ПОЙДА Дмитро Павлович (03.11 (21.10).1908—25.11.1992) — історик. Д-р істор. н. (1962), професор (1963). Засл. працівник вищої школи УРСР (1976). Н. в с. Бородаївські Хутори (нині село Верхньодніпровського р-ну Дніпроп. обл.). Походив із родини селян-незаможників. Навч. в Комуністичному університеті імені Артема. Закінчив істор. ф-т Харків. пед. ін-ту (1936). Навч. в Інституті червоної професури при ВУЦК. Від 1937 викладав у вищих навч. закладах Дніпропетровська. Один із засновників кафедри історії СРСР на істор. ф-ті Дніпроп. ун-ту, яку очолив напередодні радянсько-нім. війни 1941—45. Брав участь у радянсько-нім. війні 1941—45 (див. Друга світова війна). Після війни повернувся до наукової й викладацької діяльності. Від 1946 завідував кафедрою у ВПШ Дніпропетровська. Захистив канд. дис. на тему: «Селянський рух на Катеринославщині в період революційної ситуації в Росії кінця 1850-х — початку 1860-х років» (1949). Зав. кафедри історії КПРС у Дніпроп. гірничому ін-ті (1959—66). 1962 захистив докторську дис. «Селянський рух на Правобережній Україні в пореформений період (1866—1900 рр.)». Зав. кафедри історії СРСР та УРСР в Дніпроп. ун-ті (1965—86). Автор понад 150-ти наук. і навчально-методичних праць з аграрної історії України, переважно пореформеної доби, зокрема студій, присвячених упровадженню селянської реформи 1861 в Правобережній Україні, сел. рухам, взаємовідносинам селянства й духовенства, народництву та ін. Створив Дніпроп. наук. школу істориків-аграрників, зокрема підготував понад 30 канд. істор. наук. Учасник низки аграрних симпозіумів, які організовував Ін-т історії СРСР АН СРСР спільно з Московським університетом. П. у м. Дніпропетровськ, похований на Сурсько-Литовському цвинтарі.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПОЙДА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
