ПЕРІОДИЗАЦІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ тісно пов’язана з осмисленням її змісту. Уперше зміст історичного процесу в Україні як самобутнього, хоч і пов’язаного з литов., польс., турец., рос. і австрійс. історією, науково обґрунтував М.Грушевський у статті «Звичайна схема руської історії й справа раціонального укладу іс-
торії східного слов’янства», надрукованій у Санкт-Петербурзі в травні 1904. Самій періодизації вчений не надавав особливого значення, іноді розподіляючи матеріал між томами «Історії України-Руси» без прив’язки до ключових дат вітчизн. історії. Напр., 4-й т. він завершив ключовою подією — Люблінською унією 1569, але 8-й почав із розгляду подій після Куруківської угоди 1625, а закінчив подіями 1650. Отже, така ключова дата, як початок визвол. війни укр. народу (1648), загубилася в середині тому. Оскільки багатотомна «Історія України-Руси» була доведена тільки до 1658, вивчати періодизацію істор. процесу за М.Грушевським доцільніше на підставі «Нарисів історії українського народу», які були вперше опубл. рос. мовою 1904. М.Грушевський виділяв у минулому України додержавний період, 3 етапи в історії Київ. д-ви — процес творення (9—10 ст.), поступовий розклад (11—12 ст.), а також етап удільної роздробленості з окремим розглядом історії Галицько-Волин. д-ви (13—14 ст.). Потім він зупинявся на переході укр. земель під владу Великого князівства Литовського і Польщі (14—15 ст.) та на «збиранні» укр. земель Королівством Польським (15—16 ст.). Окремо досліджувалося питання про походження й розвиток козацтва (до 1648). Далі у двох розділах розглядалися визвол. війна під проводом Б.Хмельницького і події в Україні після смерті гетьмана, аж до Бахчисарайського перемир’я, укладеного 1680 між Рос. д-вою, Османською імперією і Кримським ханатом. Наступні розділи присвячувалися періоду 1681—1708 й діяльності останніх гетьманів аж до ліквідації в 1764 інституту гетьманства. Нарешті, аналізувався віковий процес укр. відродження в Російській і Австрійській імперіях (до 1860-х рр. включно), а також останні десятиліття укр. історії (з 1870-х рр.). Таким чином, схема М.Грушевського була поділена на структурні частини, які відділялися одна від одної найбільш доленосними подіями в житті укр. народу.
155
ПЕРІОДИЗАЦІЯ
st hi
or o y. rg a .u
/
tp ht ://
156 ПЕРІОДИЗАЦІЯ
Наступна спроба періодизувати укр. істор. процес була здійснена взимку 1936/1937 у новоутвореному Ін-ті історії України АН УРСР. Невеликий колектив ін-ту одразу приступив до підготовки та публікації «Нарисів з історії України», побудованих за хронологічним принципом. Були визначені 17 випусків, перший з яких опубл. уже 1937: «Київська Русь і феодальні князівства XII— XIII ст.» (К.Гуслистий, Ф.Ястребов). План випуску «Нарисів...» був відкорегований 1938 згідно зі структурою «Історії ВКП(б)». Перед війною встигли побачити світ тільки перші випуски, не пов’язані за періодизацією з нормативним коротким курсом. Зокрема, 1939 з’явився вип. 2-й «Україна під литовським пануванням і захоплення її Польщею (з XIV ст. по 1569 р.)» К.Гуслистого, вип. 4-й «Визвольна війна українського народу проти гніту шляхетської Польщі і приєднання України до Росії (1648—1654)» М.Петровського і вип. 8-й «Україна в першій половині XIX ст.» Ф.Ястребова. 1941 К.Гуслистий надрукував вип. 3-й «Визвольна боротьба українського народу проти шляхетської Польщі в другій половині XVI і в першій половині XVII ст.» Тоді ж з’явився сигнальний примірник вип. 6-го О.Оглоблина «Україна в кінці XVII — першій чверті XVIII ст.» Уже під час війни, 1944, Ф.Лось надрукував вип. 11-й «Україна в роки столипінської реакції». 1951 поза рамками вже призабутого видавничого проекту «Нарисів...» вийшла у світ книга М.Супруненка «Україна в період іноземної воєнної інтервенції і громадянської війни (1918—1920)». За опублікованими випусками можна встановити хронологію неопублікованих: вип. 5-й — з 1655 до кінця 17 ст., вип. 7-й — з 2-ї чверті до кінця 18 ст., вип. 9-й — 2-га пол. 19 ст., вип. 10-й — 1900—07. Вплив періодизації М.Грушевського відчувався тільки у випусках «Нарисів...», присвячених давній історії України. Вип. 6— 9-й вже будували за датами правління рос. царів, а періодизація 20 ст. цілком визначалася «Історією ВКП(б)».
Важливою характеристикою періодизації є поділ епохи, що вивчається, на різні за тривалістю етапи. Застосовуючи збільшувальне або зменшувальне скло в аналізі подій за тривалий час, можна загострити або відвернути увагу від фактів, що видаються важливими чи другорядними. Як правило, в заг. курсах історії рівень узагальнення матеріалу зменшується в міру наближення до сучасності. Це пояснюється не стільки відсутністю масових джерел у віддалених епохах, скільки більшою заінтересованістю сусп-ва і/або д-ви в осмисленні недавнього минулого. В істор. схемі М.Грушевського, яка охоплювала понад тисячу років укр. історії, перші вісім віків були поділені на чотири етапи, а доленосне 17 ст.(включно з повстанням І.Мазепи проти царя Петра I 1708) — теж на чотири. 18—19 ст. поділялися в сукупності на три етапи. Періодизація «Нарисів...» була принципово іншою. Перші вісім віків охоплювалися двома випусками, окремий випуск присвячувався 2-й пол. 16 — 1-й пол. 17 ст., два випуски — 2-й пол. 17 ст., по два — 18 і 19 ст. і, нарешті, вісім випусків (якщо користуватися первинним планом незавершених «Нарисів...») припадало на 1-шу пол. 20 ст. Ця грандіозна праця повинна була закріпити в нац. пам’яті прихід до влади партії більшовиків та її соціально-екон. перетворення. Під час перебування при владі в Україні 1947 Л.Каганович звернув особливу увагу на ідеологічні проблеми. 29 серпня 1947 ЦК КП(б)У з його ініціативи прийняв постанову «Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії України Академії наук УРСР». «Нариси з історії України» та ін. підготовлені співробітниками ін-ту праці кваліфікувалися як антимарксистські, оскільки не спиралися на фундамент формаційної теорії. Перед ін-том висувалося завдання підготувати короткий курс «Історії України». Моск. історикам доручалося надати йому допомогу в розробці концепції нормативного курсу (включно з періодизацією) на базі «ленінсько-
сталінського вчення про соціально-економічні формації». Підготовка такого курсу розтягнулася в часі. 1-й т. «Історії Української РСР» був надрукований тільки 1953. 1955 цей том вийшов друком повторно у зв’язку з необхідністю внести виправлення в текст, пов’язані зі змінами в політ. ситуації після смерті Й.Сталіна. Ці виправлення, однак, не торкнулися періодизації. Рукопис 2-го тому так само багатократно перероблявся, постійно збільшуючись в обсязі. Остання ґрунтовна переробка була здійснена після XX з’їзду КПРС, внаслідок чого том був опубл. двічі: і в 1956, і 1957. Двотомник заг. обсягом 1685 сторінок став взірцевим. На ньому в Україні базувалися вся агітмасова робота, підготовка підручників для школи, творчість майстрів к-ри, пов’язана з істор. тематикою, тощо. 1-й т. «Історії Української РСР» видань 1953 і 1956 (за редакцією О.Касименка) завершувався Лютневою революцією 1917. 2-й том починався з Жовтневої революції 1917, яку історики більшовицької партії штучно вилучили зі всерос. революц. процесу і об’єднали в єдине ціле з комуніст. революцією, розпочатою в рад. Росії з 1918, а в рад. Україні — з 1919. Внаслідок цього виклад загальносоюзної і укр. історії поділився на два макроперіоди — «дожовтневий» і радянський — з кількісним співвідношенням текстів 1: 1. У 1-му т. «Історії Української РСР» налічувалося 15 хронологічних періодів-розділів. Перша третина розділів охоплювала істор. час від первіснообщинного ладу до козацько-сел. війни під проводом Б.Хмельницького. Заключна третина розділів присвячувалася подіям 2-ї пол. 19 і поч. 20 ст. Назви цієї третини розділів копіювали назви структурних частин короткого курсу «Історії ВКП(б)». Третина розділів виділялася на істор. час від серед. 17 ст. до 1-ї пол. 19 ст. Назви розділів 1-го тому були витримані в дусі формаційної теорії. Червоною ниткою проходила теза про посилення від століття до століття феодально-кріпосницького гноблення нар. мас.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПЕРІОДИЗАЦІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
