ПІДГОРНИЙ Микола Вікторович (18(05).02.1903, за ін. даними, 1906 — 11.01.1983) — парт. і держ. діяч. Двічі Герой Соц. Праці (1963, 1973). Н. в с. Карлівка (нині місто Полтав. обл.) в сім’ї робітника. Трудову діяльність розпочав 1917 учнем, незабаром — слюсарем гол. мех. майстерень у Карлівці. 1920 — член загону по боротьбі з т. зв. політ. бандитизмом. 1921—23 — секретар Карлівського райкому комсомолу. 1923—26 навч. на робітничому факультеті Київ. політех. ін-ту, 1926—31 — студент Київ. технологічного ін-ту харчової пром-сті. Від 1930 — член ВКП(б). 1931 — інженер цукрового з-ду (с. Андрушівка; нині місто Житомир. обл.), протягом наступних років працював на інженернотех. посадах у цукровій пром-сті. 1937—39 — заст. гол. інженера Вінницького, гол. інженер Кам’янець-Подільського обласних цукрових трестів. 1939 — заст. наркома харчової пром-сті УРСР, 1940 — заст. наркома харчової пром-сті СРСР. 1942 нарком харчової пром-сті СРСР А.Мікоян направив П. до Воронежа (нині місто в РФ) з метою прискорити евакуацію місц. цукрового з-ду. П. доповів, що особисто брав участь у вивозі обладнання, хоча нікуди не їздив. За це його зняли з посади і призначили директором Моск.
/
М.В. Підгорний.
Підгорецький Благовіщенський монастир. Церква св. Онуфрія та дзвіниця. Фото 2008.
tp ht :// якому пропонувалося надати УРСР право самостійної зовн. торгівлі. Дискусія засвідчила, що Л.Брежнєв діяв навмисно, оскільки П.Шелеста звинуватили в політ. помилках: спробі підриву монополії зовн. торгівлі СРСР, «місництві», потуранні укр. націоналізму, а П. — у «кураторстві» над Україною. У грудні 1965 П. призначили на почесну, але позбавлену реальних владно-управлінських повноважень посаду голови Президії ВР СРСР. У травні 1977 його вивели зі складу політбюро ЦК КПРС за незгоду з пропозицією Л.Брежнєва про сумісництво вищої парт. та держ. посади в СРСР. У червні 1977 сесія ВР СРСР звільнила П. із посади голови Президії ВР СРСР, яку зайняв Л.Брежнєв. П. призначили персональну пенсію союзного значення. Член ЦК КПУ (1952—66). Кандидат у члени бюро (27 вересня 1952 — 17 серпня 1953), член бюро (президії) ЦК КПУ (17 серпня 1953 — 1 липня 1963). Член Центральної ревізійної комісії КПРС (1952—56). Член ЦК КПРС (1956—81). Кандидат у члени президії (18 червня 1958 — 4 травня 1960), член президії (політбюро) ЦК КПРС (4 травня 1960 — 24 травня 1977). Депутат ВР СРСР 4—9 скликань, член Президії ВР СРСР (1958—65). Нагороджений 5-ма орденами Леніна. П. у м. Москва, похований на Новодівичому кладовищі в Москві. Літ.: «Известия ЦК КПСС», 1990, № 7 (306), июнь; Сторінки історії Компартії України: Запитання і відповіді. К., 1990; Чернев А.Д. 229 кремлевских вождей: Политбюро, оргбюро, секретариат ЦК Коммунистической партии в лицах и цифрах: Справочник. М., 1996; Ляшко А.П. Груз памяти: Трилогия: Воспоминания, кн. 2 — кн. 3, ч. 1. К., 1997; Государственная власть СССР: Высшие органы власти и управления и их руководители: 1923—1991 гг.: Историко-биографический справочник. М., 1999; «Власть», 2003, № 6 (509), 17 февраля; Шелест Петро: «Справжній суд історії ще попереду»: Спогади, щоденники, документи, матеріали. К., 2003; Лозицький В.С. Політбюро ЦК Компартії України: Історія, особи, стосунки (1918—1991). К., 2005; Центральный комитет КПСС, ВКП(б), РКП(б), РСДРП(б): Историко-биографический справочник. М., 2005. В.Ю. Васильєв.
234 ПІДДУБНИЙ
технологічного ін-ту харчової пром-сті. 1944 П. призначили заст. наркома харчової пром-сті УРСР, наприкінці року — гол. уповноваженим РНК УРСР у справах евакуації укр. населення з Польщі, 1946 — постійним представником РМ УРСР при РМ СРСР, 1950 — 1-м секретарем Харків. обкому КП(б)У. Особиста відданість М.Хрущову сприяла тому, що в серпні 1953 він був обраний 2-м секретарем ЦК КПУ, а в грудні 1957 — 1-м секретарем ЦК КПУ. За його перебування на цій посаді в Києві розгорнулося масове буд-во житла («хрущовок»), запрацював Київ. метрополітен. У ті часи П. та ін. керівники УРСР підтримали ідею М.Хрущова про широкомасштабні засіви в республіці кукурудзи, що зазнало невдачі й висміювалося в сусп-ві. 1963 республіку спіткав неврожай. М.Хрущов зібрав у Києві партійно-госп. актив керівників, де прилюдно вилаяв П., потім викликав його до Москви й запропонував зайнятися легкою пром-стю СРСР. У липні 1963 П. призначили секретарем ЦК КПРС. Він сприйняв це як образу, оскільки розумів, що його авторитет і владні повноваження в Кремлі були набагато меншими у порівнянні з попередньою посадою в Україні. Разом із секретарем ЦК КПРС Л.Брежнєвим очолив змову у вищих ешелонах влади країни з метою зміщення М.Хрущова з посад 1-го секретаря ЦК КПРС і голови РМ СРСР. На пленумі ЦК КПРС (жовтень 1964) М.Хрущова звільнили з посад, учасники зібрання запропонували обрати замість нього 1-м секретарем ЦК КПРС П., але він відмовився на користь Л.Брежнєва. Після того владно-управлінські повноваження П. розширилися, за фактичним впливом на партійно-рад. вертикаль влади в СРСР виник своєрідний тріумвірат: Л.Брежнєв, П., голова РМ СРСР О.Косигін. Така ситуація не могла існувати протягом тривалого часу, тому що містила потенційну загрозу особистій владі Л.Брежнєва.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПІДГОРНИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
