ПРОДОВОЛЬЧИЙ ПОДАТОК, продподаток — натуральний податок із сел. госп-в, який двічі запроваджувався в роки буд-ва держави-комуни, кожного разу після того, як спроби рад. уряду налагодити відносини між містом та селом на засадах продрозкладки заходили в глухий кут. В обох випадках запровадження П.п. служило ознакою того, що д-ва визнає право селян (індивідуальних господарів 1921 і колгоспників та одноосібників — 1933) володіти й розпоряджатися виробленою в госп-вах продукцією, внаслідок чого претендує лише на завчасно визначену її частину, тобто податок. Результатом запровадження П.п. 1921 стало припинення ленінського комуніст. штурму і перехід до нової економічної політики. Результатом запровадження П.п. 1933 (під назвою обов’язкових поставок зерна д-ві колгоспами та одноосібними госп-вами) стало припинення сталінського штурму і відмова від завершення побудови держави-комуни у вигляді, передбаченому програмою РКП(б) 1919. Колгоспи зайняли автономне становище в директивній рад. економіці, у СРСР збереглися рештки вільного ринку у вигляді т. зв. колг. торгівлі за
цінами попиту і пропонування, а також в урізаному вигляді — товарно-грошові відносини. 1) Після націоналізації засобів вир-ва в місті і провалу спроб реорганізації поміщицьких та сел. госп-в у радгоспи і комуни сільськогосподарські рад. д-ва змушена була перейти на реквізиційний спосіб заготівлі потрібної для міст і армії с.-г. продукції (продрозкладка). Небажання селян дарувати д-ві продукцію, яку вони раніше реалізовували на вільному ринку, призвело до різкого скорочення посівних площ. Маючи перед собою перспективу екон. колапсу і в ситуації війни з усім селянством, яка здобула офіц. назву «куркульського бандитизму», В.Ленін припинив комуніст. штурм, назвав попередню політику «воєнним комунізмом» і перейшов до непу. Теза про заміну продрозкладки П.п. уперше була сформульована в резолюції Моск. конференції робітників-металістів по доповіді В.Леніна 4 лютого 1921. Під час засідання політбюро ЦК РКП(б) 8 лютого В.Ленін написав записку, пізніше надруковану під назвою «Попередній, чорновий начерк тез відносно селянства», в якій запропонував задовольнити бажання селян замінити продрозкладку натуральним податком і дозволити їм використати лишки продукції після сплати податку в місц. госп. обороті. Запроваджена в роки «воєнного комунізму» заборона вільної торгівлі не скасовувалася. Вважалося, що реалізацію лишків продукції візьмуть на себе кооп. оргції. На цьому засіданні політбюро ЦК РКП(б) утворило комісію у складі Л.Камєнєва, Н.Осинського (В.Оболенського) і О.Цюрупи для підготовки на основі тез В.Леніна проекту постанови ЦК. 24 лютого комісія представила «Проект постанови ЦК про заміну розкладки натуральним податком» пленумові ЦК. 7 березня черговий пленум ЦК РКП(б) утворив «для остаточної розробки» питання нову комісію у складі В.Леніна, Л.Каменєва, О.Цюрупи і Г.Петровського. 15 березня 1921 Х з’їзд РКП(б) прийняв документ, створений цією комісією, без поправок. У виступі Д.Рязанова капітуляція держ. партії перед селянством була оха-
рактеризована як «селянський Брест». Принципове рішення партз’їзду надалі було розвинуте в постановах рад. органів влади. 16 березня 1921 Президія Всерос. ЦВК доручила спец. комісії розробити проект закону. 19 березня закон було розглянуто і схвалено на сесії Всерос. ЦВК, 21 березня — затверджено Президією Всерос. ЦВК, а 23 березня 1921 надруковано. У рішення партз’їзду дозволити реалізацію лишків с.-г. продукції після сплати податку «в межах місцевого господарського обороту» закон вніс принципову поправку: «як через кооперативні організації, так і на ринках і базарах». 27 березня 1921 надзвичайна сесія ВУЦВК прийняла постанову про заміну продрозкладки П.п., а РНК УСРР 29 березня 1921 визначила норми та розміри податку. П.п. на зерно був визначений в обсязі 117 млн пудів замість 160 млн пудів, встановлених раніше на 1921 за продрозкладкою. Істотно були знижені норми податку порівняно зі встановленою продрозкладкою на картоплю, м’ясо, молоко, яйця, тютюн, овочі та ін. продукти. 24 травня 1921 декретом РНК РСФРР кооперативам і окремим громадянам було надане право купувати й продавати с.-г. продукти, які залишалися після виплати натурального податку. У липні 1921 всі бажаючі дістали можливість взяти ліцензію на торгівлю будь-якими товарами або предметами. Із деяким запізненням приватна торгівля почала розгортатися і в УСРР. Декрет РНК УСРР від 22 серпня 1922 «Про торгівлю» максимально спростив процедуру одержання права на торгівлю. Встановлений 1921 П.п. був замінений у 1922/23 госп. році єдиним натуральним податком на зерно, насіння олійних к-р, картоплю, сіно, м’ясо і масло. Селянам надавалася можливість сплачувати податок за власним вибором, враховуючи спеціалізацію госп-ва. Перерахунок податку, який визначався в житніх або пшеничних одиницях, на ін. продукти відбувався за встановленими декретом еквівалентами.
У квітні 1923 ХII з’їзд РКП(б) резолюцією «Про податкову політику на селі» передбачив об’єднання всіх держ. і місц. натуральних податків в єдиний сільськогосподарський податок, сплачуваний частково натурою, частково грошима. Резолюція партз’їзду була реалізована декретом Всерос. ЦВК і РНК РСФРР від 10 травня і декретом ВУЦВК і РНК УСРР від 19 травня 1923. Починаючи з 1924, єдиний податок сплачувався виключно грошима. 2) 29 червня 1929 Всеросійський ЦВК і РНК РСФРР прийняли постанову «Про розширення прав місцевих рад щодо сприяння виконанню загальнодержавних завдань і планів». 3 липня 1929 її було продубльовано ВУЦВК і РНК УСРР. Ці постанови запроваджували обов’язкові планові завдання щодо хлібоздачі з розкладкою на село за принципом самообкладання. Нова система хлібозаготівель будувалася згідно з розробленим більшовиками поділом селян на бідняків, середняків і куркулів: пролетаризовані селяни встановлювали завдання на поставку зерна д-ві тим, хто виробляв його. Коли «середняки» й «куркулі» ухилялися від поставок у кількості, визначеній сільс. сходом, сільрадам дозволялося штрафувати їх у межах 5-кратного розміру вартості хліба, що підлягав здаванню. Якщо штрафи не сплачувалися, майно боржників продавалося з торгів. Груповий опір розкладці карався конфіскацією майна і депортацією у віддалені регіони. Забираючи продукцію в тих, хто її виробляв, за допомогою тих, хто її не мав, д-ва вносила розкол у сел. середовище. Це був той самий механізм реквізиції, до якого вона вдавалася під час ленінського комуніст. штурму. Тепер, однак, замість робітн. загонів, які діяли наскоками, а тому
були неефективними, використовувався розгалужений компартійно-рад. апарат. У конкретних умовах України він спирався на комітети незаможних селян. Хлібозаготівельники вже мали справу гол. чин. із колективними госп-вами. Виявилося, що колгоспники чинили не менш активний опір реквізиціям хліба, ніж селяни-одноосібники попередньої епохи. Змінилася лише форма опору: якщо 1918—20 він був переважно збройним, то 1929—32 відбувався у вигляді відмови від ретельної праці на колг. ланах. Щоб не померти з голоду, колгоспники зосереджували трудові зусилля на відвойованій 1930 в д-ви присадибній ділянці. Продрозкладка 1929—32 діяла так само руйнівно на продуктивні сили села, як 1918—20. Із кожним роком д-ва одержувала все менше хліба, хоч забирала максимальну кількість вирощеного врожаю, ставлячи цим під загрозу урожай наступного року, харчування селян і годування робочої худоби. У січні 1932 голова Центр. контрольної комісії ВКП(б) і нарком робітничо-сел. інспекції СРСР Я.Рудзутак звернувся в політбюро ЦК ВКП(б) із пропозицією встановлювати незмінюваний хлібозаготівельний план на початку госп. року. У цьому випадку колгоспники і одноосібники боролися б за добрий урожай, якби знали, що вироблена понад держ. план продукція залишиться в них. Перехід на засади П.п. запропонував також у записці ген. секретареві ЦК ВКП(б) Й.Сталіну 15 березня 1932 ген. секретар ЦК КП(б)У С.Косіор. Пропозиції Я.Рудзутака і С.Косіора мали спільну принципову рису: обидва вважали, що об’єднані в колгосп селяни є власниками тієї продукції, яку виробляють, і, як кожний суб’єкт
23 ПРОДОВОЛЬЧИЙ
Здавання продовольчого податку. Фото 1922.
24 ПРОДПАРОВОЗ
підприємництва, зобов’язані ділитися з д-вою твердо зафіксованою частиною цієї продукції. Натомість Й.Сталін та його найближче оточення, незважаючи на всі заяви щодо визнання особливої, «колгоспно-кооперативної форми власності», вважали, що д-ва може вилучати довільну частку продукції, виробленої недерж. с.-г. підпр-вами. Незважаючи на сприятливі погодні умови в більшості зернових регіонів СРСР, істотна частина врожаю 1932 залишилася на полях. Селяни відмовлялися виконувати хлібозаготівельний план, який ставив їх на межу голоду. Хоч заготівлі тривали до січня 1933 і д-ва залишила колгоспників та одноосібників УСРР, Пн. Кавказу і Нижньої Волги без хліба, це не врятувало становища, і в країні розпочався важкий голод. У кризовій ситуації РНК СРСР і ЦК ВКП(б) 19 січня 1933 прийняли постанову «Про обов’язкову поставку зерна державі колгоспами та одноосібними господарствами». Цією постановою д-ва визнавала, що вирощена в колгоспі, на присадибних ділянках і в госп-вах одноосібників продукція належить селянам. Визнавалося, що д-ві мусить надходити лише частка с.-г. продукції у вигляді натурального П.п., про який селяни мали знати ще до початку року. Податковий характер зернопоставок означав, що вирощене понад обсяг цих зобов’язань зерно колгоспники та одноосібники можуть використовувати на власний розсуд. Те, що їм було завчасно відомо, скільки зерна треба відвантажити д-ві за обов’язковою постановою і як плату за послуги машинно-тракторної станції наприкінці року, створювало зацікавленість у результатах колективного господарювання. Одночасно із прийняттям рішення, яке радикально змінювало екон. відносини між містом і селом, Й.Сталін завдав, як він висловився, «сокрушительный удар» по селянах 3-х регіонів, де від жовтня 1932 діяли надзвичайні хлібозаготівельні комісії на чолі з В.Молотовим (УСРР), Л.Кагановичем (Пн. Кавказ) і П.Постишевим (Нижня Волга). Під виглядом пошуку прихованого
хліба і з метою «натурального штрафування» боржників створені чекістами бригади з голодуючих незаможників конфіскували в сел. садибах у ході подвірних обшуків усе продовольство тривалого зберігання. Регіони, в яких здійснювалася ця нелюдська акція, були заблоковані з метою перешкодити пересуванню голодуючих в ін. місцевості. Влада врахувала досвід 1-ї пол. 1932: коли заготівельники реквізували в УСРР практично весь врожай попереднього року, бл. 3 млн селян рятувалися від голоду за межами республіки. Сталінський удар мав на меті покарати «саботажників», тобто змусити тих, хто залишиться живим, працювати в колгоспі. Не випадково продовольча допомога голодуючим, яка почалася через кілька тижнів після штучного створення ситуації абсолютного голодування, здійснювалася виключно через колгоспи і радгоспи, що готувалися до весняної сівби. Одночасно були ліквідовані всі здобутки українізації на Пн. Кавказі і в усіх ін. регіонах за межами УСРР, де вони проводилися в рамках заг. кампанії «коренізації» владних структур. В УСРР і на Кубані розгорнулася терористична кампанія боротьби з «українським буржуазним націоналізмом», а також чистка парт. орг-цій від «націоналухильників» та ін. партійців, у лояльності яких сумнівалися органи держ. безпеки. Літ.: Марков А.П. Разверстка и натуральный налог. Берлин, 1923; Крицман Л. Героический период Великой русской революции (опыт анализа т. н. «военного коммунизма»). М.—Л., 1926; Денисовець П.М., Єрмак О.П. Податкова політика радянської держави щодо селянства України. «УІЖ», 1982, № 6; Кульчицький С. Комунізм в Україні: Перше десятиріччя (1919— 1928). К., 1996; Калініченко В.В. Селянське господарство України в період непу: Історико-економічне дослідження. Х., 1997; Історія українського селянства, т. 2. К., 2006; Кульчицький С. Голодомор 1932—1933 рр. як геноцид: Труднощі усвідомлення. К., 2008. С.В. Кульчицький.
Брянського, Сормівського, Коломенського, Путилівського, Невського паровозобудівних підпр-в, Російського паровозобудівного і механічного т-ва почали взаємну координацію на ринках збуту. У грудні 1901 підписано договір про розподіл замовлень на рухомий склад, згідно з яким «П.» набув картельно-синдикативної, а з 1909 — синдикатної форми з керівною радою та спец. (внутр.) фондом. Рада представляла «П.» перед урядом, визначала квоти замовлень учасників, узгоджувала продовження договору учасників (мало місце 1906—08, 1911—12, 1914) та легалізації синдикату (1908 нею було розроблено устав Т-ва для продажу виробів рос. паровозобудівних з-дів, котрий не був затверджений д-вою). 1900—06 і 1915—17 «П.» існував гол. чин. за рахунок державних, 1907—11 — державноприватних, 1912—14 — виключно приватних замовлень. Кер-во «П.» завжди намагалося тримати ринок у напівнасиченому стані, регулярно підвищуючи ціни на власну продукцію. У складі «П.» Луганський паровозобудівний завод з його випуском 150—180, Харківський паровозобудівний завод — 185—200 паровозів щорічно відігравали провідну роль, технікою «П.» були оснащені майже всі залізниці підрос. України. «П.» припинив існування в жовтні 1917. Літ.: Лаверычев В.Я. Государство и монополии в дореволюционной России. М., 1982; Монополистический капитализм в России. М., 1989. О.М. Машкін.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПРОДОВОЛЬЧИЙ ПОДАТОК» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
