ПОЛК — 1) у 10—13 ст. в Київській Русі — військо загалом, його частина, що діяла окремо, або військ. загін певного князя у складі коаліції, похід, бій або скликане на час бойових дій ополчення (на відміну від дружини); із 2-ї пол. 12 ст. — гол. чин. складова частина війська, що становила елемент бойового ладу, поділеного на 3—7 полків; 2) на теренах Великого князівства Литовського в 14—15 ст. — збройний загін із міщан і селян для протидії татар. нападам; 3) у Речі Посполитій і Гетьманщині — частина реєстрового козац. війська з територіально-
міліційною системою комплектування. Грамотою від 5 червня 1572 польс. король Сигізмунд II Август підтвердив набір на держ. службу П. «низових козаків» у 300 осіб. Восени 1625 було сформовано 6 козац. полків: Білоцерківський полк, Канівський полк, Корсунський полк, Черкаський полк, Чигиринський полк, Переяславський полк. Полки мали назви за містами, де розташовувалося їх командування, і поділялися на сотні, що також звалися за населеними пунктами — базами формування сотень як тактичних підрозділів. Після червня 1648 полково-сотенна структура лягла в основу держ. ладу — полкового устрою, за якого полки виконували функції територіально-адм. округ. Протягом 1648—1782 таких полків налічувалося до 20. Кількість полків зазнавала змін, проте найтривкішими були Стародубський полк, Чернігівський полк, Ніжинський полк, Прилуцький полк, Київський полк, Переяслав. полк, Лубенський полк, Гадяцький полк, Полтавський полк та Миргородський полк. П. очолювався полковником козацьким із полковою старшиною. Набраний в окрузі за територіально-міліційним принципом П. як військ. частина мав у своєму складі 7—22 сотні заг. чисельністю у 2—3 тис. козаків та 6—7 легких гармат. У серед. 1650-х рр. полковий устрій із дозволу царського уряду було відтворено укр. переселенцями у Слобідській Україні (див. Слобідські козацькі полки). Із 1700 слобідські полки підпорядковувалися особливому бригадиру, а з 1716 всі укр. полки входили до складу Укр. д-зії. Після Північної війни 1700—1721 козац. полки під час воєнних дій звичайно розподілялися між окремими з’єднаннями рос. армії і рідко вже виступали як організоване ціле. Протягом 18—19 ст. мали місце випадки відтворення особливих укр. формацій. 1790 в армії генерал-фельдмаршала кн. Г.Потьомкіна було створено з рекрутів Малорос. козац. полк, що згодом влився в Чугуївські козац. полки, які утворилися з Корпусу передової сторожі Катериносл. регулярних козаків. У червні 1812 із мешканців Київської та Кам’янець-Подільської губерній було створене Укр. козац. військо у складі 4-х полків, яке брало
st hi
or
o y.
rg a .u
/
tp ht :// 1816 Укр. козац. військо було перетворено на Укр. уланську д-зію. 1830 полки д-зії реорганізовано на Український, Новоархангельський, Новомиргородський, Єлизаветградський, Бузький, Одеський, Вознесенський та Ольвіопольський уланські полки. Пам’ять про формації укр. війська в імперії зберігалася, і навіть офіційно. У рос. армії існував особливий інститут старшинства полків відповідно до першовитоків кожної частини. Найстаршими частинами серед існуючих на поч. 20 ст. вважалися лейб-гвардії Кінно-Гренадерський, лейб-гвардії Уланський, Охтирський, Ізюмський, Сумський гусарскі та Харківський уланський полки, що вели свій родовід із 1651 від козац. слобідських полків, а також Глухівський та Псковський драгунські, Київський та Чернігівський гусарські полки, що походили від компанійців 1668. У квітні—листопаді 1917 створенi на громадських чи неофiцiйних засадах вiйськ. орг-цiї при Українській Центральнiй Радi створювали умови для українiзацiї певних частин i з’єднань на рос. фронтi Першої свiтової вiйни та видiлення українцiв в окремi вiйськ. частини (див. Армія Української Народної Республіки). Першими добровольчими формаціями стали Богданівський полк та полк ім. Павла Полуботка (див. Полуботківців виступ 1917). У сiчні 1918 — грудні 1918 в Українській Державі відбувалася реорганiзацiя добровольчих частин укр. вiйська та здiйснення заходiв щодо розгортання регулярної армiї на базi з’єднань рос. армiї колишнiх Пiвденно-Захiдного фронту та Румунського фронту. Створювалися кадри 64-х піших та 18-ти кінних полків та Сердюцька дивізія з 4-х піших і 1-го кінного полку. Восени 1918 у «нейтральній зоні» було сформовано 1-шу повстанську укр. д-зію, помітну роль в якій відігравали Богунський (див. М.Щорс) і Таращанський (див. В.Боженко) полки. Надалі вони увійшли до складу Червоної армії (див. Радянська армія). У грудні 1918 — травні 1919 в Українській Народній Республіці здійснювалися спроби створення численних добровольчих форму-
активну участь у воєнних діях. У липні 1812 було сформовано 15 малорос. козац. полків, з яких до дієвого війська було відряджено 9 (як ополченські частини; див. Народне ополчення). 1500 запорожців, які повернулися з-за кордону з отаманом Й.Гладким 1828, утворили Дунайський козац. полк (див. Дунайське козацьке військо). 1831—32 із приводу польського повстання 1830—1831 було створено 8 малорос. козац. полків, а під час Кримської війни 1853—1856 у 1855—56 — 6 (із мешканців Чернігівської та Полтавської губерній). Під час польського повстання 1863—1864 було сформовано 3 малоросійські (два Полтавські та Чернігівський) кінні полки; 4) у 17—21 ст. у найманих військах і регулярних арміях — військ. частина певного роду військ (піхотний, кавалерійський, танковий та ін. полки) або роду зброї (гренадерський, гусарський, гаубичний та ін. полки), осн. тактична й адміністративногосп. одиниця, яка входить до складу з’єднання (бригади, д-зії) або є окремою, складається з органів управління (штабу), кількох батальйонів (ескадронів, дивізіонів, ескадрилій) тощо й підрозділів бойового забезпечення (напр., власна артилерія в піх. полку) та матеріально-тех. обслуговування. У Зх. Європі полки (регіменти) як з’єднання доти окремих рот (компаній, хоругов) з’явилися на поч. 16 ст. в нім. ландскнехтів. Після появи в серед. 16 ст. у Франції піхотних та кавалерійських полків, що складалися з 4—6-ти батальйонів чи 8—10-ти ескадронів, полкова організація стала взірцевою для більшості ранньомодерних армій. У Речі Посполитій регіменти найманого війська чисельністю до 1 тис. вояків з’явилися в 1630-х рр. У Рос. д-ві масове створення полків «нового строю» на європ. взірець розпочалося з 1640— 50-х рр. У Гетьманщині потреба влади у сталому професійному війську призвела до створення спершу піх. сердюцьких полків (див. Сердюки), потім кінних компанійських полків (див. також Охотницькі полки). Однак спроби створити регулярну військ. силу успіхом не увінчалися. Докорінну реорга-
нізацію укр. військ. формацій здійснив, зрештою, царський уряд, «вмонтовуючи» їх у регулярне військо (яке комплектувалося рекрутськими наборами). 1729—31 в Ізюмському, Охтирському та Харківському козацьких полках були створені регулярні роти. 20 вересня 1734 з козаків Слобожанщини було сформовано Слобідський драгунський полк, що існував до 1734. 1756 натомість було створено Слобідський гусарський полк. 3 березня 1765 усі слобідські козац. полки були переформовані на регулярні гусарські. У січні 1775 було сформовано ще один — Укр. гусарський полк. У жовтні 1775 компанійців обернули на регулярні легкокінні полки. Згодом ці нові полки дістали назви Київський, Сіверський і Чернігівський (за намісництвами), а з 1784 стали важкими кінними полками — карабінерними (див. Карабінери). 1776 було сформовано Полтавський та Херсонський пікінерні полки — із запорожців. У червні 1783 з козаків Лівобережжя сформували Глухівський, Лубенський, Ніжинський, Переяславський, Софійський, Стародубський та Тверський легкокінні полки, які становили Малорос. кінноту. Кінноту Катеринославську утворили легкокінні Олександрійський, Єлизаветградський, Костянтиноградський, Маріупольський, Ольвіопольський, Павлоградський, Полтавський та Херсонський полки. Колишні слобідські та компанійські: Охтирський, Воронезький, Ізюмський, Острогозький, Сумський, Український, Харківський гусарські та Київський, Сіверський, Чернігівський легкокінні полки становили Укр. кінноту. 1784 легкокінні полки Малоросійської та Української кіннот були перетворені на карабінерні, а укр. гусарські — на легкокінні. Були згодом два випадки, коли кавалерійс. частини знов на деякий час ставали козачими. 1790 Полтав. легкокінний було перетворено на козачий, а до 1 грудня 1792 він звався козачим полком Булави Великого Гетьмана. Олександрійський та Херсонський легкокінні тоді ж були обернені на Херсон. козачий полк.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПОЛК» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
