ПОТЕБНЯ Олександр Опанасович (22(10)09.1835—11.12(29.11). 1891) — мовознавець і філософ, літературознавець, фольклорист та етнограф, представник психологічного напряму в слов’ян. філол. науці. Д-р слов’яно-руської філології, професор (1874). Чл.-кор. Петерб. АН (1875). Н. на х. Манев поблизу с. Гаврилівка (нині с. Гришине Роменського р-ну Сум. обл.). Батьки — дрібномаєтні укр. дворяни, які походили із запороз. козацтва, дід і батько служили в рос. армії, брат А.Потебня — революціонершістдесятник. Закінчив Радомську г-зію (1851), де викладання проводилося польс. мовою, навч. на юрид. (1851) та історико-філол. ф-ті Харків. ун-ту (1852—56), тут долучився до збирання творів укр. нар. творчості. Наглядач пансіону 1-ї Харків. г-зії (1856), позаштатний викладач кафедри рос. мови і словесності Харків. ун-ту (1857—61). Під впливом П.Лавровського, учня І.Срезневського, звернувся до вивчення слов’ян. мов, етнографії і фольклору. Захистив дис. на ступінь магістра слов’ян. філології на тему: «О некоторых символах в славянской народной поэзии»
(Х., 1860); на ступінь д-ра слов’яно-рус. філології на тему: «Из записок по русской грамматике» (видано: т. 1, Воронеж, 1874; т. 2, Х., 1874). Ад’юнкт кафедри рос. мови і словесності (1861—62), доцент (1863—74), екстраординарний (1874), ординарний (1875) професор Харків. ун-ту. Після виходу у світ праці «Мысль и язык» (СПб., 1862) відряджений мін-вом нар. освіти Рос. імперії на 2 роки за кордон для підготовки до викладання порівняльного мовознавства, заг. літератури і слов’ян. філології. Навч. санскриту в Берліні (Німеччина) в А.Вебера, відвідав Відень, де слухав лекції Ф.Міклошича й вивчав сербський і хорватський наголос під кер-вом А.Мажуранича. У Празі (нині столиця Чехії) познайомився з А.Патерою і М.Гатталою, університетські лекції останнього з порівняльного вивчення чеської і словац. мов справили на П. сильне враження. Згодом він застосував і розвинув порівняльний метод при аналізі близькоспоріднених рос. та укр. мов, розширив і поглибив тло дослідження за рахунок усіх слов’ян., балт. та деяких ін. індоєвроп. мов. Автор праць із заг. мовознавства, фонетики, наголосу, граматики, семантики, етимології, діалектології, теорії словесності, фольклору, етнографії, досліджень про походження мови, взаємозв’язок мови й мислення тощо. Розглядав питання історії укр. мови та укр. діалектології у зв’язку з відповідними аспектами рос. мови. Обидві мови П. вважав нащадками однієї, спільної в минулому (давньоруської) мовипредка. Відповідно до термінології свого часу називав укр. мову малоруським наріччям, а терміном «русский язык» позначав сукупність східнослов’ян. мов. Завдяки П. Харків. ун-т став одним із найвидатніших наук. центрів з вивчення слов’ян. філології. Поміж учнями вченого: О.Попов, М.Колосов і Д.Овсянико-Куликовський, окрім того, П. справив вплив на Б.Ляпунова, литов. дослідника Е.Вольтера, фінського славіста І.Мікколу та ін. 1877—90 П. — голова Харківського історико-філологічного товариства.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Потребня Олександр Опанасович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
