ПОКРОВСЬКИЙ Михайло Миколайович (29(17).09.1868—10.04. 1932) — засновник й організатор рад. істор. науки, політ. і держ. діяч. Дійсний член АН СРСР (1929). Н. в м. Москва. Після закінчення Московського університету (1891) залишений для підготовки до професорського звання по кафедрах російської та за-
гальної історії, учень В.Ключевського й П.Виноградова. Вважав себе «легальним марксистом», в істор. творах стояв на позиціях «економічного матеріалізму»; у період революції 1905—1907 став більшовиком, входив до складу бойової орг-ції Моск. к-ту РСДРП. Від 1907 — у Великому князівстві Фінляндському (у складі Російської імперії), із 1909 — в еміграції (Париж, Франція), де займався наук. працею. П. розробляв питання історії Росії для 9-томної «Истории России в ХIХ в.» (переважно зовнішньої політики) та Енциклопедичного словника Гранат (див. Гранат). 1910—12 в Москві була опублікована праця П. «Русская история с древнейших времен» (у співавт.; усього вийшло 8 видань; 1 і 2 видання — в 5-ти томах, наступні — у 4-х). У 2-му т. вміщено окремий розділ (глава 9: Борьба за Украину: 1) Западная Русь; 2) Казацкая революция; 3) Украина под московским владычеством). П. намагався об’єктивно відтворити важливі аспекти історії України та українськорос. відносин 17 ст., зазначав, зокрема: «Уже в середині ХVII ст. романівський уряд надзвичайно спритно використав козацько-селянську революцію, яка відбувалася на Україні». У книзі стверджувалося, що рос. історики — «державники» (див. Юридична школа в історіографії) — не зверталися до історії України, «не вміли вмістити» її «у свою схему російської історії». Повернувшись у серпні 1917 до Москви, П. поринув у політ. діяльність, узяв активну участь в організації захоплення більшовиками влади в Москві в листопаді (жовтні— листопаді) 1917, працював комісаром із закордонних справ Моск. військово-революц. к-ту, 14 (1) листопада 1917 обраний головою Моск. ради робітн. і солдатських депутатів. Включений до складу делегації на мирні переговори в Брест-Литовський (нині м. Брест, Білорусь), став «лівим комуністом». У березні 1918 — голова РНК Моск. обл., невдовзі — член РНК РСФРР й заступник нар. комісара освіти РСФРР. П. керував відділами шкільної політики, науковим, вищих навч. закладів і одночасно — Держ. вченою радою, згодом — Академічною радою, до якої,
крім Вченої ради, були включені Головархів й Управління музеями, брав активну участь у створенні робітничих факультетів, Соціаліст. академії (до квітня 1919 — Соціаліст. академія сусп. наук, із 17 квітня 1924 — Комуністична академія), 1921 — Ін-ту червоної професури (1921—31 — ректор). Із 1922 — голова Центр. архів. управління, від 1924 — керівник Рос. асоціації науководослідних ін-тів сусп. наук, від 1925 — голова Т-ва істориківмарксистів. У квітні 1931 П. затверджено директором Ін-ту історії Комуніст. академії. П. у м. Москва. Після смерті П. певний час продовжували видаватися його твори (зокрема, вийшло 5 посмертних видань «Русской истории в самом сжатом очерке»), а критика на його адресу здебільшого не виходила за межі наук. дискусії. Із посиленням культу особи Й.Сталіна вона набувала дедалі більш замовного й звинувачувального характеру (напр., видання Ін-ту історії АН СРСР «Против исторической концепции М.Н. Покровского» (1939), «Против антимарксистской концепции М.Н. Покровского»; 1940). У роки Великої вітчизн. війни Рад. Союзу 1941—45 під гаслом «критики поглядів Михайла Покровського» проглядалася тенденція реабілітувати концепції рос. «державницької» історіографії. Праці: Империалистическая война. М., 1934; Избранные сочинения, т. 1—4. М., 1965—67. Літ.: Соловьев О.Д. М.Н. Покровский и советская историческая наука. М., 1970. Р.Г. Симоненко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Покровський Михайло Миколайович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
