти нову д-ву до ООН або виключити з ООН д-ву, яка систематично порушує статутні норми та принципи міжнар. права. Також РБ ООН пропонує на розгляд ГА ООН кандидатуру Ген. Секретаря ООН. Осн. формою рішень РБ ООН є резолюції, нумерація яких враховує порядковий номер певного засідання РБ ООН, починаючи з першого. Право вето, яким володіють постійні члени РБ ООН, в умовах гострих міжнар. криз часто паралізує роботу ООН. Позаяк для
прийняття рішення необхідно 9 голосів (причому без вето постійних членів) із 15-ти, то консенсусу великих д-в для цього недостатньо. Отже, непостійні члени РБ ООН де-факто мають колективне право вето. Після розпаду СРСР у грудні 1991 його наступником у статусі постійного члена РБ ООН стала РФ. Україна як одна з держав-засновниць ООН двічі обиралася непостійним членом РБ ООН — 1948—49 та 2000—01. Обидва рази Україна підтримувала ініціативи, спрямовані на зміцнення миру та міжнар. безпеки. Після проголошення незалежності активна участь у миротворчих операціях ООН перетворила Україну на одну з найбільш активних д-в у системі Об’єднаних Націй. Україна підтримує ініціативи, спрямовані на реформування РБ ООН, зокрема збільшення кількості постійних держав-членів РБ ООН. Але цей процес заблокований, адже країни — регіональні лідери — наполягають на обмеженні права вето, а постійні члени РБ ООН — проти цього. Після завершення «холодної війни» РБ ООН прийняла вдвічі більше рішень щодо проведення міжнар. миротворчих операцій, але часто запізнювалася з акціями превентивної дипломатії. Справжня криза в РБ ООН сталася навесні 1999 під час обговорення мандата Північноатлантичного альянсу в Косово. Консолідоване рішення тоді так і не було прийняте. Ситуація повторилася навесні 2003, коли США приймали одноосібне рішення щодо початку війни проти іракського режиму С.Хусейна. Нормалізація роботи РБ ООН залежить не лише від успішності реформування Об’єднаних Націй, а й від повернення суб’єктів міжнар. права до практики виконання статутних норм ООН та цивілізованих способів міжнар. відносин.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РАДА БЕЗПЕКИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
