ПОТОЦЬКА (Potocka) Софія (Zofia) Станіславівна (у заміжжі Кисельова; 1802 або 1801 — 02.09(21.08).1875) — графиня. Донька С.-Щ.Потоцького (див. Потоцькі) та С.К.Потоцької, сестра І.Вітта. Знайома А.Міцкевича і О.Пушкіна. Н. в м. Тульчин. У дитинстві успадкувала від батька 2 млн злотих. Здобула домашню освіту під наглядом матері. 1817—18 ввійшла в аристократичні кола Санкт-Петербурга. 1821 в Одесі побралася з 33-літнім начальником штабу рос. 2-ї армії генерал-майором П.Кисельовим, майбутнім учасником російсько-турецької війни 1828— 1829, генерал-ад’ютантом (1823), повноважним головою диванів Молдови та Волощини (1829), генералом од інфантерії, членом Держ. ради Рос. імперії (1833), міністром держ. маєтностей Рос. імперії (1837; див. Кисельова реформа 1837—1841), графом (1839). Отримала величезний посаг — коштовностей на 50 тис. дукатів (приблизно 900 тис. злотих), посуд, меблі тощо, а також половину Немирова з 10-ма тисячами кріпаків. Познайомилася з декабристами (П.Аврамовим, М.Басаргіним та ін.), співчувала їм у період розгрому антиурядового заколоту взимку 1825/26. Радила кн. С.Волконському рятуватися від загрози арешту, запропонувавши організувати його втечу за кордон. Симпатизувала франц. Липневій революції 1830, вітала польське повстання 1830—1831
(солідаризувалася з участю в ньому свого брата Олександра). Зрікалася конформістськи налаштованої частини родичів. Висловлювала невдоволення передачею «Софіївки», секвестрованої в О.Потоцького, до скарбу рос. імп. Миколи I. 1834 мешкала у власному м-ку Бука Уманського пов. Київ. губ. (нині с-ще міського типу Маньківського р-ну Черкас. обл.) узгоди з П.Кисельовим обопільне зобов’язання жити нарізно й не втручатися в особисті справи одне одного. Осіла у Франції, подорожувала по багатьох країнах, зрідка повертаючись на батьківщину. 1846 гостювала в С.-Петербурзі у П.Кисельова. Того ж року анонімно відіслала йому велику суму грошей — 138 996 рублів, задекларувавши, що це компенсація за завдані прикрощі. 1848 негативно сприйняла європ. революц. події. Виступала проти ініціативи А.Міцкевича формувати Легіони польські. 1849, прямуючи до Палестини, у Стамбулі надала сприяння О.Блаватській, котра опинилась у скруті без документів, запросила ту юну жінку до себе компаньйонкою в мандрах. Тісно співпрацювала з очолюваним А.Чарторийським паризьким центром польс. еміграції, під час Кримської війни 1853— 1856 інформувала його про ставлення воюючих сторін до польс. питання. Після поразки польського повстання 1863—1864, до якого, попри досягнення поважного віку, мала намір прилучитися, критично оцінювала прояви лояльності щодо царату. П. у м. Париж (Франція). Літ.: Заблоцкий-Десятовский А.П. Граф П.Д. Киселев и его время, т. 1— 4. СПб., 1882; Русские портреты XVIII и XIX столетий, т. 1—2. СПб., 1905; Герасимова Ю.И. Архив Киселевых. В кн.: Записки Отдела рукописей, вып. 19. М., 1957; Гроссман Л.П. У истоков «Бахчисарайского фонтана». В кн.: А.С. Пушкин: Исследования и материалы, т. 3. М.—Л., 1960; Zdrada J. Kisielewowa. В кн.: Polski s»ownik Biograficzny, t. 12/4. Wroc»aw—Warszawa— Krak\w, 1967; Певзнер Л.И. Муза «Бахчисарайского фонтана». «Художник», 1977, № 6; Басаргин Н.В. Записки. Красноярск, 1985; Фадеева Т.М. Две Софии и Пушкин. Симферополь, 2008; Усенко П.Г. Потоцькі, без яких не було б «Софіївки». «Студії мистецтвознавчі: Архітектура. Образотворче та декоративно-вжиткове мистецтво», 2010, № 4. П.Г. Усенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Потоцька Софія Станіславівна» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
