ПРОСОПОГРАФІЯ (від грец. рсьущрщн — обличчя, особа та гсЬцщ — пишу) — спец. істор. дисципліна, що вивчає весь комплекс джерел біографічного та ін. особистісного характеру, а саме: зовнішність, індивідуальні риси та якості, соціальне й етнічне походження, родинні зв’язки, кар’єру, різноманітні життєві обставини тощо з метою створення портретів окремих осіб чи груп, об’єднаних за певними спільними критеріями, для реконструкції минулого як історії людей. Джерельна база П. надзвичайно різноманітна. Це — практично всі джерела, що стосуються людської діяльності. Цим по-
яснюється й обширність методик П., застосування яких підпорядковане завданням евристики — знаходженню та атрибуції відомостей. Під час просопографічного дослідження відповідно до виду джерел залучаються методики та підходи ін. спец. істор. дисциплін і галузей науки — генеалогії, соціології, біографістики, демографії, статистики тощо. Витоки П. сягають 16 ст. і пов’язані з проблемою студіювання історії різних соціальних груп та біографій окремих їх представників. Але розквіт дисципліни припав на кінець 19 ст., коли вона широко використовувалася для відтворення історії стародавніх сусп-в — Стародавньої Греції, Риму Стародавнього, Стародавнього Єгипту, Візант. імперії (див. Візантія). Значний внесок в її становлення як наук. дисципліни зробили такі європейські науковці, як Е.Ріттерлінг, Т.Франке, Г.Альфреді, Д.Форні, Ж.Лоран та ін. Завдяки методам П. вчені створювали соціальний портрет або колективну біографію різних прошарків сусп-ва чи професійних угруповань. Теорет. підвалини дисципліни було закладено відомим франц. ученим, одним із засновників школи «Анналів» (див. Анналів школа) Л.Февром, який вважав осн. завданням історика відтворення «живої історії», а її центр. персонажем — людину минулого зі всіма притаманними їй особливостями. Саме школою «Анналів» був започаткований новий напрям досліджень — «нова сімейна історія», покликаний розглядати історію кожної особистості в контексті сучасного їй сусп-ва, її соціального та родинного походження. Розвиток і поширення інформаційних технологій, які дають можливість робити заг. сусп. зріз різних істор. епох, сприяли подальшому розвитку П. У 1950-ті рр. франц. учений Л.Анрі запропонував метод, що отримав назву «відновлення історії родини», та використовував машинні способи обробки істор. інформації. Таким чином, відбувалася реконструкція історії не просто родини чи роду, а певних кланів. Цей напрям розвинув ін. франц. дослідник — М.Перонне.
За створення «колективних біографій» різних людських груп ратує у своїх працях нім. науковець Т.Маурер, оскільки особа у таких розвідках розкривається в індивідуальному і суспільному вимірах. Сьогодні в західноєвроп. науці просопографічні дослідження активно використовуються з метою висвітлення соціальної історії різних істор. періодів, зокрема середньовіччя. Ґрунтовні праці присвячені студіюванню держ. бюрократії Франції, персонального складу італ. судів, нім. ченців тощо. Таким чином, сформувалися два осн. напрями розвитку П.: перший — дослідження соціальних, професійних, етнонаціональних груп (Life History), другий — родинна історія (Family History). Обидва напрями набули значного розвитку в рос. історіографії 2-ї пол. 19 — поч. 20 ст. Ці студії, репрезентовані працями О.Васильчикова, М.Чулкова, М.Лихачова, М.Мятлева та ін., були присвячені висвітленню як окремих родинних кланів, так і соціальних груп — дяків, купецтва, дворянства, боярської аристократії, і тісно пов’язані з генеалогією та біографістикою. Просопографічні дослідження тривали і за рад. часів, але стосувалися переважно соціальної історії періоду середньовіччя. Плідно в цьому напрямі працювали: М.Бичкова, С.Веселовський, В.Кобрін, В.Янін, О.Зимін та ін. Значний внесок у висвітлення процесу формування рос. купецтва зробив А.Аксьонов. Сучасна рос. П. переживає піднесення, закладаються її теор. підвалини, розширюється область її застосування — від античності до сьогодення (О.Колобов, М.Петрова, М.Нечаєва, Ю.Юмашева та ін.). Значний доробок у цій галузі належить укр. науковцям. Праці М.Максимовича, В.Антоновича, О.Лазаревського, В.Модзалевського, М.Грушевського заклали основу для подальших досліджень. У галузі П. активно працювали Я.Дашкевич, В.Чишко та працюють Н.Яковенко, І.Старовойтенко, Н.Миронець, Н.Барабаш, В.Томазов, В.Кривошея, В.Пана-
шенко, В.Щербак, В.Горобець, Г.Голубчик та ін. Літ.: Специальные исторические дисциплины. К., 1992; Чишко В. Біографічна традиція та наукова біографія в історії і сучасності України. К., 1996; Дашкевич Я. Об’єктивне і суб’єктивне в просопографії. В кн.: Український біографічний словник: Історія і проблематика створення: Матеріали науково-практичної конференції, Львів, 8—9 жовтня 1996 р. Львів, 1997; Ляшко С. До питання просопографії. В кн.: Бібліотека. Наука. Культура. Інформація, вип. 1. К., 1998; Петрова М. Просопография как специальная историческая дисциплина: На примере авторов поздней античности. СПб., 2004; Миронець Н., Старовойтенко І. Просопографія. В кн.: Спеціальні історичні дисципліни: Довідник. К., 2008. В.В. Томазов.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПРОСОПОГРАФІЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
