«ПОЛЬСЬКОЇ ВІЙСЬКОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ» СПРАВА 1938 — одна з політ. справ доби «єжовщини». 11 серпня 1938 нарком внутр. справ СРСР М.Єжов видав оперативний наказ № 00485, в якому повідомлялося про розкриття моск. центру Польської військової організації і містилася директива розпочати операцію з ліквідації її місц. орг-цій, «її диверсійно-шпигунських і повстанських кадрів у промисловості, на транспорті, в радгоспах і колгоспах» із 20 серпня 1938. До наказу було додано «Закритий лист про фашистсько-повстанську, шпигунську, диверсійну, поразницьку і терористичну діяльність польської розвідки в СРСР», де описувалася історія виникнення Польс. військ. орг-ції 1914 та перенесення її діяльності в Росію, а згодом — у СРСР. У листі зазначалося, що 1933 було «частково ліквідовано» центр «Польської військової організації», який нібито очолював держ. арбітр при РНК УСРР С.Лазоверт. Лист містив твердження, що «з моменту виникнення ВЧК на найважливіших ділянках протипольської роботи польські шпигуни, які проникли до ВЧК — Уншліхт, Мессінг, Піляр, Медведь, Ольський, Сосновський, Маковський, Логановський, Баранський та чимало інших, що цілком захопили до своїх рук всю протипольську розвідувальну і контррозвідувальну роботу ВЧК—ОДПУ—НКВС». Було розпочату чистку органів НКВС від таких елементів. Однак справа «Польської військової організації» торкнулася й політ. діячів. У травні 1938 в Москві був заарештований колиш. 1-й секретар ЦК
КП(б)У С.Косіор, якому (і його братові К.Косіору) інкримінувалась участь у зв’язках зі шпигунсько-диверсійними службами іноз. д-в, а також керівництво «Польською військовою організацією». 26 травня 1939 С.Косіора стратили. Ще під час «часткового викриття» центру «Польської військової організації» в УСРР 1933—35 виявилися методи фабрикації обвинувачень заарештованих. Те, як саме робили це в Державному політичному управлінні УСРР, показувала доповідна записка ген. прокурора СРСР І.Акулова ген. секретареві ЦК ВКП(б) Й.Сталіну в січні 1935. У ній повідомлялося, що до прокуратури СРСР надійшли заяви від 11-ти засуджених у справі «Польської військової організації» про неправильні методи слідства. До записки додавалася заява засуджених, в якій стверджувалося, що ніякої «контрреволюційної роботи» вони не вели, а брехливі свідчення давали, «виключно виходячи із заяви заступника начальника Київського обласного відділу ДПУ Галицького, що “партія потребує самопожертви та жертв ряду людей”». Однак жодного рішення стосовно цього факту тоді прийнято не було. 1934—35 було посилено репресії проти осіб польс. національності, насамперед проти представників Комуніст. партії Польщі, Комуністичної партії Західної України та Комуніст. партії Зх. Білорусі. Із санкції політбюро ЦК ВКП(б) в Україні та Білорусі були організовані закриті процеси. 20 вересня 1935 політбюро ЦК КП(б)У доручило наркому внутр. справ УСРР В.Балицькому разом із секретарем ЦК КП(б)У М.Поповим на підставі матеріалів НКВС УСРР розробити проект доповідної записки до ЦК ВКП(б) про результати викриття «Польської військової організації» в УСРР та зв’язок членів цієї орг-ції з окремими діячами польс. секції Інтернаціоналу Комуністичного. 22 лютого 1936 В.Балицький підписав «Орієнтировку по польській роботі», яка разом із матеріалами «Волинського центру Польської військової організації» була розіслана на місця. Всі ці акції передували антипольс. репресивній
387
ПОЛЬСЬКОЇ
st hi
or o y. rg a .u
/
tp ht :// Одночасно оманлива більшовицька тактика щодо поєднання «національної форми» із «соціалістичним змістом» дедалі виразніше підмінялася довгостроковою стратегією сполучення російського/російськомовного за формою з імперським змістом. 14 грудня 1932 з’явилася знакова постанова ЦК ВКП(б) і РНК СРСР «Про хлібозаготівлі на Україні, Північному Кавказі та в Західній області». Та не про самі лише хлібозаготівлі йшлося в ній. Документ наголошував, що «замість правильного більшовицького проведення національної політики, у ряді районів України українізація проводилася механічно, без урахування конкретних особливостей кожного району, без старанного підбору більшовицьких українських кадрів, що полегшило буржуазнонаціоналістичним елементам [...] створення свого легального прикриття, своїх контрреволюційних осередків й організацій». ЦК КП(б)У і Раднаркому УСРР «пропонувалося» «звернути увагу на правильне проведення українізації». Згадка в цій ухвалі про «легальне прикриття контрреволюційних осередків й організацій» дала зручне універсальне знаряддя рад. таємній поліції, яким вона послуговувалася в найближчі роки при фабрикації численних «справ» укр., польс., нім., чеських та ін. «контрреволюційних організацій», котрі «прикриття» використовували, мовляв, будьщо — від дитячих садочків до апарату ЦК КП(б)У. Прикметна, напр., характеристика польс. установ Києва з меморандуму Секретно-політ. відділу ДПУ УСРР про розгортання «слідства» у справі «Польської організації військової» («ПОВ») від 7 грудня 1933: «Основными легальными базами, на которые ПОВ в Киеве опиралась в своей работе по формированию новых кадров, были институты Польской пролетарской культуры и Педагогический. Они служили ширмой для ведения контрреволюционной работы в легальных условиях». Таке формулювання було смертним вироком для цих інституцій, котрі до своєї формальної ліквідації восени 1935 упро-
388 ПОЛЬСЬКОЇ
кампанії 1938, що фактично переросла в етнічну чистку. У 1950—60-ті рр. частина осіб, які були обвинувачені в участі в «Польській військовій організації», була офіційно реабілітована. Літ.: Шаповал Ю.І. Україна 20— 50-х років: Сторінки ненаписаної історії. К., 1993; Рубльов О., Репринцев В. Репресії проти поляків в Україні у 1930-ті роки. «З архівів ВУЧК— ГПУ—НКВД—КГБ», 1995, № 1—2; Репрессии против поляков и польских граждан. М., 1997; Шаповал Ю. та ін. ЧК—ГПУ—НКВД в Україні: Особи, факти, документи. К., 1997; Політичний терор і тероризм в Україні: ХIХ—ХХ ст.: Історичні нариси. К., 2002; Шаповал Ю.I., Золотарьов В.А. Всеволод Балицький: Особа, час, оточення. К., 2002. Ю.І. Шаповал.
Ви переглядаєте статтю (реферат): ««ПОЛЬСЬКОЇ ВІЙСЬКОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ» СПРАВА 1938» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
