ПРАВОЗАХИСНИЙ РУХ В УРСР в 1960—1980-ті роки — складова дисидентських рухів 1960—1980-х років в Україні, сконцентрована передусім на захисті прав і свобод громадян, гарантованих Конституціями СРСР та УРСР (свобода слова, друку, демонстрацій, віросповідання, асоціацій та ін.). Становлення правозахисного руху в УРСР припало на період згортання процесу десталінізації в суспільно-політ. житті республіки та по-
силення в серед. 1960-х рр. політ. репресій проти інакодумців. Першою публічною акцією правозахисників можна вважати мітинг протесту проти переслідувань владою укр. інтелігенції, який відбувся 4 вересня 1965 в київ. кінотеатрі «Україна» під час прем’єри худож. фільму С.Параджанова «Тіні забутих предків» за участі І.Дзюби, В.Стуса, В.Чорновола, Ю.Бадзьо, М.Коцюбинської та ін. Значного резонансу набула демонстрація правозахисників під час суд. процесу над інакодумцями: психологом М.Горинем, мистецтвознавцем Б.Горинем, філологом М.Зваричевською, викладачем М.Осадчим, що відбувся 13—18 квітня 1966 в м. Львів. На підтримку підсудних виступили письменники І.Драч, Л.Костенко, М.Холодний, І.Вільде, Р.Братунь, Р.Іваничук, Р.Лубківський, І.Дзюба, журналіст В.Чорновіл та ін. представники наук. і творчої інтелігенції. Упродовж 2-ї пол. 1960-х рр. правозахисний рух розвивався у вигляді індивідуальних і колективних звернень громадян на захист свободи слова та переконань, проти політ. переслідувань, адресованих кер-ву УРСР та СРСР. Розповсюдження за кордоном та в Україні набули публіцистичні праці журналіста В.Чорновола «Правосуддя чи рецидиви терору?» та «Лихо з розуму» («Портрети двадцяти “злочинців”»), надіслані К-ту держ. безпеки, Прокуратурі, Верховному Суду, депутатам ВР УРСР, в яких автор намагався розкрити протиправний механізм політ. репресій 2-ї пол. 1960-х рр., розповісти про долю своїх товаришів, які за власні погляди опинилися у в’язницях і таборах. Правозахисна діяльність знайшла своє вираження в широкій петиційній кампанії. Автори «Листа 78-ми» (кінорежисер С.Параджанов, авіаконструктор О.Антонов, композитори В.Кирейко, П.Майборода та ін.; листопад 1965) вимагали від ЦК КПРС та ЦК КПУ забезпечити дотримання «ленінських принципів соціалістичної демократії» та відкритого публічного розгляду кримінальних справ, порушених проти інакомислячих. У березні 1968 «самвидав» розповсюдив «Лист 139», в якому творча й наук. ін-
телігенція висловлювала стурбованість придушенням з боку владних структур громад. активності та соціальної критики в укр. соціумі. Осн. форми діяльності (письмові протести, звернення на адресу вищого політ. кер-ва, правоохоронних органів) поєднувалися зі спробами правозахисників (І.Світличний, В.Чорновіл та ін.) створити фонд допомоги політв’язням та їхнім сім’ям (відомий під назвою «Громадська каса»). Важливу роль у формуванні й поширенні правозахисних ідей відіграв позацензурний ж. «Український вісник», який виходив із 1970 (редактор — В.Чорновіл). Наприкінці 1960-х — у 1970ті рр. значно розширилася тематика правозахисних виступів. Увагу укр. правозахисників привернули проблеми, пов’язані зі свободою еміграції, становищем політ. в’язнів у СРСР, боротьбою «репресованих народів» за свої права, гонінням на віруючих, станом пенітенціарної системи в СРСР. Безперспективність петиційних кампаній, репресивні дії владного режиму проти учасників руху породили нові форми правозахисної діяльності. Наприкінці 1960-х рр. почали створюватися незалежні правозахисні асоціації. У травні 1969 в Москві з ініціативи П.Якіра та В.Красіна виникла «Ініціативна група по захисту прав людини в СРСР», до якої увійшли правозахисники з України Г.Алтунян, Л.Плющ та активіст кримськотатар. нац. руху М.Джемілєв. У грудні 1971 у Львові за участю В.Чорновола, І.Калинця, В.Стуса та ін. було створено «Громадський комітет на захист Н.Строкатової», діяльність якого полягала в домаганні справедливого суд. процесу над ув’язненим укр. правозахисником С.Караванським, чоловіком Н.Строкатової. 1974 в Москві була створена рад. секція «Міжнародної амністії», до якої увійшов відомий укр. письменник, киянин М.Руденко. Захист соціально-екон. прав трудящих поставила за мету «Вільна профспілка», створена в лютому 1978 гірничим техніком з м. Макіївка В.Клєбановим. Підписання СРСР Заключного акта Наради з безпеки і співро-
tp ht :// st hi or o y. rg a .u
/
tp ht ://
бітництва в Європі (Гельсінського акта; серпень 1975) послужило стимулом для розгортання гельсінського руху в СРСР, наріжним каменем якого стала боротьба за дотримання політ., екон., соціальних, нац., реліг. прав людини. У листопаді 1976 зусиллями М.Руденка, О.Бердника, О.Мешко, Л.Лук’яненка, П.Григоренка та ін. була створена Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінкських угод, яка з перших днів існування зазнавала тиску з боку рад. силових структур. Заходи владних структур з обмеження впливу окремих реліг. конфесій і течій породжували утворення правозахисних орг-цій серед віруючих. Масові арешти членів опозиційної течії євангельських християн-баптистів на поч. 1960-х рр. стали спонукальним чинником створення 1964 «Ради родичів в’язнів євангельських християн-баптистів» (Л.Вінс, Г.Козорєзова, У.Германюк, Г.Ритікова та ін.), яка регулярно інформувала світ. громадськість про випадки порушень свободи віросповідання, надавала матеріальну підтримку сім’ям репресованих. Постійні переслідування незареєстрованих громад п’ятидесятників (див. П’ятидесятництво) на теренах України змусили віруючих восени 1981 створити власну правозахисну орг-цію, яка б перебрала на себе захист прав п’ятидесятників, що бажали емігрувати з СРСР (К-т «Право на еміграцію»). «Ініціативна група захисту прав віруючих і Церкви» на чолі з Й.Терелею (1982) та «Комітет захисту УГКЦ» (1987; керівник — І.Гель) домагалися легалізації забороненої в СРСР Української греко-католицької церкви. Важливе місце в арсеналі боротьби з опозиційним рухом авторитарний режим відводив суд. психіатрії. Чимало особистих зусиль для викриття злочинів каральної психіатрії доклали лікарі-правозахисники киянин С.Глузман (провів заочну судово-психіатричну експертизу відомого правозахисника П.Григоренка, направленого рішенням суду 1970 на примусове лікування) та харків’янин А.Корягін — автор праці «Пацієнти мимоволі», в якій розкрив механізм викори-
стання психіатрії в боротьбі з інакодумством. Із проголошенням «горбачовської перебудови», масовим звільненням у серед. 1980-х рр. політв’язнів із тюрем і таборів правозахисний рух як складова дисидентського руху поступово вщух. Літ.: Касьянов Г. Незгодні: Українська інтелігенція в русі опору 1960— 1980-х років. К., 1995; Бажан О. «Вільна профспілка» як одна з форм боротьби за соціально-економічні права в 70-х роках в Україні. В кн.: 90 років виникнення масового профспілкового руху в Україні. К., 1996; Данилюк Ю., Бажан О. Опозиція в Україні (друга половина 50-х — 80-ті рр. ХХ ст.). К., 2000. О.Г. Бажан.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПРАВОЗАХИСНИЙ РУХ В УРСР в 1960—1980» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
