Процентний ризик — це ризик зниження вартості власного капіталу, викликаний зміною ринкових процентних ставок. Критичний рівень ризику зміни процентних ставок визнача-ється ймовірністю того, що середня ставка за залученими кошта-ми банку впродовж періоду своєї дії може перевищити середню процентну ставку за активами, що призведе до збитків банку. Процентний ризик проявляється в двох аспектах: 1) зниження чистої процентної маржі внаслідок більш швид-кого зростання процентних витрат порівняно з доходами; 2) зниження ринкової вартості активів банку при зміні ринко-вої процентної ставки. Обидва ці аспекти впливають на капітал банку: 1) через прибуток, тобто опосередковано; 2) безпосередньо. Управління процентним ризиком може здійснюватися за до-помогою методів структурного балансування, геп-менеджменту, дюрації (натуральне хеджування) та проведення операцій з дери-вативами (штучне хеджування). Структурне балансування портфелів активів і зобов’язань — це один із методів, з допомогою якого банк фіксує спред і нейт-ралізує ризик зміни процентної ставки. При цьому допускається, що всі процентні ставки як за активними, так і за пасивними опе-раціями змінюються однаково та в одному напрямі. Основними параметрами управління процентним ризиком за допомогою балансування структури активів і зобов’язань є стро-ки та суми. Сутність прийому полягає у встановленні співвідношень між строками залучення та розміщення однакових за обсягом коштів. Збалансована за строками стратегія передбачає встановлення повної відповідності між термінами залучення та розміщення коштів. Така стратегія не максимізує, а стабілізує прибуток, мі-німізуючи процентний ризик. Незбалансована за строками стратегія є альтернативним під-ходом, що надає потенційні можливості одержання підвищених прибутків за рахунок зміни процентних ставок. Використання за-значеної стратегії будується на прогнозі зміни швидкості, напря-мку та величини процентних ставок на ринку. Згідно з незбалан-сованою стратегією управління строки залучення коштів мають бути коротшими за строки їхнього розміщення, якщо прогноз свідчить про майбутнє зниження процентних ставок, і навпаки. Строки виконання зобов’язань банку мають перевищувати строки за активами, якщо прогнозується зростання ставок. Такий підхід дає можливість максимізувати прибуток, але супроводжується підвищеним ризиком, пов’язаним зі зміною процентних ставок. Метод структурного балансування використовується парале-льно з іншими способами управління процентним ризиком, оскі-льки на практиці збалансувати всі позиції за строками та сумами майже не можливо.
Геп-менеджмент
У процесі управління активами та зобов’язаннями з метою встановлення контролю над рівнем ризику процентної ставки всі активи і пасиви банку поділяються на дві групи — чутливі до змін процентної ставки та нечутливі до таких змін. Активи чи пасиви є чутливими до змін процентної ставки, як-що мають такі характеристики: 1. Дата перегляду плаваючої процентної ставки міститься в зафіксованому інтервалі часу. 2. Строк погашення настає в цьому інтервалі. 3. Термін проміжної або часткової виплати основної суми міс-титься в розглядуваному інтервалі. 4. Зміна базової ставки (наприклад, облікової ставки НБУ), покладеної в основу ціноутворення активу чи зобов’язання, мож-лива або очікується впродовж цього самого часового інтервалу і не контролюється банком. До нечутливих активів та зобов’язань відносять такі, доходи та видатки за якими впродовж аналізованого періоду не залежать від зміни процентних ставок на ринку. Геп (GAP-розрив, дисбаланс) визначається як різниця між ве-личиною чутливих активів (ЧА) у грошовому вираженні та вели-чиною чутливих зобов’язань (ЧЗ) у грошовому вираженні: GAP = ЧА – ЧЗ. Геп може бути додатним, якщо активи, чутливі до зміни ставки, перевищують чутливі зобов’язання (ЧА > ЧЗ), або від’ємним, якщо чутливі зобов’язання перевищують чутливі активи (ЧА < ЧЗ). Коли чутливі активи та зобов’язання рівні — геп нульовий. При нульо-вому гепі маржа банку буде стабільною, незалежно від коливань процентних ставок, процентний ризик — мінімальним, проте одержати підвищений прибуток внаслідок сприятливої зміни процентних ставок стає неможливим. Ідея методу управління гепом полягає в тому, що розмір та вид (додатний або від’ємний) гепу мають відповідати прогнозам зміни процентних ставок згідно з таким правилом: 1) якщо геп додатний, то зі зростанням процентних ставок ма-ржа зростатиме і, навпаки, у разі їхнього зниження маржа змен-шуватиметься; 2) якщо геп від’ємний, то зі зростанням процентних ставок маржа зменшуватиметься, а з їх зниженням — збільшуватиметься. Наприклад: негативний геп (ЧА < ЧП), процентна ставка по активних операціях була 15%, по пасивних 10%. ЧА — 800 у.о., ЧП — 900 у.о. Тоді 800 ∙ 15% = 120 у.о. 900 ∙ 10% = 90 у.о. 120 – 90 = 30 у.о. чистий процентний дохід (маржа) геп = 100 ∙ 0,05 = 5 у.о. Відбулася зміна процентних ставок на 5 пунктів. Тоді по акти-вних операціях ставка 20%, по пасивних 15%. ЧА = 800 ∙ 0,2 = 160 у.о., ЧП = 900 ∙ 0,15 = 135 у.о., 160 – 135 = 25 у.о. ЧПД, геп = 100 ∙ 0,05 = 5 у.о., ЧПД зменшився на 5 ум. од. Це означає, що не так уже й важливо, в якому напрямі зміню-ються ставки. Головне, щоб геп відповідав тому напряму руху ставок, який принесе підвищений прибуток. Проте потенційна можливість одержання додаткового при-бутку супроводжується підвищеним рівнем процентного ризи-ку. Якщо прогноз зміни ставок виявиться неправильним чи не справдиться, то це може призвести до зниження маржі і навіть до збитків. Незалежно від того, додатний чи від’ємний геп має банк, чим більший розмір (абсолютна величина) гепу, тим вищий рівень процентного ризику приймає на себе банк і тим більше змінюєть-ся маржа. Збільшення чи зменшення маржі залежить від знака гепу («плюс» чи «мінус»), а також від того, зростатимуть чи спа-датимуть відсоткові ставки на ринку. Кумулятивний геп
Кумулятивний геп — це різниця між загальним обсягом чут-ливих активів і зобов’язань, які протягом часового горизонту можуть бути переоцінені. Кумулятивний геп — це інтегральний показник, що відбиває ступінь ризику процентних ставок, на який наражається банк протягом розглянутого часового горизонту. При оцінці ризику процентних ставок обчислюється коефіцієнт гепу як відношення чутливих активів до чутливих зобов’язань. К = ЧА : ЧЗ. Якщо коефіцієнт гепу більший за одиницю, то це означає, що геп додатний, якщо менший, то геп від’ємний. Якщо коефіцієнт дорівнює одиниці, то геп нульовий. Але ані абсолютна величина кумулятивного гепу, ані коефіці-єнт гепу не дають уявлення про те, яка частина активів чи пасивів банку залежить від зміни процентної ставки. Для визначення цього розраховують індекс процентного ризику (ІВР). Він розра-ховується як відношення кумулятивного гепу (k GAP) у кожному з періодів до розміру працюючих активів (ПА) і виражається у процентах. . Індекс процентного ризику показує, яка частина активів (якщо геп додатний) чи пасивів (якщо геп від’ємний) наражається на ризик зміни процентної ставки і може змінити свою вартість, а отже, вплинути на загальний прибуток банку. Установлюючи лі-міт індексу процентного ризику, банк обмежує рівень ризику процентної ставки, який він вважає за доцільне на себе взяти. Метод кумулятивного гепу використовується також для того, щоб наближено обчислити зміни маржі банку залежно від очіку-ваних коливань процентних ставок. Абсолютна величина зміни маржі (прибутку) ∆П визначається: ∆П = ∆r ∙ k GAP, де ∆r — зміни рівня процентних ставок. Взявши до уваги при обчисленнях знак «+» чи «–» показників ∆r та k GAP, визначається напрям зміни прибутку. Додатне зна-чення ∆П вкаже на збільшення прибутку і буде результатом під-вищення ставок при додатному гепі або зниження ставок при від’ємному гепі. Від’ємне значення ∆П означатиме зниження процентного прибутку банку, зумовлене підвищенням ставок при від’ємному гепі або їх зниженням при додатному гепі.
Дюрація як метод управління гепом (аналіз duration)
В основі цього методу лежить розрахунок дюрації (оцінка се-редньозваженого строку погашення) стосовно всіх надходжень грошових коштів за активами та всіх виплат за пасивними опера-ціями, які направляються вкладникам, кредиторам і акціонерам банку. Для розрахунку дюрації портфеля необхідно: 1) обчислити середньозважений строк погашення для кожного фінансового інструмента, що входить до складу портфеля; 2) зважити кожний розрахований показник за ринковою вартістю; 3) знайти суму всіх здобутих показників, яка становитиме се-редньозважений строк погашення портфеля в цілому. , де DFIm — дюрація m-го фінансового інструмента, що вхо-дить до складу портфеля активів чи зобов’язань (m = 1, M); Fim — ринкова вартість m-го фінансового інструмента; М — кількість фінансових інструментів у портфелі. Здобутий показник характеризує зважений за вартістю серед-ній строк погашення портфеля (дюрацію). Дібравши склад та структуру портфелів так, щоб середній строк погашення портфе-ля активів приблизно збігався із середнім строком погашення портфеля зобов’язань, банк може захиститися від негативного впливу ризику зміни процентних ставок. Оскільки вартість активів має перевищувати вартість зо-бов’язань на розмір капіталу банку, то співвідношення між сере-дньозваженими строками погашення активів та зобов’язань точ-ніше відображається формулою: , де Да — зважений за вартістю надходжень строк погашення портфеля активів;
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Оцінка і управління процентним ризиком» з дисципліни «Гроші та кредит»
