«ПОХІД У ТАВРІЮ ЗА ВОЛЕЮ» 1856 — другий після Київської козаччини 1855 за масовістю сел. рух України, який розпочався в квітні 1856. Приводом до нього стали чутки про те, що нібито царський уряд закликає бажаючих переселятися на спустілий після Кримської війни 1853—1856 Крим. п-ів і що кріпаки-переселенці (див. Кріпацтво) отримають при цьому волю, матеріальну допомогу, добру платню тощо. Розпочавшись у Верхньодніпровському та Катериносл. повітах Катеринославської губернії, «П. у Т. за в.» незабаром поширився на Херсонську губернію, частково — на селян Харківської губернії, Чернігівської губернії та Полтавської губернії. Кріпаки у масовому порядку з усіма родинами і майном знімалися зі своїх місць проживання і йшли в напрямку до Перекопу, залучаючи селян усіх сіл, які зустрічалися на їхньому шляху. Особливо широкого розмаху рух набув улітку в Катериносл. та Херсон. губерніях. Лише з одного Верхньодніпровського пов. пішло більше 1/3 кріпаків (15,3 тис. осіб). У Катериносл. пов. сел. рухом було охоплено 123 зі 128-ми маєтків. Число учасників із Херсонщини влітку 1856 досягло 3 тис. осіб. Селяни, які залишалися на місцях, відмовлялися виконувати панщину. На боротьбу із шукачами волі було кинуто значні військ. сили. У ряді місць селяни, озброївшись кілками, вилами та сокирами, чинили опір загонам поліції і військ. командам. За неповними даними, лише в Катериносл. та Херсон.
Ви переглядаєте статтю (реферат): ««ПОХІД У ТАВРІЮ ЗА ВОЛЕЮ» 1856» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
