ПОБЄДОНОСЦЕВ Костянтин Петрович (21.05.1827—10.03.1907) — політ., держ. і церк. діяч, учений-правознавець, публіцист і перекладач. Разом із М.Катковим («партія ПобєдоносцеваКаткова») сформував ідеологічні принципи «самобутнього розвитку» Росії та держ. доктрину «народного самодержавства», які замінили стару тріаду С.Уварова — «самодержавство, православ’я, народність». Н. в м. Москва в сім’ї професора рос. словесності Московського університету. 1846 закінчив Уч-ще правознавства, служив стряпчим у Казані (нині столиця Татарстану, РФ), вступив на службу до одного з департаментів Правительствуючого Сенату. Запропонував запровадити гласність у судах, яка сприяла б зменшенню корупції й самоуправства чиновників. Захистив магістерську дис. про реформу цивільного судочинства (1859), почав читати лекції з рос. цивільного права і судочинства у Моск. ун-ті (1860). Від 1865 — член-консультант мін-ва юстиції Рос. імперії, із 1868 — сенатор, із 1872 — член Держ. ради Рос. імперії. 1880—1905 обіймав посаду обер-прокурора Найсвятішого Синоду. Від 1861 викладав законодавство членам царської родини Ро-
К.П. Побєдоносцев.
tp ht :// цілісною духовною структурою, яка тримається на єднанні нар. свідомості та віри в її необмеженість і святість походження; рос. самодержавство постійно продукує для д-ви і сусп-ва дієві та ефективні управлінські заходи; Рос. імперія з її внутр. специфікою не зможе створити «націюдержаву», лише монархічна форма правління врятує її від розпаду і соціальних потрясінь; парламентські форми управління д-вою притаманні лише іноз. д-вам та не відповідають рос. шляхові розвитку. На його переконання, вибори в багатонац. країні небезпечні, бо вони зможуть привести до вибуху нац. «інстинктів». Упродовж чверті віку критикував конституцію, назвавши її «великою ложью нашего времени». Критично оцінював можливості періодичної преси формувати думку громадськості. Автор праць із цивільного права, один із перших підготував історію кріпосного права в Росії. Почесний член Петерб. АН, Петерб., Моск., Казанського, Юр’ївського та Київ. ун-тів, а також Петерб., Моск., Київ. і Казанської духовних академій. Почесний член Сербського вченого т-ва (1881), чл.-кор. Академії гуманітарних і політ. наук Франц. ін-ту (1888). Його світоглядні позиції впливали на творчість багатьох рос. філософів і письменників, зокрема Ф.Достоєвського. П. у м. Санкт-Петербург. Праці і тв.: Материалы для истории приказного судоустройства в России. М., 1890; Курс гражданского права, ч. 1—3. СПб., 1896; Московский сборник. М., 1896; Библия. Новый Завет (в новом переводе К.П. Победоносцева. Опыт к усовершенствованию перевода на русский язык священных книг Нового Завета). СПб., 1906; Великая ложь нашего времени. М., 1993; Сочинения. СПб., 1996. Дж.: К.П. Победоносцев и его корреспонденты: Письма и записки, т. 1. М.—Пг., 1923; Письма Победоносцева к Александру III, т. 1. М., 1925; К.П. Победоносцев: Pro et contra: Личность, общественно-политическая деятельность и мировоззрение Константина Победоносцева в оценке русских мыслителей и исследователей: Антология. СПб., 1996. Літ.: Амфитеатров А., Аничков Е. Победоносцев. СПб., 1907; Thaden E.C. Conservative nationalism in nineteenth centure Russia. Seattle, 1964; Ольденбург С.С. Царствование императора Николая II, т. 1—2. М., 1992; Тай-
280 ПОБОЖЖЯ
сійської імперії, вивчав з ними рос. історію, літ. твори письменників-панславістів (М.Погодіна, Н.Попова, Ю.Самаріна, Р.Фадєєва), патріотичні романи (М.Загоскіна, І.Лажечникова), влаштовував політ. дискусії за участю С.Аксакова і М.Каткова. За його сприяння Ф.Достоєвський читав власні твори рос. імп. Олександру II, звертаючи увагу на концепції д-ви, заснованої на релігії. П. рекомендував рос. імп. Олександру ІІІ зміцнювати владу губернаторів, рос. імп. Миколу ІІ навчав принципам управління, які зберігали б самодержавство.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПОБЄДОНОСЦЕВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
