Формування банківського портфеля цінних паперів та управління ним
Термін «інвестиції» має багато тлумачень. Зупинимось на одно-му з них. Інвестиція — це господарська операція, яка передбачає придбан-ня основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти чи майно. Законодавчо інвестиції поділяються на капітальні та фінансові, інвестиції під реінвестиції. У банківській практиці інвестиційні операції означають вкладен-ня коштів у цінні папери. Інвестиції певним чином відрізняються від позичок: 1. Позичка припускає використання коштів протягом відносно короткого проміжку часу з умовою повернення її або її еквівалента. Інвестування передбачає вкладання грошей з метою забезпечення надходження коштів протягом порівняно тривалого часу до того, як вкладені кошти повернуться до власника. 2. При банківському кредитуванні ініціатором угоди, як правило, виступає боржник, а при інвестуванні — банк, який намагається ку-пити активи на ринку. 3. При кредитуванні банк часто є єдиним чи одним з небага-тьох кредиторів, тоді як при інвестуванні він є одним з багатьох інвесторів. 4. Кредитування пов’язане з особистими відносинами банку з позичальником, а інвестування є знеособленою діяльністю. Проте між кредитними та інвестиційними операціями існує тіс-ний зв’язок: • зазначені операції найбільш прибуткові, а значить — найбільш ризиковані; • банки зобов’язані підтримувати оптимальну структуру своїх активів і залежно від економічної ситуації змінювати її на користь кредитів або на користь інвестицій. До основних цілей інвестицій належать: а) дохідність вкладень; б) безпека вкладень; в) ризик інвестицій; г) ліквідність вкладених коштів. Жоден цінний папір не відповідає всім зазначеним цілям. У процесі управління портфелем цінних паперів банк може досягти компромісу між інвестиційними цілями або ж робити акцент на якійсь з них. Портфелем цінних паперів називаються вкладення банків у цінні папе-ри, які управляються як одне ціле. На практиці виділяють цілий ряд інвестиційних портфелів, хара-ктеристику яких подано у таблиці:
Стратегія Коротка характеристика Політика коротко-строкового акцепту Є найбільш обережним методом. Інвестиційний портфель банку повністю формується з короткострокових цінних па-перів (2—3 роки). Це підвищує банківську ліквідність. По-літика доцільна в період зростання процентних ставок. До-хідність тут не розглядається як пріоритетна ціль Політика «сходів» (політика рівно- мірного розподілу коштів) Дозволяє зменшувати коливання в доходах від цінних па-перів і, хоча не приносить великих доходів, гарантує відсут-ність значних втрат Політика довгострокового акцепту Є протилежністю політиці короткострокового акцепту. Прийнятна в період падіння ринкових норм процента. На практиці є відкритою переважно великим банкам, які ма-ють доступ до ліквідних коштів Політика процент-них очікувань (кон- цепція переклю-чення) За своїм характером агресивна. Її здійснення пов’язане з прогнозуванням динаміки процентних ставок і спекуля- цією на цих змінах Політика «штанги» Є найбільш прийнятною для комерційних банків. Полягає в урівноваженні дохідності довгострокових ліквідних інве-стицій ліквідними короткостроковими вкладеннями. До-зволяє, за бажанням інвестора, переводити акцепт на різні інвестиційні цілі чи балансувати між цими цілями
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Формування банківського портфеля цінних паперів та управління ним» з дисципліни «Банківські операції»
