ПІНСЬК — місто обласного підпорядкування Брестської обл. Республіки Білорусь, райцентр. Істор. центр Полісся, розташов. при впадінні р. Піна в р. Прип’ять (прит. Дніпра). Населення 131 тис. осіб (2009). Територія освоєна людьми від часів неоліту, пізніше тут проходила межа розселення балтів і слов’ян, дулібів-волинян і дреговичів. У місті знайдено візант. монету 9 ст., саманідський дирхем 10 ст., скарб зі златниками вел. кн. київ. Володимира Святославича і візант. солідами. Початкова історія П. простежується від часу, коли вел. кн. київ. Володимир Святославич поділив київ. д-ву між синами, унаслідок чого утворилося Туровське князівство. П. (Пинеск), уперше згаданий в Іпатіївському літописі під 1097, був одним із двох його центрів. Першим намісником Турово-Пінської землі став небіж вел. кн. київ. Володимира туровський кн. Святополк Ярополчич, пізніше, згідно з рішеннями Любецького з’їзду князів 1097, П. закріпили за собою нащадки старшого сина Ярослава Мудрого Ізяслава Ярославича. 1174 П. став центром одного з трьох уділів, на які поділилося Туровське князівство. Уділ (Пінське князівство) перебував з 2-ї чв. 13
ст. під впливом Галицько-Волинського князівства, частково цей вплив зберігся і після 1240, коли П. опинився на пн. кордоні земель, підвладних Золотій Орді. Від 1320, коли вел. кн. литов. Гедимін приєднав Пінське князівство до Великого князівства Литовського, Пінський уділ входив до складу Трокського князівства (з 1413 — воєводства) ВКЛ. Пінський полк брав участь у Грюнвальдській битві 1410. 1521 король польс. і вел. кн. литов. Сигізмунд I скасував Пінський уділ і передав П. своїй дружині Боні Сфорца Арагонській, яка розпочала серію радикальних реформ. 1566 Турово-Пінська й Берестейська землі були об’єднані в Берестейське воєводство. П. став повітовим центром. 1581 він отримав магдебурзьке право. Берестейське воєводство лишилося в складі литов. частини Речі Посполитої, хоча під час унійного собору 1569 його представники разом із делегатами від Волинського воєводства наполягали на приєднанні Берестейщини до решти укр. земель, які переходили під юрисдикцію Польщі. На поч. 17 ст. в П. був досить сильний вплив православ’я, існувало правосл. Богоявленське братство зі школою. Надалі, у зв’язку з перебуванням у П. резиденцій унійного і римо-католицького владик, наступ на пра-
st hi or o y. rg a .u
/
tp ht ://
вослав’я посилився до такої міри, що Ліщинський монастир перетворили на шинок, а б-ку братської школи спалили за містом. Активно діяли в П. єзуїти — заснований тут 1638 єзуїтський колегіум, на відміну від інших, мав вищі відділи. 1729—46 діяла друкарня єзуїтів. Під час укр. нац. революції серед. 17 ст. П. зазнав великих руйнувань. Коли у вересні 1648 в П. почалося антипольс. повстання і було проголошене приєднання Берестейського воєводства до Укр. козац. д-ви, місто було зруйноване великим гетьманом литов. кн. Я.Радзивіллом. Попри жорстокі репресії наслідком походу козац. корпусу А.Ждановича на Берестейщину (червень 1657) стало утворення козац. ПінськоТурівського полку та звернення шляхти Пінського повіту до Б.Хмельницького із проханням про прилучення «на знак вічної і нерозривної приязні» ТуровоПінщини до Укр. козац. д-ви. Пінсько-Турівський козац. полк із центром у П. існував до 1659, з 1660 П. повернувся до складу Речі Посполитої. 1706 місто разом із пригородами було зруйноване шведами. Після 2-го поділу Польщі (з 23 січня 1793) П. увійшов до складу Російської імперії як повітовий центр Мінської губ. 1812 місто опинилося в зоні воєнних дій. Пром. розвиток П. пожвавився лише наприкінці 19 ст., після введення в дію залізничної гілки П.—Лунинець (1884). Почали працювати судоремонтний і механічний з-ди, сірникова ф-ка. 1910 в місті налічувалося 36 409 жителів. Під час Першої світової війни П. був окупований нім. військами (1915). За Брестським мирним договором УНР з державами Четверного союзу 9 лютого 1918 Пінський повіт Мінської губ., в якому переважну більшість населення становили українці, відійшов до Української Народної Республіки. В Українській Державі він був об’єднаний із Мозирським повітом в окрему Поліську округу (староство). Однак закріпити цей регіон за Україною не вдалося. За Ризьким мирним договором між РСФРР і УСРР та Польщею 1921
П. відійшов до Польщі і став центром Пінського пов. Поліського воєводства. До складу СРСР П. увійшов унаслідок вересневого наступу Червоної армії 1939. З 4 грудня 1939 П. — центр Пінської обл. Білорус. РСР. 15 січня 1940 в її складі утворено Пінський р-н. Гітлерівська окупація міста тривала з 4 липня 1941 по 14 липня 1944. 8 січня 1954 Пінську обл. було ліквідовано, а її територія увійшла до складу Брестської обл. Істор. пам’ятки: Францисканський костьол (поч. 16 ст.), палац Бутримовича (18 ст.). Сайт: http://pinsk.by. Літ.: S»ownik geograficzny Kr\lestwa Polskiego i innych kraj\w s»owiaЅskich, t. 8. Warszawa, 1888; Рогозин Н.Е. Города и села Белорусской ССР: Историко-географический очерк. Минск, 1959; Леонюк В. Словник Берестейщини. Львів, 1996; Полісся: Етнікос, традиції, культура. Луцьк, 1997; Винниченко І. Українці Берестейщини, Підляшшя і Холмщини в першій половині ХХ ст.: Хроніка подій. К., 1999; Сергійчук В. Етнічні межі і державний кордон України. К., 2000. Я.В. Верменич.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПІНСЬК» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
