ПОСПОЛИТЕ РУШЕННЯ («pospolite ruszenie») — заг. шляхетське ополчення, тобто земська оборона, яке формувалося за територіальним принципом у Королівстві Польському і Великому князівстві Литовському. Традиційно походило із середньовічного рицарства, уперше було унормоване статутами і привілеями польс. короля Казимира III Великого, у подальшому порядок його скликання дещо змінювався. Спочат-
ку підставою для скликання П.р. були рішення шляхетських сеймиків, а з кінця 15 ст. — сеймів, які могли встановлювати певні норми у формуванні цього війська. Так, 1502 новогрудський сейм ВКЛ вперше визначив, що кожен шляхтич має вивести із собою у похід одного вояка від «служби» (2—5-ти сел. димів). З утворенням Речі Посполитої 1569 П.р. мало скликатися на підставі ухвали вального сейму, ця норма внесена в Статути Великого князівства Литовського. На підставі ухвал вальних сеймів король розсилав спец. універсали («віці») по землях і воєводствах про виступ у похід, зазвичай функції воєначальників виконували гетьмани коронний та литовський. Формально до П.р. міг бути закликаний кожен власник землі на праві умовного держання, але часом до нього залучали й міщан-землевласників. Оскільки магнати мали свої війська, то П.р. формувалося лише із середньої та дрібної шляхти, котра йшла в похід із великою кількістю слуг (див. Пахолок). Чисельність П.р. коливалася, Королівство Польське та ВКЛ могли виставити по кількадесят тисяч ополченців, не рахуючи слуг та ін. (т. зв. «лужна челядь»). Найчастіше скликали П.р. з кількох воєводств, і дуже рідко — у масштабах усієї д-ви, бо воно розглядалося як останній резерв і могло використовуватися тільки в межах держ. кордонів. За ухиляння від участі в П.р. конфісковувалися шляхетські маєтності. У разі закордонного походу рицарству з П.р. належали спец. відшкодування за втрати, д-ва мала викупати їх із полону. У 14 — серед. 15 ст. П.р. було ефективною мілітарною силою, але з часом стали виявлятися ознаки його кризи, зумовленої втратою шляхтою характеру рицарства — вона дедалі більше займалася госпвом, — а також змінами у військ. тактиці, де все більшу й більшу роль відігравала піхота, поширенням вогнепальної зброї. Боєздатність П.р. постійно падала, після Берестецької битви 1651 воно навіть відмовило польс. королю Яну II Казимиру Ваза в переслідуванні укр. армії, що відступала. Останній раз П.р. було скликане в загальнодерж. мас-
st hi
or
o y.
rg a .u
/
tp ht :// сії для складання енциклопедичного словника, заст. голови Бібліографічної комісії при ВУАН, член Комісії краєзнавства, член Ради ВУАН). Із 28 березня 1922 — член та заст. голови Тимчасового к-ту для заснування Всенар. б-ки України, 26 березня 1923 обраний її директором, працював на цій посаді до листопада 1929. П. був також головою Н.-д. комісії бібліотекознавства, редактором «Бібліотечних збірників» Всенар. б-ки України і час. «Бібліотекознавство та бібліографія». Автор книг «Із історії освітнього руху на Україні за часи революції 1917—1919 рр.» (К., 1920), «Всенародна бібліотека України при Всеукраїнській Академії наук» (К., 1923), «За принцип коллективного авторства» (М., 1935), багатьох статей з теорії бібліографії та бібліотекознавства, вміщених у збірниках і журналах за 1917—28. 18 жовтня 1929 був заарештований. Звинувачений у приналежності до «Спілки визволення України» та «Братства української державності». Через відсутність доказів його справу 20 травня 1930 було закрито. Вдруге П. був заарештований 30 грудня 1937 за участь у нібито «антирадянських терористичних організаціях» і вже наступного дня без будь-якого попереднього слідства засуджений «трійкою» при Київ. обласному управлінні НКВС УРСР до смертної кари. Страчений. Реабілітований посмертно у квітні 1989. Літ.: Історія Академії наук України: 1918—1923: Документи і матеріали. К., 1993; Телячий Ю.В. Степан Постернак і його вклад в розбудову національної освіти в період української державності (1917—1920 рр.). В кн.: Історія України: Маловідомі імена, події. факти, вип. 7. К., 1997; Історія Національної академії наук України: 1924—1928: Документи і матеріали. К., 1998; Ковальчук Г.І. Репресовані директори ВБУ. В кн.: Бібліотека. Наука. Культура. Інформація: Наукові праці Національної бібліотеки України імені В. Вернадського, вип. 1. К., 1998; Стрельський Г. Діячі України доби національно-визвольних змагань (1917—1920). «Історія в школі», 1999, № 1—2; Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В. Вернадського, ф. 52; Центральний державний архів вищих органів влади і управління України, ф. 166, оп. 12, спр. 5729. Г.В. Стрельський.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПОСПОЛИТЕ РУШЕННЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
