ПУЛЮЙ Іван Павлович (02.02. 1845—31.01.1918) — фізик, філософ, педагог, перекладач, громад. діяч. Д-р філософії і фізики (1877), професор. Один із першовідкривачів радіоактивного випромінювання. Н. в м. Гримайлів. 1864 закінчив із відзнакою Терноп. класичну г-зію. Цього ж року вступив на теологічний ф-т Віденського ун-ту, по закінченні якого священичого сану не прийняв, а вступив на філос. ф-т Віденського ун-ту по кафедрі фізики і математики, де навч. до 1872. Після закінчення — асистент кафедри експериментальної фізики цього ун-ту, а 1873— 75 — асистент-викладач кафедри фізики, математики і механіки у
Військово-мор. академії у м. Фіуме (нині м. Рієка, Хорватія), 1875—77 як стипендіат австрійс. мін-ва освіти навч. у Страсбурзькому ун-ті і працював під кервом нім. проф. А.Кундта. 1877 захистив докторську дис. на тему: «Залежність внутрішнього тертя газів від температури». 1877—84 викладав мех. теорію тепла і кінетичну теорію газів у Віденському ун-ті. Із 1884 понад 30 років працював професором у Празькому політех. нім. ін-ті: 1889—90 обирався ректором, із 1902 — першим деканом першого в Європі електротех. ф-ту. 1916 отримав пропозицію очолити міністерство освіти Австро-Угорщини, від якої він відмовився, зважаючи на тяжкий стан здоров'я. Працював у галузі молекулярної фізики, електротехніки, досліджував електричні розряди в газах, властивості та природу рентгенівських променів задовго до В.Рентгена. За прилад для вивчення «механічного еквіваленту тепла» нагороджений на Всесвітній виставці в Парижі 1878. Дослідження «холодного свічіння» (нині називається «неоновим») визнане великим досягненням на Всесвітній виставці в Штаєрі 1884. 1882 винайшов фосфоресцентну лампу, попередницю рентгенівської. Стояв біля витоків чеської електротех. школи, збудував кілька електростанцій на постійному струмі, у Празі (нині столиця Чехії) — електростанцію на змінному струмі, був консультантом та суд. екпертом Чехії у справах електротехніки. Володів більш як 10-ма мовами. Переклав підручники з геометрії та фізики для укр. г-зій, молитовник на укр. мову (Відень, 1871). Разом із П.Кулішем та І.Нечуй-Левицьким переклав на укр. мову Біблію (Відень, 1880, 1912, 1918), розробляв основи концепції нац. освіти, працював над словником укр. тех. термінології. Був одним з організаторів і деякий час головою Січі Віденської, разом із проф. І.Горбачевським заснував Укр. академічну громаду, К-т допомоги утікачам у Празі, Фонд Пулюя для фінансової допомоги малозабезпеченим студентам з України (проіс-
нував до 1939). Виступав за створення укр. ун-ту у Львові. Автор бл. 50-ти наук. та науково-популярних праць. П. у м. Прага. 1994 КМ України ухвалив постанову про «Присвоєння імені Івана Пулюя Тернопільському приладобудівному інституту». Праці: Кругова діаграма генераторів для перемінних прудів. «Збірник математично-природописно-лікарської секції НТШ» (Львів), 1905, т. 10; Strahlende Elektrodenmaterie. «Wiener Berichte I», 1880—1882; Strahlende Elektrodenmaterie und der sogenannte vierte Aggregatzustand. Wien, 1883; Radiant Elektrode Matter and the so Called Fourth State, vol. 1. London, 1889; gber die Entstehung der Rontgenstrahlen und ihre photographische Wirkung. «Wiener Berichte II Abt», 1896; Beitrag zur Erklarung des Zollner’schen Radiometers. «Wiener Berichte», 1880, bd. 81; Ein Telethermometer. «Wiener Berichte», 1889, bd. 98; gber die Abhangigkeit der Reibung der Gase von der Temperatur. «Wiener Berichte», 1876, bd. 73. Літ.: Чайковський М. Іван Пулюй (2.II.1845—31.I.1918) — видатний фізик. «Український календар», 1968. Варшава, 1968; Гривняк Ю. Хто такий проф. др. Іван Пулюй. Справжній винахідник променів Х. «Наша культура», 1983, № 3, 5, 6; Миколаєвич Р. Іван Пулюй (1845—1918). В кн.: Шляхами Золотого Поділля: Теронопільщина і Скалатщина: регіональний історико-мемуарний збірник, т. 1—3. Нью-Йорк—Париж— Сідней—Торонто, 1983, т. 3; Бліхар О. Іван Пулюй — видатний син галицької землі. «Природничі та гуманітарні науки. Актуальні питання: тези доповіді студентської наукової конференції, присвяченої 150-річчю з дня народження Івана Пулюя (17—20 квіт. 1995 р.)», Тернопіль, 1995; Шендеровський В., Рокіцький О. До 150-річчя від дня народження Івана Пулюя. «Вісті Академії інженерних наук України», 1995, № 1; Влох О.Г. Доля вченого в долі України. В кн.: Аксіоми для нащадків: Українські імена у світовій науці. Львів, 1991; «Голос України», 1995, 9 лютого; 8 червня; 5 липня; 1996, 1 лютого; «Независимость», 1995, 14 июля; Гайда Р. Іван Пулюй та становлення науки про Х-промені. Львів, 1997; Гайда Р., Пляцко Р. Іван Пулюй. 1845—1918: Життєписно-бібліографічний нарис. Львів, 1998; Шаров І. Пулюй Іван Павлович: 100 видатних імен України. К., 1999; Gajda R., Plazko R. Johann Puluj: Ratsel des universalen Talents. L’wiw, 2001; Заставний Ф. Іван Пулюй — видатний український геополітик. «Географія та основи економіки в школі», 2002, № 6; Никонов В.П. Возвращение ученого: К 157-й годовщине со дня рождения И.П. Пулюя. «Конструктор», 2002, № 3; Козирський В., Рокіць-
кий О., Шендеровський В. Сповнене праці життя: До 160-річчя від дня народження Івана Пулюя. «Вісник НАН України», 2005, № 2. Г.С. Брега, Н.Ф. Васильєва.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПУЛЮЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
