ПОТОЦЬКА (Potocka) Софія (Zofia) Костянтинівна (між 1760 і 1768 — 24(12).11.1822) — натхненниця створення саду «Софіївка», графиня (1791), власниця маєтностей із десятками тисяч
кріпаків, у т. ч. в Київ., Подільській, Херсон., Катериносл., Таврійській губерніях, меценатка. Мати І.Вітта та С.С.Потоцької. Н. в м. Муданья (нині місто в Туреччині). Вважалася грекинею, нібито з роду Маврокордато. Використовувала прізвище Ґлявоне (Клявоне, Клавоні, Главані) або Челіче (Челіче да Мавроґордато). Донька влаштованого поліціантом у Стамбулі купця, по смерті котрого (приблизно 1775) 1777 відправлена матір’ю до міністра-інтернунція Речі Посполитої К.Боскампа-Лясопольського (Бокампа-Лясопольського). 1779 прибула до Кам’янця (нині м. Кам’янець-Подільський). 14 (3) червня 1779 в с. Зіньківці (нині село Кам’янець-Подільського р-ну Хмельн. обл.) обвінчалася з майором Й.Віттом, сином кам’янецького коменданта Я.Вітта. Коли 1781—82 молода пара мандрувала по Європі, П. набула реноме надзвичайної красуні. У Варшаві прийнята польс. королем Станіславом-Августом Понятовським. У Берліні (Німеччина) зустрінута прусським королем Фрідріхом II Гогенцоллерном, на курорті Спа (нині місто в Бельгії) й у Відні прийнята герм. імп. Йосифом II Габсбургом. В атмосфері здобутої міжнар. популярності з легкістю авантюристськи присвоєним графським титулом. 1787 вирушила до Османської імперії, побачилася з матір’ю. Тривало спілкувалася із франц. послом при Оттоманській Порті М.Шуазелем де Гуф’є. Від 1788 — фаворитка кн. Г.Потьомкіна, мешкала в його похідних квартирах під Очаковом і в Яссах (нині місто в Румунії). 1789 за королів. волею супроводжувала чоловіка до Варшави. Навесні 1791 також із ним на запросини Г.Потьомкіна гостювала в Санкт-Петербурзі. Була представлена рос. імп. Катерині II, Й.Вітт одержав графство «Священної Римської імперії германської нації», чин рос. генерал-поручика і херсон. комендантство. У жовтні 1791, зійшлася із С.-Щ.Потоцьким (див. Потоцькі), 1792 вояжувала до нього в Тульчин, 1793 — до Гродно (нині місто в Білорусі). Протягом 1793—95 осіла зі С.-Щ.Потоцьким в Гамбурзі (нині місто у ФРН). Із народженими там синами Костянтином і Миколою приїхала в серпні 1795 до Галичи-
451
ПОТОЦЬКА
С. Вітт (Потоцька). Портрет роботи художника Й.-Б. Лампі-старшого. 1780.
st hi
or o y. rg a .u
/
tp ht :// П. у м. Берлін. За заповітом, відповідальними виконавцями якого визначила П.Вітгенштейна та М.Милорадовича (див. Милорадовичі), похована в Умані. Після землетрусу 1838 її донька Ольга перенесла прах до храмової крипти в Тальному. Літ.: Niemcewicz J.U. Pami“tniki czas\w moich, t. 1—2. Warszawa, 1957; Lojek J. Dzieje pi“knej Bitynki. Wars-
452 ПОТОЦЬКА
С.С. Потоцька (Кисельова). Портрет роботи художника Дж. Хейтера.1831.
ни, щоб у Львові оформити розрив з Й.Віттом. 1796 одержала розлучення. Прибувши до Умані та Тульчина цивільною дружиною С.-Щ.Потоцького. 28 (17) квітня 1798 офіційно побралася. Народила у новому шлюбі сина Олександра (Александера), на кого чекала доля військовикагвардійця, господаря «Софіївки», філантропа, учасника польського повстання 1830—1831, політ. емігранта (п. 1868); Мечислава (1794—1879), Софію (1800 або 1801 — 1875; у заміжжі — Кисельова), Ольгу (1803 або 1802 — 1861; у заміжжі — Наришкіна), Болеслава (1805—93). Від С.-Щ.Потоцького 1805 успадкувала з усіма членами сімейства величезні статки. 1806—07 в С.Петербурзі наполегливо відстоювала вигідний для себе розподіл фамільних багатств Потоцьких. Зблизилася з брит. дипломатом О.-Г.Дугласом і рос. сенатором М.Новосильцевим, який зробив візит до Умані, подорожував із П. до Одеси й Криму). Не раз відвідувала Київ, зокрема Київський контрактовий ярмарок. Тривало контактувала з родиною Іпсіланті. Після пожежі в Тульчині та Немирові 1811 енергійно дбала про постраждалих, турбувалася відбудовою погорілих приміщень. Зажила репутації опікунки місц. люду. Забезпечила спорудження Немирівського уч-ща. 1816 уфундувала тульчинську церкву Різдва Христового. Приділяла багато уваги опорядженню в антич. стилі «Софіївку». Утримувала постарілого придворного поета С.Трембецького, який писав про неї: «півсвіту — славить, півсвіту — заздрить». 1815 фінансувала віденське видання його поеми «Opisanie Zofiiowki» («Опис Софіївки») — у польс. оригіналі із франц. тлумаченням О. де Лагарда та ілюстраціями, вимальованими шотландським худож. В.Алланом (1822 текст прокоментував А.Міцкевич). Планувала заснувати унікальне місто-парк Софіополь на Пд. узбережжі Криму (за припущенням — у Ласпі, Сімеїзі чи Масандрі). Від 1820 здебільшого мешкала в Умані та С.-Петербурзі. У літературознавстві побутує думка, що вигаданий нею сюжет О.Пушкін запозичив для композиційного вузла поеми «Бахчисарайський фонтан».
zawa, 1972; Wo»oszyЅski R.M. Potocka 1 v. Vittowa Zofia. В кн.: Polski s»ownik biograficzny, t. 27. Wroc»aw—Warszawa—Krak\w—GdaЅsk—є\dп, 1983; Суровцова Н.В. Галантний вік. «Радянська жінка», 1990, № 12; Русские портреты XVIII и XIX веков. М., 1999; Колесник В. Відомі поляки в історії Вінниччини. Вінниця, 2007; Усенко П.Г. Серпанкова прелюдія «Софіївки» — Потоцькі (польський можновладець і грецька суперкрасуня в українському пристановищі загальної історії). К., 2010. П.Г. Усенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Потоцька Софія» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
