ПРИЛУКИ — місто обласного підпорядкування Чернігівської області, райцентр. Розташов. на правому березі р. Удай (притока Сули, бас. Дніпра). Населення 59,2 тис. осіб (2010). Попередником сучасного міста був давньорус. «город» Прилук, який вперше згадується в «Повчанні» Володимира Мономаха в описі подій 1085. Його рештками є зруйноване городище на території парку і ринку. Прилук належав Переяславському князівству. 1092 і 1139 його палили половці. Прилук припинив існування після монголо-татарської навали. Припущення про відбудову Прилук в 15 ст. ґрунтується лише на згадці в грамоті кн. Семена Олельковича 1459; проте із грамоти не зрозуміло: йдеться про населений пункт чи урочище. П. були відновлені кн. Олександром Вишневецьким (див. Вишневецькі) 1592. 1603 місто було спалене рос. військами під час прикордонного конфлікту (територія була спірною між Річчю Посполитою і Рос. д-вою). 1617 згадуються Старі Прилуки і Нові Прилуки (імовірно, замок із мі-
стом та передмістя). 1628 в місті було 40 димів. У 17—18 ст. П. перетворилися на значний торговоремісничий центр із населенням бл. 7,5 тис. осіб (1781). Із 1633 діяли цехи. Тричі на рік відбувалися ярмарки. Вже в 17 ст. сформувалися осн. частини поселення: замок і власне місто (вони мали потужні дерево-земляні фортифікації, які занепали після 1781) та неукріплені передмістя, які протягом 18 ст. утворили видовжену паралельно Удаю смугу. 1648—1781 П. були центром Прилуцького полку і сотні, ратушним містом (див. Ратуша). Під час Північної війни 1700—1721 в листопаді—грудні 1708 місто було окуповане швед. військами. Із 1782 — повітове місто Чернігівського намісництва, із 1797 — Малоросійської губернії, із 1802 — Полтавської губернії. 1802 було затверджено проект перепланування міста, який почав реалізовуватися після пожежі 1831. У серед. 19 ст. з’явилася пром-сть, розвиткові якої сприяло прокладення 1893 залізниці. На поч. 20 ст. в місті було 20 пром. підпр-в, серед яких вирізнялися 3 тютюнові ф-ки (від найстарішої з них, заснованої 1889, веде
Пр Я.П. Прилипко.
Прилуки. СвятоСтрітенський собор. Фото 2008.
8 ПРИЛУЦЬКА
Шкоропад Д.О., Савон О.А. Прилуччина: Енциклопедичний довідник. Ніжин, 2007; Новик Т. Охоронні археологічні дослідження літописного міста Прилук (за матеріалами 1990 року). В кн.: Наукові записки з української історії, вип. 20. Переяслав-Хмельницький, 2008. Я.В. Верменич, Д.Я. Вортман.
Прилуки. СпасоПреображенський собор. Фото 2008.
родовід найвідоміше підпр-во сучасних П. — тютюнова компанія «ВАТ-Прилуки»). Наприкінці 19 ст. в П. було кілька навч. закладів, у т. ч. г-зія, 7 церков, 2 синагоги; розпочато спорудження театру. Про динамічний розвиток міста свідчить зростання чисельності його населення (1846 — 8,5 тис., 1897 — 18,3 тис., 1925 — 24,9 тис. осіб). Після повалення самодержавства влада в П. не раз змінювалася. 1 грудня 1919 було остаточно встановлено рад. владу. 1923—30 місто — центр Прилуцької округи. Із 1932 — у складі Черніг. обл. Гітлерівська окупація тривала з 18 вересня 1941 по 19 вересня 1943. У місті діяли 2 молодіжні підпільні групи. У П. народилися Я.А.Маркович, педагог, ректор Моск. ун-ту А.Антонський-Прокопович, П.Білецький-Носенко, письменниця Л.Забашта, актор М.Яковченко, дослідник арх-ри В.Самойлович. Для міста багато зробили представники Горленків і Ґалаґанів, І.М.Скоропадський (див. Скоропадські). Архіт. пам’ятки: будинок полкової канцелярії (потім — полкової скарбниці; поч. 18 ст.), Спасо-Преображенський собор (1720), Свято-Миколаївська церква (1720), собор Різдва Богородиці (1806), Стрітенський собор (1889). Серед пам’ятників — монумент на честь 900-річчя Прилук (1992). Археол. пам’ятки: поселення та курган епохи бронзи, поселення черняхівської культури, культ. шар давньорус. і ранньомодерного часу (11—13, 17—18 ст.). Діє краєзнавчий музей. Літ.: ІМіС УРСР: Чернігівська область. К., 1972; Чернігівщина: Енциклопедичний довідник. К., 1990;
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПРИЛУКИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
