ПОГРЕБИЩЕ — місто Вінницької області, райцентр. Розташов. у верхній течії р. Рось (пр. Дніпра). Населення 10,7 тис. осіб (2005). Урочище Погребище на теренах Брацлавського воєводства відоме із серед. 16 ст. Із 1578 місцевістю володів кн. Януш Забаразький (див. Збаразькі). Він спорудив замок і осадив місто (уперше згадується під 1585), яке стало центром Погребищенського ключа (маєтку; див. Ключ). Перебуваючи під владою Речі Посполитої (до 1648 і 1714—93), а потім Рос. імперії, П. залишалося приватновласницьким містечком аж до поч. 20 ст. (після вигасання роду князів Збаразьких належало князям Вишневецьким, Радзивіллам, із 1760-х рр. — магнатам Ржевуським). Із 1648 — під контролем Війська Запорозького. 1649 згадується як сотенний центр Кальницького полку (див. Вінницький полк), 1654 — як сотенний центр Паволоцького полку. У період Національної революції 1648—1676 П. не раз потерпало від воєнних дій (1648 його здобували М.Кривоніс та кн. Я.Вишневецький, 1653 — С.Чарнецький). Місто занепало, а в 1670-ті рр. знелюдніло. Знов почало заселятися на рубежі 17— 18 ст., коли опинилося на території, контрольованій С.Палієм. 1712, імовірно, мешканці були переселені на лівобережжя Дніпра в ході «Великого згону». 1714 П. повернулося під владу Речі Посполитої. 1736 містечко захопили гайдамаки, 1768 — учасники Коліївщини. Після 2-го поділу Речі Посполитої (1793) місто було у складі Брацлавського намісництва, із 1797 — Махнівського (із 1846 Бердичівського) повіту Київської губернії. Після того, як у 1890-ті рр. повз П. проклали залізницю Козятин (нині місто Він. обл.) — Умань, у містечку з’явилися значні підпр-ва — цукровий з-д (1900) і паровий млин
tp ht :// st hi or o y. rg a .u
/
tp ht :// Церкву обміряв, зафотографував С.Таранушенко (1927, за ін. даними, на початку 1930-х рр.), проте згодом її було знищено. С.Таранушенко пов’язує форми Артемівської Свято-Введенської церкви з архіт. особливостями чималої групи слобожанських храмів, яку прийнято називати Лимано-Бишкинською групою (див. Лиманська школа). Дуже ймовірно, що деякі із храмів Лиманської школи були збудовані під орудою П. З ім’ям цього зодчого пов’язується і спорудження Спасо-Преображенської церкви в Кам’янці на Запорожжі. Вершинним архіт. творінням П. став дев’ятиверхий СвятоТроїцький собор у Новоселиці (Новомосковську). За висновками авторитетних учених із різних країн (Б.Флетчер, Д.Бакстон, Ю.Стржиговський та ін.), у царині церк. дерев’яної арх-ри укр. зодчі досягли мистецьких вершин. Літ.: Надхин Г. Церковные памятники Запорожья. М., 1877; Таранушенко С.А. Пам’ятники архітектури Слобожанщини XVII—XVIII віків. В кн.: Питання історії архітектури та будівельної техніки України. К., 1959; Таранушенко С.А. Монументальна дерев’яна архітектура Лівобережної України. К., 1976; Логвин Г. Храми козацької доби. «Народне мистецтво», 1997, № 1; Феодосий (Макаревский). Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. Днепропетровск, 2000; Яворницький Д.І. До історії степової України. Дніпропетровськ, 2004; Вечерський В.В. Українські дерев’яні храми. К., 2007. А.Л. Зінченко.
(1902). 1897 П. мало бл. 6 тис. мешканців. У період Української революції 1917—1921 влада в П. не раз змінювалася. 6 червня 1920 остаточно встановилася рад. влада. Райцентр із 1923. 1938 П. отримало статус с-ща міськ. типу. Було окуповане гітлерівської Німеччиною з 21 липня 1941 до 31 грудня 1943. Із 1984 має статус міста. Із 17 ст. в П. існувала єврейс. громада, знищена гітлерівцями. Видатною пам’яткою арх-ри була дерев’яна синагога 17—18 ст., спалена під час Укр. революції 1917—21. У П. народилася і працювала фольклорист-аматор Н.Присяжнюк (1894—1987). Літ.: S»ownik geograficzny Kr\lestwa Polskiego i innych kraj\w s»owian`skich, t. 8. Warszawa, 1887; ІМіС УРСР: Вінницька область. К., 1972; Геврик Т. Синагоги. «Пам’ятки України», 1989, № 3—4; Гудзевич А. Погребище. В кн.: Містечка Східного Поділля. Вінниця, 2002; Крикун М. Кількість і структура поселень Брацлавського воєводства в першій половині XVII століття. В кн.: Крикун М. Брацлавське воєводство у XVI—XVIII століттях. Львів, 2008. Д.Я. Вортман.
таніки, палеогеографії, ландшафтознавства, фізичної географії. Один з авторів т. зв. едафічної мережі — методу класифікації типів лісів. Створив новий напрям лісівництва — порівняльну екологію рослин. Заснував наук. школу в лісівництві (укр. екологічна лісова типологічна школа). П. у м. Київ. 1990 його ім’я присвоєно Львів. лісотех. інститутові. Праці: Основы лесной типологии. К., 1955; Лесное почвоведение. М., 1965 (у співавт.); Общее лесоводство. М., 1968; Лісова екологія і типологія лісів: Вибрані праці. К., 1993. Літ.: Петро Степанович Погребняк. К., 1978. Л.О. Гаврилюк.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПОГРЕБИЩЕ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
