ПРАВИЛА ПУБЛІКАЦІЇ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ, археографічні правила — унормований звід науково обґрунтованих вимог щодо передачі тексту і змісту архів. документів, їх датування та коментування, а також видавничого оформлення. Вони містять класифікацію видів і типів археогр. видань (наук., популярні, корпусні, серійні, моновидання, повнотекстові або регестні), нормативні вимоги до адекватного відтворення тексту документа, його змісту, особливостей створення, датування, коментування,
478 ПРАВИЛА
складання заголовка, довідкового апарату, археогр. легенд; окреслюють специфіку публікації різних видів документів тощо. Сучасні норми публікації є результатом тривалої співпраці архівістів, істориків, археографів та видавців, вони почали формулюватися ще в 15—16 ст. із поширенням книгодрукування. Започаткували систематичне збирання, перевірку й видання писемних джерел історичних західноєвроп. гуманісти. Першими осн. принципи датування і критичного аналізу істор. рукописів сформулювали в 17 ст. у Франції ченці-мавристи (члени вченої конгрегації св. Марка), які приділяли осн. увагу мовознавчому та палеографічному дослідженню пам’яток патристики, критичному звірянню різних текстів і редакцій у хронологічній послідовності, створенню системи довідково-пошукового апарату та коментарів. Питання унормування публікації архів. документів у збірниках постало наприкінці 18 — у 19 ст., коли друком виходили великі колекції пам’яток: 28томна публікація документів середньовічної італ. історії «Rerum Italicarum scriptores», 120-томна публікація «Моnumеntа Gегmanіе Hіstогіса», 251-томний збірник «Rerum Вгіttanicarum mediaevi sсгірtогеs» та ін. В Україні нормування передачі тексту істор. пам’яток, у першу чергу документів судовоадм. установ України 16—18 ст., перебувало в центрі уваги Тимчасової комісії для розбору давніх актів при київ., подільському і волин. генерал-губернаторові (Київської археографічної комісії), створеної 1843. За методикою, опрацьованою її членами В.Антоновичем, М.Владимирським-Будановим, М.Іванишевим, І.Каманіним, О.Левицьким, були підготовлені «Памятники, изданные Временной комиссией для разбора древних актов» у 4-х томах (1845—59) та «Архив Юго-Западной России» (35 томів, 1859— 1914). За археогр. нормами, які не завжди збігалися з настановами Київ. археогр. комісії, Археогр. комісія НТШ у Львові, створена 1896 М.Грушевським, видала 11 томів «Жерел до історії України-Руси» і 8 томів «Пам’яток українсько-руської мови та літера-
тури». Історія підготовки до друку архів. документів засвідчила змагання діаметрально протилежних тенденцій: з одного боку, намагання сформулювати засади відбору й підготовки документів до друку, передача сучасними поліграфічними засобами; з другого — практика довела, що нікому не вдалося розробити норми та засади, які давали б вичерпні рекомендації щодо здійснення відбору й відтворення друком істор. джерел усіх типів. 20 ст. поставило на порядок денний питання нормування використання архів. документів у публікаціях. З’явилися рос. «Правила издания документов» В.Дружиніна, С.Платонова, О.Шахматова (1919), «Правила публикации “Грамот Коллегии экономии”» О.Лаппо-Данилевського (підготовлені 1901; оприлюднені 1922); методичні принципи передачі тексту друком для пам’яток 16—18 ст., сформульовані Археогр. комісією ВУАН 1926 у передмові до «Сказанія о войне козацкой з поляками»; «Основні настанови до методології і практики наукової публікації документів для потреб науково-історичного дослідження» (1931, Археографічна комісія Центрального архівного управління УСРР); «Правила издания документов ХVI—ХVIII вв.» (1936, Історикоархів. ін-т АН СРСР); загальносоюзні «Основные правила публикации документов» (1945), «Правила издания исторических документов» (1955—56), «Правила издания документов советского периода» (1960), «Правила издания исторических документов в СССР» (редакції 1969, 1989, 1990), підготовлені Головархівом СРСР, Всерос. НДІ документознавства та архів. справи, Ін-том історії АН СРСР, Археогр. комісією АН СРСР, Моск. держ. історико-архів. ін-том, Ін-том марксизму-ленінізму при ЦК КПРС та Держкомдруком СРСР. Поруч з урегулюванням значного кола практичних питань підготовки до друку та видання архів. документів ці правила закріпили практику публікації документів 19—20 ст. виключно науково-популярним способом, із великою долею редакторських втручань; не регламентували питання пере-
дачі текстів іншомовних документів. Засади публікації пам’яток, писаних укр. мовою, відобразилися у «Правилах видання пам’яток української мови ХVI— ХVIII ст.» (1961, Ін-т мовознавства ім. О.Потебні АН УРСР), що використовувалися під час підготовки до друку «Пам’яток української мови»; рекомендаціях У.Єдлинської та В.Страшка з передачі текстів документів 16— 18 ст., писаних українською та ін. мовами; проекті чл.-кор. НАН України В.Німчука «Правила видання пам’яток, писаних українською мовою та церковнослов’янською української редакції» (1995). Існують спец. «Міжнародні правила видання середньовічних латинських документів», затверджені Міжнар. комісією з дипломатики. Наявні сучасні методичні розробки щодо публікації окремих видів істор. документів (фотодокументів, епістолярію). Сучасна археогр. практика в Україні використовує рад. правила видання 1990, вітчизн. методичні розробки, але переважно є еклектичною, відображає власні погляди і вподобання видавців. Тому існує нагальна необхідність у розробці і затвердженні сучасних укр. правил використання історичних джерел у публікаціях.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПРАВИЛА ПУБЛІКАЦІЇ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
