ПОЛТАВСЬКА ОБЛАСТЬ — адм.-тер. одиниця у складі України. Утворена 22 вересня 1937. Розташов. в середній частині Лівобережної України, лише невелика частина Кременчуцького рну перебуває за Дніпром — на правому березі. Межує на пн. з Чернігівською областю та Сумською областю, на сх. — з Харківською областю, на пд. — з Дніпропетровською областю та Кіровоградською областю, на зх. — з Черкаською областю та Київською областю. Територія 28,8 тис. км2 (4,8 % від території України). Населення 1621,2 тис. осіб (на 1 вересня 2004). Міське населення — 58 %. Центр — м. Полтава. В області — 25 р-нів, 15 міст, 21 сще міськ. типу, 467 сільс. рад, 1827 сільс. населених пунктів. За нац. складом переважають українці (85 %), росіян — 10 %, серед інших — білоруси, євреї, молдовани. Статус істор. населених місць мають: міста Полтава, Гадяч, Зіньків, Кременчук, Лохвиця, Лубни, Миргород, Пирятин, Хорол, с-ща міськ. типу Велика Багачка, Диканька, Козельщина, Опішне. П.о. лежить на Придніпровській низовині. Поверхня рівнинна із заг. похилом на пд. зх. Найбільше підвищена пн.-сх. частина області — Полтав. рівнина (до 202 м). Осн. корисні копалини — нафта, газ, залізна руда, мінеральна вода. Клімат помірно континентальний, з помірно холодною зимою і теплим літом. На території області 62 річки, що належать до басейну Дніпра (найбільші — Ворскла, Сула, Псел), Кременчуцьке і Дніпродзержинське водосховища. На теренах області є численні джерела мінеральних вод (Миргород, Велика Багачка, Нові Санжари, Яреськи). Територія сучасної області була заселена з часів пізнього палеоліту. Досліджено понад 200 археол. пам’яток неоліту та доби бронзи. Поблизу с. Більськ Котелевського р-ну виявлено мегагородище скіф. часу (7—3 ст. до н. е.; див. Більське городище), площею 44 км2 із земляними валами
та некрополем, яке фахівці ототожнюють із містом Гелон, згаданим Геродотом. У 10—11 ст. територія області входила до складу Київської Русі, в 11—13 ст. — до Переяславського князівства. За князювання Володимира Святославича на території краю почалося буд-во низки фортець, які утворили Посульську оборонну лінію. Давньорус.
літописи містять згадки про міста Хорол, Голтва (нині с. Говтва Козельщинського р-ну Полтав. обл.), Лубни, Пирятин, Лтава (Полтава), Лохвиця та ін. 1107 поблизу Лубен, а 1174 під Лтавою русичі здобули перемогу над половцями. Під час навали монголо-татар. орд 1239 Переяслав. князівство було спустошене і перестало
367
ПОЛТАВСЬКА
st hi
or o y. rg a .u
/
tp ht ://
368 ПОЛТАВСЬКА
існувати. 1362 територія майбутньої області, що перебувала в залежності від Золотої Орди, перейшла під владу Великого князівства Литовського, а після Люблінської унії 1569 відійшла до Польщі. Місц. селяни і козаки брали активну участь у селянсько-козац. повстаннях 1630-х рр., зокрема у повстанні під проводом Я.Острянина. У червні 1648 повсталі козаки й селяни змусили власника Полтави й Лубен кн. Я.Вишневецького назавжди залишити ці місця й тікати на Волинь. У краї запроваджувався новий адм.-тер. устрій з поділом на полки. Першим полтав. полковником став М.Пушкар. Всього на Полтавщині було утворено 7 полків — Переяславський, Кропивенський (Іркліївський), Прилуцький, Лубенський, Миргородський, Гадяцький (Зіньківський), Полтавський. Із входженням краю до складу Росії козацька старшина активно освоювала спустошені землі, зводила нові фортеці, монастирі, мости. Водночас посилилося протистояння проросійських і пропольських сил, у ході якого (повстання М.Пушкаря
проти гетьмана І.Виговського 1658) Полтава, Диканька, Опішне, Зіньків були спустошені. Попри це Полтава швидко відновлювала статус полкового центру. Перемога рос. армії над шведами під Полтавою 1709 забезпечила місту сприятливі умови для зростання й перетворення на значний торговельно-пром. та адм. центр. Функції останнього воно виконувало до ліквідації Гетьманщини (1764). 1763 в межах полків запроваджено поділ на повіти. 1765 р. 13 сотень Полтав. полку були передані новоствореній Новоросійській губернії, а сама Полтава до 1775 вважалася ротним містом Дніпровського пікінерського полку Катерининської провінції. 1775 до Новорос. губ. була зарахована решта сотень Полтав. полку з Полтавою, із 1782 остання вважалася повітовим містом. У той час і пізніше деякі частини території П.о. входили до складу Київського, Чернігівського (1782—96), Катеринославського (1783—96) намісництв, Чернігівської (1796—97), Малоросійської губерній. Згідно із указом Правительствуючого Сенату від 27 лютого
1802 була створена Полтавська губернія у складі 10-ти (із березня 1803 — 15-ти) повітів. До 1835 разом із Чернігівською губернією вона входила до складу Малоросійського генерал-губернаторства. 1879—82 існувало тимчасове генерал-губернаторство з центром у Харкові, до складу якого входили, крім Полтавської, Харківська, Чернігівська, Курська, Орловська і Воронезька губернії. Із 1865 в Полтав. губ. діяли губернські й повітові земські установи. Упродовж 1-ї пол. 19 ст. пром. вир-во в губернії було представлене невеликими суконними ф-ками та цегляними з-дами. 1828 в Лохвицькому пов. почав працювати перший цукровий з-д. Кременчук поступово перетворювався на центр вир-ва с.-г. машин. Розвивалися й ремесла — чинбарство, шевські й бондарські промисли. Миргородський пов. спеціалізувався на виробленні коліс, в Опішному виробляли глиняний посуд. Пром. пожвавлення в губернії було пов’язане з наслідками реформи 1860-х рр. і прискореним залізничним буд-вом. 1869 залізниця зв’язала Крюків з Оде-
st hi
or
o y.
rg a .u
/
tp ht ://
сою, а 1870 — Кременчук із Харковом. Наприкінці 19 ст. в губернії налічувалося 841 підпр-во, на яких було зайнято 9211 робітників. Поч. 20 ст. ознаменувався масовими сел. рухами. У Кременчуці в грудні 1905 було створено раду робітничих депутатів. Рад. владу на Полтавщині було встановлено в січні 1918, але впродовж березня—квітня 1918 територія губернії потрапила під контроль нім. військ. Вдруге рад. владу встановили в січні 1919. Денікінський режим протримався з серпня по грудень 1919. Остаточне утвердження рад. влади припадає на кінець 1919. 1920 із 3-х повітів Полтав. губ. (Золотоніського, Хорольського та Кременчуцького) і 3-х повітів Херсонської й Київської
губерній була утворена Кременчуцька губернія, яка проіснувала до 1922. 1923—30 територія сучасної П.о. входила до складу Кременчуцької, Лубенської, Полтавської і частково Прилуцької та Роменської округ. 1932—37 територія Полтавщини — у складі Харків. обл. 1937 утворено П.о., яка складалася з 45 р-нів та 2 міст обласного підпорядкування (Полтава і Кременчук). 1940 область налічувала 44 р-ни. Кількість р-нів не раз змінювалася (1946 — 44, 1960 — 34, 1969 — 25, 1995 — 25). Під час Великої вітчизн. війни Рад. Союзу 1941—45 окупована Вермахтом територія області (вересень 1941 — вересень 1943) входила до складу Райхскомісаріату «Україна». На Полтавщині
діяли понад 70 підпільних оргцій, 39 партизан. загонів. Нині П.о. — індустріальноаграрна область України, що спеціалізується на видобутку нафти і газу, залізної руди, переробці нафти, вир-ві вантажних автомобілів та залізничних вагонів. У Полтаві діє філія Пн.-Сх. наук. центру НАН України та Мін-ва освіти і науки України, науковоосвіт. потенціал області представлений 4-ма вищими навч. закладами (Полтав. держ. аграрна академія, Полтав. держ. пед. ін-т ім. В.Короленка, Полтав. нац. тех. ун-т ім. Ю.Кондратюка, Укр. мед. стоматологічна академія). На Полтавщині народилися: літописець С.Величко, відомий байкар Л.Глібов, письменник М.Гоголь, письменник, громад. діяч О.Гончар, історик, громад.
369
ПОЛТАВСЬКА
st hi
or o y. rg a .u
/
tp ht ://
370 ПОЛТАВСЬКА
діяч М.Драгоманов, письменник П.Загребельний, поет М.Зеров, винахідник у галузі ракетної техніки Ю.Кондратюк (О.Шаргей), класик укр. літератури І.Котляревський, композитор М.В.Лисенко, письменник П.Мирний, голова Директорії УНР С.Петлюра, письменниця Олена Пчілка (Косач-Драгоманова), поет В.Симоненко, філософ Г.Сковорода. Осн. істор. пам’ятки: Хрестовоздвиженський собор (1699— 1709, Полтава), Спаська церква (1705—06, Полтава), Кругла площа (1804—11, Полтава), будинок духовної семінарії (1875—76, Полтава), садиба І.Котляревського (реконструкція 1969, Полтава), Більське городище (с. Більськ Котелевського р-ну), Спасо-Преображенська церква (1732, с. Великі Сорочинці Миргородського р-ну), музей-заповідник родини Гоголів (с. Гоголеве Шишацького р-ну), Мгарський Лубенський Спасо-Преображенський монастир (17—18 ст., с. Мгар Лубенського р-ну), Національний музей-заповідник українського гончарства (с. Опішне Зіньківського р-ну), історикокраєзнавчий музей Г.Сковороди (реконструкція 1972, с. Чорнухи). Літ.: Сводный сборник по статистическому описанию Полтавской губернии в 1882—1889 годах, вып. 1. Полтава, 1900; Павловский И. Статистические сведения о Полтавской губернии. Полтава, 1905; Николаев В. Материалы по районированию Полтавщины. Полтава, 1923; ІМіС УРСР: Полтавська область. К., 1967; Залудяк М. Буде Полтавщина — буде й Україна. Полтава, 1997; Полтавська область: Природа, населення, господарство. Полтава, 1998; Ревегук В.Я. Полтавщина в добу української революції 1917—1920 рр. Полтава, 2002; Державний архів Полтавської області: Анотований реєстр описів, т. 1. Полтава, 2004; Т. 2, ч. 1. Полтава, 2006; Полтавська область: Історія адміністративно-територіального поділу і демографічна ситуація. «Постметодика», 2007, № 3; Гоголівські міста Полтавщини: Путівник. Полтава, 2008. Я.В. Верменич.
тис. осіб. Нац. склад населення за переписом 1926: українців — 93,7 %, росіян — 3,5, євреїв — 2,1 %. Упродовж 1924—30 межі і склад округи не раз змінювалися. Ліквідована 2 вересня 1930. Літ.: Матеріали до опису округ УСРР: Статистичні характеристики: Полтавська округа. Х., 1926. Я.В. Верменич.
українського населення Кубані. К., 1994; Польовий Р. Кубанська Україна. К., 2002. Д.Д. Білий.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПОЛТАВСЬКА ОБЛАСТЬ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
