ПИМЕН (у миру — Пєгов Павло Григорович; 26.10.1875, за ін. даними, 1876 — 1942) — архієпископ Подільський і Брацлав-
ський, митрополит Київський і всієї України для Укр. правосл. автокефальної церкви (УПАЦ; за статутом — Всеукр. спілка реліг. громад Правосл. автокефальної синодальної церкви; ін. назви — Обновленсько-синодальна церква, «Жива церква», із 1925 — Всеукр. правосл. автокефальна синодальна церква; див. Обновленський рух). Кандидат богослов’я (1901). Н. в Уфимській губ. в сел. родині. 1895 закінчив Уфимську духовну семінарію, того ж року його призначили наглядачем Уфимського духовного уч-ща. 1897—1901 навч. в Казанській духовній академії, 1898 прийняв чернечий постриг і був рукопокладений у сан ієродиякона, 1900 — у сан ієромонаха. 1901 отримав ступінь кандидата богослов’я, того ж року став викладачем Уфимського духовного учща. Із 1902 — голова Уфимського відділення Єпархіальної училищної ради. Із 1903 — пом. наглядача Уфимського духовного уч-ща, із грудня 1903 й до 1906 — наглядач Солікамського духовного уч-ща. 1904 піднесений до звання соборного ченця Моск. Донського ставропігійного монастиря. 1906 призначений наглядачем Бугурусланського духовного уч-ща. 15 серпня 1907 піднесений до сану архімандрита і приз-
tp ht ://
208 ПИМОНЕНКО
раїні 1917—1930-х років. Тернопіль, 2005; Тригуб О. Розгром української церковної опозиції в Російській православній церкві (1922—1939 рр.). Миколаїв, 2009. Т.М. Євсєєва.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПИМЕН» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
