ПЕТРОВ Олексій Леонідович (16 (04).03.1859—05.01.1932) — рос. учений-славіст і педагог. Професор (1887), д-р слов’янознавства (1911). Н. в м. Санкт-Петербург у сім’ї професора. 1880 закінчив історико-філол. ф-т Петербурзького університету, був учнем видатного дослідника слов’ян. історії та цивілізації В.Ламанського. З 1887 — професор слов’янознавства на Вищих жін. курсах, а згодом — Петерб. ун-ту. Вивчаючи історію Угорської Русі (Закарпаття) й к-ру «карпаторуського народу», 1885, 1890, 1897, 1908, 1909 і 1910 відвідував цей край із науково-пошуковою метою, а після вимушеної еміграції з Росії 1922 (у числі висланих більшовиками рос. інтелектуалів) оселився в Празі (Чехословаччина; часто працюючи і в Будапешті; Угорщина), звідки майже щорічно приїжджав на Підкарпатську Русь, продовжуючи збір матеріалів у б-ках Ужгорода і Мукачевого й вивчення історії цього краю як член Т-ва по дослідженню Словаччини і Підкарпатської Русі та співробітник Слов’янського інституту в Празі. Серед багатої творчої спадщини П. із цієї проблематики особливу наук. цінність становлять 8 випусків «Материалов для истории Угорской Руси», що вийшли окремими збірниками ще в С.-Петербурзі (з 1914 — Петроград) протягом 1905—22. До них увійшли знайдені вченим цінні стародруки, ін. оригінальні архівні, стат., істор. та етногр. матеріали із давньої історії Закарпаття, що, зокрема, спростовували, на думку П., погляди й концепції як угор. і німецької, так і місцевої, русинської, історіографії щодо заселення краю, існування на її території ранньослов’ян. держ. утворень та багатьох ін. «міфічних» подій стародавньої і середньовічної історії краю. За видання цієї монументальної серії джерел П. одержав у Петерб. ун-ті наук. ступені магістра (1907) та доктора слов’янознавства (1911). Будучи в Празі професором Рос. нар. (вільного) ун-ту і співробітником Рос. закордонного істор. архіву, пра-
цюючи над фондами Слов’ян. б-ки, учений продовжував поглиблене вивчення історії Закарпаття, знаходячи в цьому підтримку й чехословац. урядових кіл. Зокрема, у Празі він видав «Древнейшія грамоты по истории карпато-русской церкви и іерархіи: 1391—1498 рр.» (1930), статті «Задачи карпаторусской историографии», «Заметки об Угорской Руси» та ін. праці. Підтримував творчі зв’язки з багатьма діячами науки й к-ри Закарпатської України (А.Добрянським, Є.Фенциком, І.Сільваєм, А.Годинкою, А.Кралицьким, Є.Сабовим та ін.), 1924 був обраний перши
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Петров Олексій Леонідович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
